Читати книгу - "Моя не маленька слабкість, Талі Верне"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Мабуть, я скидалася на навіжену, але так воно сьогодні і було. Я припаркувала свій мотоцикл біля лікарні і нарешті вирішила приступити до роботи, вона завжди мене заспокоювала. Сьогодні зі мною чергувала Марина Аркадіївна, чудова жінка і прекрасний лікар, вона вміла знайти підхід навіть до найскладніших дітей. Я любила її, вона була старша від мене, проте мені з нею було комфортно.
- Ланочко, ми сьогодні разом в нічну? – Здивовано запитала вона мене. Марина Аркадіївна була одягнена в медичний костюм кольору м’яти, її волосся кольору шоколаду, як завжди зібране в низьку гулю, на обличчі навіть натяку на косметику немає. Марина професіонал своєї справи. Маючи дуже м’які риси обличчя і добрі очі, вона могла розтопити серце будь-якої дитини.
- Так, сама чесно кажучи здивована, бо ще не бачила графік, але я рада, що сьогодні ви зі мною. – Я тепло усміхнулась цій жінці.
- Ну от і добре, буде сьогодні з ким попити кави і потеревенити, бо з нашим Олександром Михайловичем хіба в пасьянс разом сідати грати, - засміялась вона, всі знали про пристрасть нашого колеги до азартних ігор.
- Я проти гри в карти, ми вже ж таки маємо бути без залежностей.
- О-о-о, так. Ну добре, давай приступимо до роботи.
- Звісно.
Коли я вже збиралась вийти з ординаторської, мій телефон раптом ожив.
Данило: Рисеня, я думаю про тебе весь час, що за чари?
Мені раптово стало так тепло, ніби біля мене хтось розпалив вогнище. Я що по вуха закохана в цього чоловіка? Лано, отямся ти б не спала з ним, якби в тебе не було жодних почуттів до нього. Те, як забилося моє серце після цього повідомлення, говорило про те саме.
Руслана: Звісно, думаєш чому ти так легко погодився на мою авантюру? Коли я тікала від тебе вранці, то встигла прихопити дещо для привороту. *смайлик з німбом над головою*
Данило: Виходить, що в якийсь день твої чари доведуть нас до вівтаря? *смайлик наречених*
Руслана: Нічого не знаю, чари штука така некерована. *смайлик з розведеними руками в сторони* Ну добре, дякую, що підняв мій жахливий настрій, а тепер мені треба працювати.
Данило: Ти наче їхала з прекрасним настроєм, що сталось?
Руслана: Не що, а хто. Стався тато. Була в нього сьогодні, тому й настрою немає.
Данило: Потім мені розкажеш, а зараз до роботи, рисеня. До речі, почав працювати над тим, що задумав.
Руслана: Це чудово! Ну, я піду, бо Марина Аркадіївна не бере зарплатню за двох, треба працювати.
Данило: А поцілунок? *ображений смайлик*
Руслана: Ну ти глянь на нього, може ще ню-фото? Нахабна шафа, чесне слово. *смайлик з поцілунком*
Вийшла з ординаторської я в чудовому настрої, все ж таки життя може бути прекрасним.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Моя не маленька слабкість, Талі Верне», після закриття браузера.