Читати книгу - "Фантастичні оповідання польських авторів про святого Миколая, Діда Мороза і..., Анджей Пилипюк"

чарками. І нарешті динамік заповнив перший куплет святкового співу, що виконується веселими, фальшивими голосами...

Stille Nacht! Heilige Nacht!

Alles schläft; einsam wacht

Nur das traute hoch heilige Paar.

Holder Knab' im lockigten Haar,

Schlafe in himmlischer Ruh!

Раптом Фріцек вигнувся дугою, немов через нього пропустили високу напругу, і страшенно захрипів. Шлієбекс підскочив до хлопця, але ще перед тим, як він зміг покласти йому долоню на чоло, молодий силезець провалився в безпам'ятство.



У Парижі о шостій вечора було вже темно. Падав легкий сніжок, що підганявся пронизливим, холодним вітром. На rue імені Дюмон Дюрвіля, мореплавця, який обігнав всю земну кулю, але загинув в одній із перших залізничних катастроф, сніг покривав шибки припаркованих в рядок службових мерседесів і адлерів. Вздовж необарочного фасаду готелю "Мажестик", розташування штабу німецьких окупаційних військ у Франції, йшло троє молодих солдатів. Через сусідство такого серйозного закладу, вони намагалися поводитися пристойно. Часовий біля входу посміхнувся про себе – надзвичайно правильний, спокійний і рівний крок видавав, що хлопці вже встигли десь випити, і ось тепер вони напружують усю силу волі німецького воїна, щоб нічого не було видно.

Хорст, Бруно та Фріц не тільки невміло приховували сп'яніння від двох пляшок коньяку, а й насилу стримували пирхання. Вони сиділи в квартирі Бруно, коли Фріцек вигадав зовсім новий спосіб провести Святвечір - вони підуть у бордель! Абсурдна ідея спочатку хлопцям сподобалася, тим більше, коли Хорст почав аргументувати, що, як колись, але на свято офіцери до публічного будинку не вирушать, так що не станеться, як завжди, що для солдатів залишаться лише старі й ганебні повії. Вони оберуть собі найкрасивіших дівчат, візьмуть по пляшці шампанського, весело нажеруться і підуть нагору... Вже за чверть години вони завзято марширували паризькою бруківкою, волаючи на все горло: Vor der Kaserne. steht sie noch davor, наступних куплетів вони не знали, тому нескінченно повторювали перший, змінюючи темп і разом вигукуючи приспів: Wie einst Lili Marleeeeeen. Притихли вони тільки біля штабу, пройшли повз нього і завернули у вуличку, де розреготалися. Потім йшли далі, погойдуючись, безневинно чіпляючи нечисленних перехожих і строячи дурні пики шановним парижанкам, які несхвально поглядали з-за фіранок. Зрештою вони зупинилися біля дверей, що нічим не відрізнялися від інших. Але хлопцям вони були добре відомі. Ніхто з них не зізнався, що ніколи ще не був у середині, навіть не припускаючи, що колеги можуть так само брехати. Тож зараз у всіх були відважні та задерикуваті міни бувалих салонних левів. Бруно, найстарший з них, натиснув на кнопку електричного дзвінка, Хорст, вийнявши з задньої кишені брюк гребінець, зачесав свого густого чуба, а Фріц непомітно стягнув з пальця обручку. Двері їм відчинила бандерша – одягнена з зухвалою елегантністю, що балансує на межі кичу, потаскана жінка. Для своєї професії вона була буквально архетиповою, хоча хлопці не могли цього знати, адже це була перша власниця подібного закладу, яку вони бачили, знову ж таки, вони не мали уявлення, що таке "архетип". Жінка зміряла хлопців поглядом і вміло оцінила їх скромні, позбавлені будь-яких відмінностей мундири. Хлопчаки розраховували на те, що в Святвечір, через невеликий попит на такі послуги, вони скористаються дівчатами, як правило, призначеними для офіцерів. Тільки madamoiselle[42] Леру була жінкою досвідченою та діловою, і вона не займалася благодійністю; магія свята не налаштовувала її хоч у чомусь більш дружньо до навколишнього світу. Хлопці отримають таких дівчат, на яких вони можуть собі дозволити.

- Скільки хотіти грошей витратити на дівчина? – запитала господиня ламаною німецькою, коли гості вже піднялися східцями.

Бруно з Хорстом подивилися на Фріцека. Це він тримав спільну касу – всі служили разом настільки довго, щоб зрозуміти, що коли Фріц займається спільними грошима, ті найкраще витрачаються. Сілезець, кивнувши, вийняв з кишені гаманець. Він з пієтетом відкрив його, відрахував рейхсмарки і без слова подав бордель-мамі. Та швидко перерахувала банкноти, оцінила, що на офіцерські забави хлопці бідні, а на солдатські заплатили набагато більше потрібного. Мадам Леру дбала про добре ім'я власної фірми. У зв'язку з цим вона відрахувала половину різниці між ціною за три дівчини для рядового складу і сумою, яку їй вручили, і віддала Фріцу здачу, решту вважаючи чайовими. Хлопець здивовано прийняв гроші назад. Коли він вкладав гроші назад у гаманець, пальці намацали знімок. Невеликий прямокутник щільного картону із обрізаними зубцями краями та відретушованими тінями. На спеціальному тлі з романтичним грецьким пейзажем стояв металевий, виготовлений за міжвоєнною модою стілець. Фріц у парадному мундирі та його дружина у простій, білій сукні з фатою та у довгих до ліктів рукавичках.

Одружений він був лише півроку. Фріда була доброю і гарною дівчиною, і Фріц ні хвилини не сумнівався, що любить її. Знали вони один одного довго, практично з дитинства. Заручилися вони через три дні після початку війни з більшовиками – дівчина сподівалася, що Фріца, як одружену людину, не призвуть. Весілля відбулося через півроку, Фріда на той час була вже вагітна, але настільки недовго, що перед весіллям про це знав лише farorz[43], який тільки махнув рукою – niy ma o czym godać. Дитина ще не народилася, тільки хлопець багато про неї думав. Фріда писала чоловікові щодня, витрачаючи шалені гроші на марки, а Фріц, який не володів ні легким пером, ні свободою у виразі почуттів, відповідав їй раз на тиждень. Листи його були короткими і діловитими, але дружині, яка добре знала його, їх вистачало. Вона знала, що коли її Фріцек в кінці листа, в якому повідомляє те, що відбувається в Парижі, пише, що "йому без неї тужливо, і залюбки з нею зустрівся б", це означає набагато більше, ніж полум'яні визнання її знайомих по роботі чоловіків, які у своїх листах писали, як сильно вони люблять, а вже на місці напевно бавилися з тими розпусними француженками - але її Фріцек, напевно, був не з таких.

Madamoiselle Леру сховала гроші до набитої готівкою сумочки, відчинила двері і відрепетованим жестом запросила солдатів увійти. У залі панував відповідна типу закладу напівтемрява. Стіни покривали червоні, плюшеві драпрі, в альковах висіли непристойні картини в позолочених рамах, а за барною стійкою високий і худий чоловік у білому фартуху і рясно змащеною брильянтином зачіскою недбало протирав склянки. За кількома столиками сиділи дівчата. Окрім Фріца, Бруно і Хорста в закладі перебували ще двоє німців у мундирах: упитий в смерть рядовий у мундирі Люфтваффе хропів за