Читати книгу - "Від любові до ненависті, Крістіна Жиглата"

- Скажи мені хто він... Ім'я, того, хто вбив мого батька? - Прошу, оскільки це питання мучить мене вже не один день.

- Навіщо тобі це?

- Просто хочу знати… Ти ж розумієш , що я не використовуватиму його ім'я ніде, оскільки ти мені вже пояснив, що я не зможу нічого довести проти цієї людини, а лише накликаю ще більше  біди на свою сім'ю. Я розумію це, і не посмію так ризикувати, але знати ім'я хочу, – наполягаю. - Ти ж мені довіряєш, так? - не вгамовуюсь.

- А я можу тобі довіряти? – раптом питає.

- Звичайно можеш! А в нас коаліція. Ми команда. Пара, зрештою!

Макс усміхається, кинувши на мене швидкий погляд.

- Пара, значить?

- Ну, ти ж сказав, що з сьогоднішнього дня є моїм хлопцем. Значить я твоя дівчина, - роблю висновок. – А між хлопцем та дівчиною, не повинно бути секретів.

- ЙОГО ім'я – не секрет. Просто воно не має жодного значення.

– Для мене має. Він убив мого батька! Я хочу знати…

- Вперта, - м'яко зауважує Ярий.

- Це ти ще мене погано знаєш, - кидаю, жартома, посміхнувшись. – То що… Хто цей покидьок?

- Якщо вже тобі це так важливо, скажу... У місті його називають «Сивим»... Мерзотний тип, який не знає що таке жалість і людяність. У його руках мільярди брудних грошей і він не дозволить одній маленькій дівчинці зруйнувати його імперію, яку він будував все своє життя! Тому ніколи не згадуй його ім'я, і взагалі не говори про нього ні з ким.

- Сивий... Я чула про нього в новинах. Його ім'я фігурувало в жахливій різанині... Це сталося в казино, півроку тому... Було вбито більше ста людей, - згадую з жахом. – Йому вдалося вийти сухим із води… Хоча накази віддавав він…

Губи Ярого спотворює іронічна усмішка.

- Все як завжди. Має свої закони.

- Чорт... Як же батькові попало зв'язатися з таким типом, - шепочу злякано.

- Сивий сам обирає собі людей. У нього не було шансів відмовитись, якщо він був йому потрібен, - відповідає. – А тобі не варто боятися… Я тебе захищу.

- Серйозно? Як ти мене захистиш, якщо над ним немає жодної управи? – шепочу. - Він сам собі закон і нічого не боїться.

- Він просто людина. Хоча й мерзенна людина. А всі люди мають свої слабкі сторони. І я знаю його…

- Ви знайомі? - Уточнюю.

– Перетиналися кілька разів, – відповідає Макс.

- І який він? Кажуть, його обличчя спотворює величезний шрам, який вселяє страх в оточуючих його людей.

- Він просто старий, жирний виродок, який викликає тільки огиду... Ніяк не страх, - знову каже у своїй спокійній манері Макс, коли моє серце билося в грудях наче божевільне від страху.

Ярий напевно не боявся цього Сивого. Він взагалі ніяк на нього не реагував... Тільки ненавидів та зневажав. Цей його настрій передавався і мені... Він заспокоював мене і вселяв довіру. Я знала, що Макс ніколи нікому не дозволить мене образити, а значить і мою маму, а також сестру. Я цілком могла покластися на цього чоловіка і вірила йому.

- Спасибі що сказав мені його ім'я... Страшно його знати, але все ж таки легше. А раптом він колись виявиться на моєму шляху... Ворогів треба знати в обличчя.

- Він не виявиться на твоєму шляху. Я не дозволю, Ав, - обіцяє, взявши мене за руку. – Я розповів тобі все це, щоб угамувати твою цікавість, довести що вірю тобі… Тому і ти мені вір… Ні Сивий, ні його люди, не дістануться тебе. Ти тепер моя і я не дозволю тебе образити.

Я посміхаюся, заспокоююсь, а потім тягнуся до хлопця і цілую його в щоку.

- Я теж вірю тобі, Максиме... Дякую, що допомагаєш мені і моїй родині.

Ярий зупиняє машину посередині дороги, та нетерпляче тягне мене на себе і цілує в губи.

- Не дражнися, - попереджає хрипко. – Нам ще півгодини їхати…

Я посміхаюся, нетерпляче трусь об його щоку своїм носом і шепочу:

- Не буду ... Але давай трохи прискоримося.

Погані думки тут же відійшли на задній план.

«Будь ти проклятий Сивий… Ніколи тобі не пробачу смерть тата!»