Читати книгу - "Криза сучасного світу, Рене Генон"

нас не хвилює якість, ми переймаємося лише кількістю; тут ми повертаємось до спостереження, яке вже провадили в інших сферах: сучасна цивілізація є цивілізацією кількості[159], що рівнозначна матеріальній.

Якщо хтось бажає ще більше переконатися у цій істині, треба лише простежити надвелику роль, яку відіграють елементи економічного порядку в сучасному існуванні як на рівні народів, так і на індивідуальному рівні: промисловість, торгівля, фінанси — здається, лише ці речі цінуються сьогодні, це положення узгоджується із зазначеним раніше фактом, що залишилась виключно одна соціальна відмінність, вона зумовлена матеріальною заможністю. Нині здається, що влада фінансистів домінує над всією політикою, а торгова конкуренція наділена найбільшим впливом на стосунки між народами; можливо, це лише видимість, а ці речі є не так причинами, як засобами діяльності. Однак вибір таких засобів чітко вказує на характер епохи, до якої вони належать. Сучасники наші переконані, що економічні обставини є ледве не єдиними чинниками історичних подій, вони переконані, що так було завжди; дійшло до того, що було винайдено теорію, яка намагається пояснити все виключно у цей спосіб, яка отримала показову назву «історичний матеріалізм»[160]. Тут також прослідковуються впливи одного з тих навіювань, які ми розглядали раніше, навіювань ще ефективніших, оскільки вони відповідають тенденціям загальної ментальності; наслідком такого навіювання є те, що, зрештою, економічні засоби справді детермінують усе, що відбувається в соціальній сфері. Безсумнівно, масою завжди керували, і можна стверджувати, що її історична роль здебільшого полягає в тому, щоб дозволити скеровувати себе, оскільки вона репрезентує пасивний елемент, «матерію» в арістотелівському сенсі слова. Та нині, щоб вести масу за собою, досить мати у власному розпорядженні суто матеріальні засоби вже у буденному значенні; водночас масу переконують у тому, що вона не є підлеглою, її дії — спонтанні й вона володіє собою, і той факт, що вона дійсно так вважає, дає побачити, як далеко вона може зайти у власному невігластві[161].

Оскільки ми заговорили про економічні чинники, скористаймося цією нагодою, аби вказати на надзвичайно поширену ілюзію, що побутує щодо цього. Згідно з цією ілюзією, налагодження відносин у сфері торгівлі може послужити справі зближення та встановлення злагоди між народами, тоді як насправді їх ефект є протилежним. Матерія, як ми вже неодноразово зазначали, є по суті множинністю та поділом, саме в ній лежать витоки боротьби та конфліктів; отже, економічна сфера — чи то у випадку народів, чи самих індивідів — не може не бути територією боротьби інтересів. Так, зокрема, Захід у справі порозуміння зі Сходом не може розраховувати ні на промисловість, ні на невіддільну від неї сучасну науку, з якою він нерозлучний; якщо східні народи все ж приймуть промисловість як прикру та втім минущу необхідність — оскільки для них вона і не може бути чимось більшим — вона використовуватиметься виключно як зброя у спротиві західному вторгненню та буде спрямована на збереження свого існування. Важливо розуміти, що інакше бути не може: східні народи, котрі вимушені змиритись із економічною конкуренцією із Заходом, незважаючи на огиду, яку вони відчувають до такого роду діяльності, йдуть на це з єдиною метою — аби позбутись іноземного панування, що спирається тільки на грубу силу, матеріальну могутність, якою розпоряджається промисловість; насильство породжує насильство, та треба визнати, що не східні народи почали борню на цій території[162].

У контексті відносин Сходу та Заходу легко помітити, що одним із найбільш показових результатів промислового розвитку є неперервне вдосконалення воєнних механізмів та збільшення їхньої потужності до колосальних масштабів. Уже цього повинно вистачити для розвінчання «пацифістських» марень деяких прихильників сучасного «прогресу»; але мрійники й ідеалісти невиправні, а їхня наївність, здається, не має меж. Такий модний сьогодні «гуманітаризм», безумовно, не заслуговує на те, щоби бути всерйоз сприйнятим; але дивовижно, як така кількість розмов про завершення воєн ведеться саме тоді, коли вони є більш руйнівними, ніж будь-коли, і це не тільки через примноження засобів знищення, а й тому, що замість ведення воєн невеликими арміями, укомплектованими виключно професійними солдатами, людей кидають один проти одного без розбору, зокрема і найменш кваліфікованих для виконання подібної функції. Це ще один яскравий приклад характерного для сучасності безладу, й він здатний приголомшити тим, що тепер «військова повинність» та «загальна мобілізація», нарівні з ідеєю «озброєної нації», розділяються всіма умами, за рідкісним винятком. Ми також можемо вбачати у цьому ефект віри в звичайну силу числа: це відповідає кількісному характеру цивілізації, що приводить у рух величезні маси комбатантів; водночас тут знаходить своє відображення «егалітаризм», так само як і в системі «обов’язкової освіти» та «загального виборчого права». Додамо, що такий формат війни став можливим тільки завдяки іншому виключно сучасному явищу — формуванню «національностей», цьому наслідку руйнування феодального режиму й одночасного роз’єднання вищої єдності «християнського світу» середньовіччя; та не зупинятимемося на цих далекосяжних міркуваннях, лише зазначимо як обтяжливу обставину невизнання жодної духовної влади, яка могла би здійснювати ефективний арбітраж, оскільки, згідно з самою своєю природою, вона є вищою від усіх політичних конфліктів. Заперечення духовної влади — це той самий практичний матеріалізм; і навіть ті, хто заявляють про визнання цієї влади, на практиці відмовляють їй у будь-якому дієвому впливі або втручанні в соціальну сферу, подібно до того, як вони проводять межу між релігією та звичними турботами їх існування.

Припускаючи, що матеріальний розвиток наділений деякими перевагами, під час ближчого знайомства з цими перевагами можна розглянути, наскільки позитивні результати все ж переважають недоліки. Ми навіть не станемо брати до уваги все, що було принесене в жертву цьому розвитку та що є в рази ціннішим; не говоритимемо про забуте вище знання, про зруйновану інтелектуальність, про втрачену духовність; ми просто беремо сучасну цивілізацію як таку й стверджуємо, що, в разі зіставлення переваг та недоліків усіх її продуктів, результат, найімовірніше, буде негативним. Нові винаходи, число яких із кожним днем зростає, стають дедалі небезпечнішими, адже вони таять у собі сили, істинна природа яких повністю невідома тим, хто їх використовує[163]; подібне невігластво є найкращим доказом нікчемності сучасної науки з точки зору пояснювальної цінності, а тому і знання, навіть обмеженого виключно фізичною сферою. Водночас той факт, що це ні в якому разі не стає на заваді практичному використанню, демонструє, що така наука орієнтується на користь, а промисловість являється єдиною реальною метою всіх її досліджень. Щодо небезпеки, властивої подібним винаходам, — навіть тим, яким, вочевидь, не судилося зіграти згубну для всього людства роль та які, втім, стають винуватцями