Читати книгу - "Згадай, Мері Горн"

Розділ 16

Нагадую про телеграм канал де я всіх чекаю)

https://t.me/books_MR2060

або 

вводите у пошуковому запиті

Books_MK

 

- Ти зустрічалася з Кирилевським. - сказав я дівчині а вона заклякла біля умивальника.

Пройшла, мабуть ціла вічність а насправді хвилина.

- Так. - сказала вона піднявши голову і подивилася на мене.

А зараз? Що сталося між ними? А можливо…вони і досі разом? Я не встиг поставити запитання бо Каміла пройшла повз мене.

- Я спати. Поводься тепер, будь ласка, тихіше.

Я не встиг нічого сказати, бо вона просто зайшла у свою кімнату і почувши легкий скрип ліжка, я зрозумів що вона лягла спати. Глянувши на годинник я зрозумів що Стас, скоріше за все, іще досі спить. Тому я сів на диван у вітальні і мій погляд затримався над словником. Навіщо його тут? Я точно ним ніколи не користувався.

Та все ж я пропустив його, та вийняв свій телефон. Рука все ж починала боліти при згинах тому я поставив її на коліно а іншою гортав стрічку новин. Потім зайшов у нашу з хлопцями групу.

Maks: Стас, ти ще спиш?

Я здивувався коли відповідь прийшла миттєво

Stasik👻: Слава Богам. Хоча б хтось не спить. А ти на роботі?

Maks: Я в Каміли. Ти зайнятий? Може зустрінемося?

Stasik👻: Мені подобається хід твоїх думок. Приїдеш до мене?

Maks: Окей. В мене ще до тебе запитання є.

Я піднявся і мій погляд зачепився за чорний светр, котрий тепер був у муці. Зайшовши у ванну витрусив його і хоча він частково лишися брудним, але для поїздки у машині мені вистачить. Струсивши іще з свого волосся все борошно вийшов у коридор у светрі та одягнувши пальто тихо зачинив двері і спустившись на низ поїхав до квартири Макса. Телефон завібрував і я відкрив групу паралельно слідкуючи за дорогою

Bik_rok: @ Stasik👻 Насправді не всі мають щастя кожного дня спати до обіду. Я вже у офісі. Макс, ти ж мав сьогодні бути тут.

Maks: В мене вихідний. Стас, звідки Каміла знає твій розмір одягу?

Спитав я про те, що мене мучило.

Я відставив телефон продовжуючи їхати містом, де всі уже спішилися кудись по своїх справах.

Stasik👻: Звідки в тебе така інфа?

Я посміхнувся сам о себе. Ну цей точно не признається. Моя машина вже зупинилася під вікнами квартири Стаса. Я вийшов з машини і швидко зайшов до під’їзду.

- О, ти з дому тікав і натрапив на пастку? Чи можливо вже вживаєш? Я розумію що робота замахує, але ж не настільки. - прокоментував друг вигляд мого светру.

Ми зайшли в середину.

- Відкрив шафку у квартирі Каміли. Упаковка борошна була на краї напевно і впала на голову. - сказав я.

- Ну тепер ясно, звідки інфа що Каміла мій розмір знає.

Я закотив очі.

- Ти скажеш можливо, а не ходитимеш колами.

Друг посміхнувся коли ми сіли на диван. Дивно, що у нього було настільки чисто. Хоча це вияснювало чому він прокинувся так рано. Вчора був звичайний день для мене а для нього прокляття всесвітнє без жодних пригод.

- Ми зустрічалися. - знизив плечима Стас а я перевів на нього вій напевно обурливий погляд. - Що? Ну переспали декілька разів. Мабуть помітила котрогось разу цифру на футболці. Або ж сама вияснила розмір.

Я ледь не скипів.

- Стас, я серйозно.

- І я також. - сказав друг і потягнувся до пачки горішків котрі стояли на столі.

Він вкинув штучку у рот а я не міг відірвати свій погляд від нього.

- Кирилевський, Ти, іще хто? - спитав я.

На обличчі Стаса з’явилася посмішка.

 - Ти ревну-у-у-єш? - я закотив очі.

- Чого б це? Вона тільки моя зведена сестра.

Друг посміхнувся.

- Заспокойся. В мене нічого з нею не було. На жаль. Я б хотів, але вона мене в перший же день зустрічі відшила. Ти хіба не…а-а-а, я постійно забуваю.

Я вкотре закотив свої очі.

- За такі жарти і получити можна.

Друг знову посміхнувся.

- Думаю, коли ти все пригадаєш то тобі буде набагато легше.

Я знову напружився.   Іще один доказ, що рік був не зовсім простим. Все ж Стас дав мені один з батніків і ми поговоривши іще хвилин з п’ять попрощалися. Я заїхав до кондитерської, де взяв на сніданок два великі круасани , і повернувся до квартири. Напевно, час розтягнувся набагато довше бо була вже пів десята. Каміла уже кружляла квартирою.

- Компенсація за оладки. - сказав я поставивши на кухні пакунок.

Вона примружила очі а тоді підійшла до нього відкривши. Я ж сів на диван і потягнувся до пульта від телевізору.

- Звідки ти знав, що мені подобається шоколад? - спитала вона а я повернув голову до дівчини, котра уже смакувала їжею.

- Це стандартна начинка. Подумав що вона всім подобається. Але не був впевнений, тому інший з полуницею.

- Ну гаразд. Ранішні вибачення прийняті. - сказала дівчина і я посміхнувся.

Вона піднялася і миттю сіла біля мене.

- Будеш? - простягнула вона мені шматок круасани.

Я потягнувся вперед і відкусив шматочок. Дівчина ледь посміхнулася.

- Я ж його кусала перед тобою. - сказала вона.

Я знизив плечима.

- В тебе ж зуби не отруйні.

 

Через годину ми вже сідали у машину. Дівчина винесла з квартири коробку, в ній напевно було плаття і взуття. Сьогодні Каміла була більш говіркою. Тому половину дороги ми просто говорили а потім вона поросила включити радіо. Я потягнувся до кнопки на панелі. В салоні залунала англійська пісня. Наступні п'ятнадцять хвилин ми проїхали слухаючи радіоведучих.

- Ти справді зустрічаєшся з Кирилевським? - не стримав я свого запитання.

- Зараз ні. І взагалі…чому тобі раптом він став тебе цікавити?

- Просто. Я ж з ним працюю.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍