Читати книгу - "Дона Флор та двоє її чоловіків"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Дона Розилда примружила свої короткозорі оченята, немов засліплені жовтим полум’ям марнославства. Жоаузіньйо Наварро закінчив своє танго химерними акордами, а Гульвіса і Флор уже всміхалися одне одному. Дона Розилда здригнулася: ще ніколи не бачила доньку такою щасливою, а вона, будьте певні, знала Флор як облуплену. «Ну а він, — мучилася вона у здогадках, — невже він теж на гачок попався?» Обличчя Гульвіси випромінювало невинність, простакуватість та щирість. Дона Розилда згорала від хвилювання. О святий Боже, невже це він, той багатий і знатний зять, посланий їй небесами?! Навіть іще багатший та видатніший за Педро Боржеса із його неозорими землями і натовпами слуг. А тут сам онук сенатора, наближений до уряду, та й сам майже як той уряд. «О, пресвята Богородице з Капістоли, допоможи мені! Змилуйся, Господи, наді мною, здійсни те очікуване диво, і я боса піду в процесії омивання[25] з квітами і глечиком чистої води».
Коли в залі з’явився майор, дона Розилда чемно подякувала співрозмовникові й, підійшовши до господаря дому, вказала пальцем на кількох гостей, які спілкувалися в кутку зали, — Гульвісу та Флор, дону Літу і Порту. А Мірандау, спостерігаючи за діями того старого опудала, подався по пиво.
— Майоре, відрекомендуйте мені, будь ласка, того юнака… — попросила дона Розилда.
— А хіба ви з ним іще не знайомі? Це ж родич доктора Айртона Ґімараєнса, помічника поліцейського інспектора, мого хорошого друга… — і самовдоволено додав: — Для близьких друзів він Шимбо… Він сам мені колись сказав: «Пержентино, клич мене просто Шимбо, хіба ж ми не друзі!» Дуже приємна і порядна людина… Якось він зробив мені велику послугу… — майор говорив голосно, явно хизуючись своєю дружбою з інспектором.
Дона Розилда потиснула юнакові руку, а Флор представила їх одне одному:
— Моя мати, доктор Валдоміро…
— Для друзів — Гульвіса.
— Доктор Валдоміро — під протекцією нашого видатного губернатора. Він працює в його канцелярії…
— Губернатор дуже цінує вас, майоре. От навіть сьогодні він казав мені: «Обійми мого друга Пержентино, мого щирого друга»…
Майор просто танув від вдоволення:
— Красно дякую, докторе…
Порту, який почувався вочевидь незручно поруч із такою поважною особою, зауважив:
— Дуже відповідальна та ще й яка висока посада…
— Ну що ви… Я ще навіть не знаю, чи залишуся в канцелярії, — скромно відказав Гульвіса.
— А чому? — поцікавилася дона Літа.
— Мій дід, — вів далі Гульвіса, — сенатор…
— Сенатор Ґімараєнс… — тихо додала дона Розилда.
Гульвіса всміхнувся їй своєю наймилішою усмішкою, а потім сумно глянув на Флор, свою чарівну партнерку:
— Дід хоче, щоб я переїхав у Ріо, пропонує мені там посаду…
— І ви погодитеся? — загорілись смарагдові оченята Флор.
— Насправді мене тут ніщо не тримає… Точніше, ніхто… Я такий самотній…
Флор ледь чутно зітхнула:
— А я яка самотня…
З вітальні покликали майора; він весь час був на ногах, розважав публіку, як і належить воістину гостинному господареві.
Незабаром з вітальні долинули оплески і чийсь голос закликав до тиші — доктор Мірандау хотів виголосити тост за господарів цього свята. Вистрілило шампанське, а корок злетів аж до стелі.
Усміхнені Гульвіса і Флор теж пішли послухати промовця… «Виступом Мірандау, — сказав Гульвіса, — не варто нехтувати». Дона Розилда, дивлячись, як вони попід руку попрямували до вітальні, вже не в змозі стримувати радості від тієї ідилії, промовила:
— Чи вони ж не ідеальна пара? Хіба ж вони не створені одне для одного? Втім, на все воля Божа…
— Бійся Бога, жінко! Вони ж допіру познайомилися, а ти вже весілля вимальовуєш! — Літа похитала головою: сестра геть з глузду з’їхала в гонитві за багатим нареченим для доньки.
Дона Розилда випнула свої всохлі груди, окинула зарозумілим поглядом недовірливу Літу і, сповнена нездійсненних сподівань, попрямувала до вітальні, звідки лунав оксамитовий, пом’якшений пивом голос красномовного доповідача. Гучними оплесками привітали гості початок тосту, а Мірандау відважно продовжував:
— «На нетлінних сторінках історії, пані та панове, блискучими золотими літерами буде викарбувано почесне ім’я майора Пержентино, людини безмірних чеснот та заслуг, — на цих красивих порівняннях голос Мірандау ледь затремтів, — а також ім’я його видатної дружини — гідної оздоби нашого суспільства — дони Аврори, справжнього ангела… так, так, дорогі пані та панове, чистого і невинного ангела, вірної дружини, відданої й покірної, як бронзова діва…»
Посеред наповненої гостями зали стояв той пройдисвіт Мірандау з келихом шампанського в піднятій руці і полонив усіх, включно з господарями дому, своїм красномовством. Майор блаженно всміхався; його вірна дружина, «віддана, як бронзова діва», смиренно опустила очі: ще ніколи свято в їхньому домі не було таким урочистим.
— «…дона Аврора — неземна істота, воістину свята, створіння Боже…»
На очах створіння Божого бриніли сльози.
9
ЛЮБОВНА ІНТРИЖКА ФЛОР І ГУЛЬВІСИ ТАКИ ЗАКІНЧИЛАСЯ ОДРУЖЕННЯМ, втім, як з’ясується згодом, без заручин, отже, всупереч загальноприйнятим звичаям і традиціям, що їх свято дотримуються в усіх шанованих родинах. Їхній роман був чітко поділений на два кардинально різні етапи. Перший, спокійний і променистий, можна було б класифікувати як рожево-мрійливий, він перебігав чітко і зрозуміло, все відбувалося за спільною згодою, панувала всеохопна, якась навіть святкова злагода. Другий етап — тривожний, розгублений, з постійними переслідуваннями і зустрічами крадькома, для нього характерна була ненависть і ворожнеча, що, зрештою, перейшли у відкриту війну. Спершу дона Розилда перевершила сама себе, демонструючи виняткову люб’язність і лояльність й в усьому потураючи молодятам. А потім її немов підмінили — спостерігати за цим було хоч і цікаво, проте не надто приємно — вона аж пінилася від люті, зневаги та бажання кривавої помсти. Тепер дона Розилда готова була на все, тільки б не допустити шлюбу доньки з цим негідником — «покиддю, чиряком, недолюдком». Такими ганебними словами вона називала Гульвісу, якого ще донедавна вважала найкращим парубком Баїї, найвигіднішим нареченим, вродливим і харизматичним, щедрим і розумним, відповідальним і мужнім.
Від того балу в майора Тиририки, коли Мірандау ввів дону Розилду в приємну оману своєю заплутаною розповіддю, що несподівано підтвердилася, вона не тямила себе від щастя майже два місяці. За ці незабутні дні обійшла всю Ладейру-до-Алву і прилеглі до неї вулички, відвідала геть усіх, від негритянки Жувентини, яка зображала з себе знатну сеньйору, до доктора Карлоса Пассоса, який відбою не мав від клієнтів. Дона Розилда не вважала за потрібне мовчати про своє майбутнє впливове суспільне становище, наближеність до уряду та до вищих кіл,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дона Флор та двоє її чоловіків», після закриття браузера.
