Читати книгу - "Відбір на виживання, або Таємниця 12 Нареченої, Наталка Шевцова"

– Це був просто неймовірно приголомшливий вечір! Найкращий у моєму житті бал! І потім ще й цей феєрверк... – мрійливо вторили їм другі. – Це було схоже на чудовий сон! На нездійсненну мрію! Це було просто ні з чим незрівнянне видовище! Дякуємо вам!

– Мені дуже, дуже приємно чути, що бал і феєрверк справили на вас таке сильне приємне враження, леді, – своєю чергою галантно запевнив дівчат Високий лорд, який почував себе водночас задоволеним, збентеженим й роздратованим.

Йому, звичайно ж, було приємно, що його, так званим, нареченим по-справжньому сподобалося влаштоване на їх честь свято. От тільки він не мав жодної гадки, що він повинен робити далі…

Так вже вийшло, що його життя не підготувало його до подібних «тяжких випробувань». От якби його з усіх боків оточили вороги чи хижі звірі – тоді б він знав, що робити. А от що робити з майже дюжиною дівчат, що захоплено на нього дивились, для нього було абсолютно невирішуваною задачею.

Усіма забута Вівіан почувала себе роздратованою.

Дуже й дуже роздратованою.

І вважала, що має на це повне право!

По-перше, їх із Ніколасом перервали! Причому перервали у та-ааакий момент! Такий, який був водночас настільки ж багатообіцяючим, наскільки й делікатним.

Такий, який краще не упускати, оскільки наступного такого моменту їй напевне доведеться чекати дуже й дуже довго. Якщо вона його взагалі дочекається!

По-друге, її, принцесу крові, практично стусанами відтіснили убік. Хоча, чому практично? Те, що дівчата штовхали її не руками та ногами, а стегнами та п’ятими точками – їх не тільки не вибачало, а, навпаки, посилювало їхню провину!

«Я їм покажу, як ставати між мною та чоловіком, який мені подобається! Тим більше, настільки безцеремонним чином!» – Подумки обурювалася Її Високість. – Ще й як покажу, інакше я не дочка свого батька, який у мене, між іншим, Імператор! Вони у мене на усе життя запам’ятають, що мене ніхто не має права штовхати безкарно! Запам’ятають навіть краще, ніж сьогоднішній неймовірно приголомшливий вечір й незрівнянний феєрверк! От зараз тільки вирішу, як саме, й помщуся! А Ніколас, Ніколас теж той ще! Гляди як почервонів від задоволення! Ще й як почервонів!»

У цей момент погляд Ніколаса крадькома метнувся спочатку в один бік, потім в інший. І в погляді його було що завгодно: розгубленість, крик про допомогу, тільки не задоволення.

І Вівіан стало соромно. Через свої ревнощі вона сплутала збентеженість із задоволенням.

Ніколас знову з тугою подивився кудись убік, услід за чим вираз його обличчя раптом став рішучим.

Настільки рішучим, що Вівіан зрозуміла: ще трохи і Високий лорд ганебним чином втече від своїх наречених. Не те що вона була проти. Тому що ці нахаби, звичайно ж, на це заслужили! Бо не треба було її штовхати!

От тільки, якщо її Ніколас зараз розвернеться й піде геть без пояснень, то цей його вчинок вдарить насамперед по ньому. Його й так вважають, м’яко кажучи, дивним, а якщо він ще й привід при усіх дасть, то взагалі такого навигадують…

І тому, Її Високість, відмахнувшись від виховання та гордості, рішуче вклинилася у натовп суперниць і, із задоволенням працюючи ліктями по ребрах своїх кривдниць, проклала собі дорогу до «узятого у полон» лорда.

Сліпуче усміхнулася очманілим від її абордажних методів красуням й, підхопивши Високого лорда під руку, заявила:

– Дуже перепрошую, леді, але на Його Високосвітлість чекають дуже важливі й невідкладні справи!

Заперечити їй не посміли. Бо усе ж таки одна справа відтіснити дочку самого імператора п’ятою точкою, на якій очей немає, і тому завжди можна сказати: «ой, вибачте, Ваша Високосте, я Вас не помітила», і вже зовсім інша – поводитися по-хамському прямісінько у обличчя. Тим не менш, поглядами Її Високосте нагородили такими, що якби поглядами можна було спопеляти, протикати наскрізь або заморожувати, то на її Високосте чекала б неминуча й дуже болісна смерть.

Обдарувавши рятівницю вдячним поглядом, Високий лорд галантно розкланявся зі своїми нареченими та, щоб не тільки словом, а й ділом, так би мовити, підтримати озвучену своєю рятівницею легенду, пішов прямісінько до головного дізнавача.

Той стояв спиною до нього. Однак по зосередженим й явно чимось стурбованим обличчям його співрозмовників, Ніколас зрозумів, що чоловіки обговорюють зовсім не те, наскільки сильно їм сподобався вечір і який незрівнянний й дивовижний вони бачили сьогодні феєрверк.

Те ж саме зрозуміла і Вівіан.

– Я знаю стільки ж, скільки і ви, – помітивши питальний погляд молодика, знизала вона плечима.

– Ясно, – з кривою усмішкою, кивнув у відповідь Ніколас, маючи на увазі, що він не сумнівається у тому, що на них чекають дуже погані новини.