Читати книгу - "Рубінова тінь минулого, Анна Ліє Кейн"

Опинившись на вокзальній площі Шедана, я невпевнено повернулася до Дорайна, не бажаючи прощатися. Він так само задумливо дивився на мене.

- Міс Міон! - раптом почувся знайомий голос. Очі демона метнулися мені за спину і небезпечно потемніли. А я злякано обернулася, відчуваючи, як усередині все стискається від страху. До мене впевнено наближався Йозеф.

Колишній чоловік привітно посміхався, а я з жахом відступила назад і немов уперлася спиною в стіну.

- Елері Міон, вибачте, не впізнав вас у минулу зустріч.

Містер ат Фаторі подався мені, простягаючи руку, але дорогу йому перегородив демон. Йозеф здивовано підняв брови, а Дорайн повернув голову в мій бік і спитав:

- Ви знайомі?

- Не знаю, - відповіла тремтячим голосом. Демон хижо примружився, а Йозеф прийнявся виправдовуватися:

- Ви ж дочка Чарльза Міон, міс. Ми співпрацювали з вашим батьком минулого року у справі про корупцію на мануфактурі. А потім ми зустрічалися на благодійному вечорі.

- А, точно, - мені вдалося взяти себе в руки та зробити крок ближче до Дорайна. - Йозеф ат Фаторі, правильно?

- Абсолютно, - посміхався чоловік.

- Як ваша дружина? - вирвалося в мене. Мені завжди було цікаво подивитися на його обличчя в той момент, коли хтось сторонній запитує про те, що діється за щільно зачиненими дверима його будинку. На обличчі Йозефа не здригнувся жоден м'яз, він ніби говорив про відвідування продуктової крамниці

- Набагато краще, міс Міон. Але лікарі ще не рекомендують їй дальні поїздки. У Стумі ​​зовсім спокійно та затишно, їй там дуже подобається. Я хотів з вами...

- Не сьогодні, - раптом обірвав Йозефа Дорайн. Владно взяв мене за руку і потягнув за собою, повідомивши наостанок: - Прошу пробачити, але ми дуже поспішаємо!

Йозеф лише здивовано розплющив очі та провів нас поглядом. Дійшовши до краю площі, демон озирнувся, переконався, що Йозеф не пішов слідом за нами, відпустив мене і став навпроти.

- Хто це був? - спитав він, стурбовано зазираючи мені у вічі. Я лише повела плечима та опустила погляд. Але демон не відстав просто так: - Елері, скажіть мені хто це. Адже ви злякалися його до тремтіння. Я можу допомогти, якщо…

- Ні, - замотала головою. Допомогти собі маю я. Не тільки заради власного минулого, а й заради тієї дівчини, яка зараз сидить одна в невеликому будиночку у Стумі. Сподіваюся, у неї залишилася їжа і він не побив її до напівсмерті. Мені треба все повернути.

- Дякую вам, містере ат Рогад, - прошепотіла, облизнувши пересохлі губи. - Але мені треба поспішати до Міністерства Підглядань.

- Чи можна проводити вас? - тихо спитав Дорайн. Я здивовано підняла на нього погляд, а потім мимоволі подивилася на руку з обручкою. Демон усе зрозумів з одного погляду. Він відійшов на крок, підібгав губи та кивнув:

- Вибачте, міс Міон, це не дуже ввічливо з мого боку. Будьте обережні. Прощавайте.

- До зустрічі.

Від цього ледь чутного видиху Дорайн здригнувся, але різко відвернувся і впевнено пішов геть. Декілька хвилин я дивилася йому вслід, а потім кинулася бігти у бік урядового кварталу.