Читати книгу - "Присягнись, що моя, Поліна Ендрі"

20

- Саро, не грубіянь, - першим тихо промовляє Блейк. - Іди погуляй, у нас з Елайною доросла розмова.

Дівча дивиться на нас по черзі, з нерозумінням рухаючи між обома очима, і піднімає брови. Через кілька секунд її обличчя перетворюється, сповнюючись гнівом, здається, лише пари з вух не вистачає. Судячи з блиснувших очей дівчина щось задумала.

- Взагалі-то я на своїй кухні у себе вдома, - впевнено проходячи вперед, з упертістю бурчить вона. Відчиняє дверцята холодильника, потопаючи в них: - І я хочу їсти.

- Саро, ти ж не любиш снідати, - лунає приглушений голос Блейка.

- Значить, полюбила! - гаркнувши, дівчинка різко ляскає дверцятами і дивиться на батька в упор. Я помічаю їхній невербальний контакт, відомий лише їм одним.

- Саро, що з тобою?.. - У погляді Блейка читається тиха стривоженість. - Звідки ця ненависть у твоїх очах?

На губах дівчинки розтягується чорна посмішка.

- А що, незрозуміло? - Випалює дочка Блейка, кивнувши в мій бік. - Вона ж тут, щоб обкрутити тебе та видоїти з тебе гроші! - вигукує в серцях і звертається до мене: - Вирішила через мене тата охмурити?..

У мене на лоб ледь не полізли очі:

- Про що ти?

- Саро! - Вигукуємо ми з Блейком одночасно, я здивовано, він зло.

- Ну так, прикинься невинною овечкою! - Зривається з ланцюга дівчинка, зовсім ігноруючи батька. - Ти ж знала, хто мій тато з самого початку! Тому допомогла нам із Беллою вчора, так?

- Саро! - Блейк різко струшує її за плечі, але її очі навіть не ворухнулися, дірявлячи мене. - Припини. Що на тебе найшло?

Сара важко відводить від мене погляд.

- Що на мене найшло?... Та, ти хоч розумієш, що вчора сталося взагалі? Якщо тобі так цікаво, то вона допомогла мені пробратися до клубу! Охоронець не хотів мене пустити, а вона допомогла! Через неї я потрапила в таке жалюгідне становище! - випалює дівчинка, мало не захлинувшись словами.

Здається, Блейк миттєво втрачає дар мови. Мені не подобається ця тиша. Він застигає вражено, надовго, так і утримуючи кам'яною статуєю руки на її плечах. Я бачу, як його пальці напружені, жовна бігають і вени на шиї вздулися. Я прикушую щоку зсередини, відчуваючи, як усередині все перетягується тугими канатами. Нарешті, руки Блейка мляво сповзли з плечей дочки.

- Саро, іди до себе, я з тобою потім поговорю, - по тому, як його голос вмить змінився, стаючи сухим і позбавленим емоцій, я зрозуміла, що він дуже, дуже злий.

І, схоже, не тільки я.

- Та...

- Я сказав, йди до себе. Швидко, - зло цідить він, даючи всім своїм виглядом зрозуміти: двічі він не повторювати не буде.

Дівча тушується і переминається з ноги на ногу, мабуть, усвідомивши, що перегнула. Кинувши на мене злегка зацькований, і мені здалося, навіть вибачливий погляд, вона йде геть.

Ми знову залишаємось наодинці.

- Блейк...

Я хочу сказати, що мені шкода і справді не хотіла їй нашкодити. Але він застережливо хитає головою і я замовкаю.

Блейк мовчки підходить до вікна і ховає руки в кишені штанів, дивлячись у нього.

Я не знаю, про що він думає. Але щось боляче дряпає всередині поганим передчуттям. Після довгої ріжучої мовчанки він нарешті подає голос.

- У нас нічого не вийде, Елайно, - тихо видає він. Я мовчу, і Блейк повертає до мене голову. Наші очі зустрічаються і голос його стає низьким, а погляд майже м'яким. - Справа не у твоїх чоловіках.

Не хочу я ніяких чоловіків, - майорить у голові, а насправді питаю:

- Тоді чому? Це через Сару?... - Мій голос дає збій, стаючи сиплим. - Клянуся, я не знала, що вона твоя дочка.

- Елайно, - Блейк хитає головою і мені здається, він майже задихнувся, промовивши моє ім'я. Він знову дивиться у вікно, робить кілька видихів, а потім на мене. - Елайно, перестань. Сара взагалі тут ні до чого.

- Я просто кохаю іншу, - вимовляє він через невелику паузу з тихим жалем в очах.

- Це мати Сари, так? - вражено видихаю я.

– Ні. Краще тобі цього не знати, Елайно.

- А хто ж тоді? - Не розумію я, але раптом мене осяює. Я ошелешено випалюю: - О-о, здається, я зрозуміла. Це Кім? Кім Вільямс? Її ти кохаєш?

Блейк мовчить і по його погляду я відчуваю, що потрапила в яблучко. 

- Значить, її, - холодно констатую я, кивнувши. Довго-довго дивлюся в одну точку, притиснувши долоню до грудей, а потім піднімаю погляд, розтягнувши губи в чорній усмішці: - І що про це думає Кейн? Він хоча б знає про те, як ти, чпокаючи інших, уявляєш на їхньому місці його дівчину?

- Елайно! - гаркає Блейк, зробивши рвучкий крок до мене, і я бачу, що мені вдалося його вивести з себе. Через секунду він трохи остуджує свій запал, сказавши низьким і загрубілим голосом: - Не смій так говорити про неї.

- А я нічого поганого про неї не говорю, - я зіскакую з барного стільця і ​​впевнено підходжу до нього дивлячись прямо в очі. - Кім моя подруга і я швидше відріжу собі язик, ніж говоритиму про неї гидоту.

Я тицяю пальцем йому в груди, дивлюся на нього, моргаючи, і раптом все змінюється.

- Знаєш що. А котись-но ти до біса, Блейк Моріс, - я круто розвертаюся, змахнувши волоссям, і повертаюся назад, одним рухом згрібаючи все своє приладдя в сумочку. - Ти покликав мене назад, щоби що? - зупиняюся, скидаючи на нього кривий погляд. - Розповісти, як пристрасно закоханий у мою подругу та показати наскільки я тобі не цікава? Так от, ти мені нецікавий так само, як і я тобі, - зло ціжу крізь стислі зуби. – І я не хочу мати з тобою нічого спільного. Зовсім. Більше того, я шкодую про цю ніч. Жалкую, що й тоді в душі, вдруге, не відштовхнула тебе.

Весь цей час Блейк слухав мене з немиготливим і порожнім поглядом, але раптом в його очах блиснула спантеличена емоція.

- У якому душі? - з нерозумінням запитує він.

Я мало не пирхаю від обурення.

- "Елайно, ти просто створена для кохання! Я божеволію від тебе!", - передражнюю його ж голосом, і бачу, як у його очах знову миготить нерозуміння.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍