Читати книгу - "Мексиканська готика, Сільвія Морено-Гарсія"

затнувся, хоч можна було не продовжувати. На обличчі його відбилася відраза.

Ноемі уявила собі, як він розмовляє з матір’ю, пошепки промовляючи слово «розпуста», і обоє кивають, погоджуючись. Вищі та нижчі раси. Ноемі точно не належить до першої категорії. Їй не місце у Домі-на-Горі, вона не заслуговує на щось більше, ніж зневагу.

— Френсісе, мені байдуже, що думає твоя мати, — сказала вона, кинувши сигарету й енергійно розтоптавши її каблуком. Відтак пішла: — Я йду додому, а ти — страшенний зануда.

Зробивши кілька кроків, зупинилась, розвернулася, схрестивши руки на грудях.

Він плентався за нею і був уже близько.

Ноемі глибоко вдихнула:

— Я хочу побути сама. Не треба мене проводжати.

Френсіс нахилився і обережно підняв гриб, який вона розчавила, поспішаючи до брами. Він був шовковисто-­білий, шапочка відпала від ніжки. Хлопець взяв гриб у руку.

— Руйнівний янгол, — промимрив він.

— Даруй? — спантеличено спитала вона.

— Отруйний гриб. Так він називається. Його споровий відбиток білого кольору. За цим його можна відрізнити від їстівного.

Поклав гриб на землю і став, обтрушуючи землю зі штанів.

— Мабуть, я тобі смішний, — промовив тихо. — Кумедний дурник, що чіпляється за материну спідницю. І в цьому ти права. Я не насмілююсь робити нічого, що могло б засмутити її або дядька Говарда. Особливо дядька Говарда.

Він глянув на неї, і вона збагнула, що зневага в його погляді була спрямована не на неї, а на нього самого. Їй стало соромно. Пригадала, як Каталіна казала їй якось, що вона здатна лишати незгладимі шрами, коли не стежить за своїм гострим язиком. «Попри свій блискучий розум, ти часом зовсім не думаєш», — казала кузина. Це була свята правда. І ось знову вона навигадувала нісенітниць, коли ж у дійсності він не сказав нічого страшного.

— Ні. Вибач, Френсісе. Це я дурепа, зовсім не думаю головою, — мовила вона якомога невимушеніше, сподіваючись, що він розуміє, що вона сказала те ненавмисне і з цього можна посміятися.

Він повільно кивнув, хоч і не виглядав переконаним. Вона простягнула руку і торкнулася його пальців, брудних від грибів.

— Мені дуже шкода, — повторила, цього разу без всякої легковажності.

Він серйозно подивився на неї, зімкнув руку навколо її пальців і легенько потягнув, неначе намагаючись пригорнути її до себе. Тоді так само швидко відпустив, зробив крок назад і дав їй червону хустинку, якою були вкриті гриби.

— Боюся, я тебе замастив.

— Так, — Ноемі глянула на брудну руку, — трошки замастив.

Витерши руки об хустину, вона повернула її Френсісу. Він запхав ганчірку в кишеню і поставив кошика на землю.

— Можеш іти, — сказав він, дивлячись убік. — А я позбираю ще грибів.

Ноемі не розуміла, правду він каже чи досі сердиться й не хоче її бачити. Якщо образився, винуватити його не можна.

— Гаразд. Тільки не загубись у тумані, — сказала вона.

Незабаром вона вийшла до воріт і відчинила їх. Озирнувшись, побачила вдалині силует Френсіса з кошиком. Батожистий туман розмивав його обриси. Так, це його вона бачила серед могил сьогодні. Та водночас щось їй підказувало, що це міг бути й не він.

«Може, це був руйнівний янгол, тільки в іншій подобі», — подумала Ноемі й тут же пошкодувала через таку дурну, чудернацьку думку. Дійсно, що це на неї найшло сьогодні?

По власних слідах дійшла до будинку. На кухні Чарльз замітав підлогу старою мітлою. Ноемі усміхнулась йому, і в ту саму мить зайшла Флоренс. На ній була сіра сукня, подвійне перлове намисто; зачіска — висока. При виді Ноемі вона сплеснула руками.

— То ось ви де. Де ви були? Я скрізь вас шукаю, — насуплено промовила Флоренс. — Зніміть туфлі, бо нанесете бруду.

— Вибачте, — відповіла Ноемі, опускаючи погляд на свої туфлі, вкриті грязюкою і травою. Роззулася, взяла їх у руки.

— Чарльзе, візьми туфлі й помий, — наказала Флоренс.

— Я можу сама, це не проблема.

— Він усе зробить.

Чарльз поклав мітлу, підійшов до неї і простягнув руку.

— Міс, — тільки й промовив він.

— О, — відповіла Ноемі, простягаючи йому туфлі.

Він забрав у неї туфлі, взяв із полиці щітку, сів на ослінчика в кутку й почав зчищати з них бруд.

— Ваша кузина хотіла вас бачити, — сказала Флоренс.

— Як вона? — спитала Ноемі стурбовано.

— З нею все гаразд. Вона знудилася і хотіла з вами поговорити.

— Я йду до неї, — сказала Ноемі, задріботівши босими ногами по холодній підлозі.

— У цьому немає потреби, — зупинила її Флоренс. — Вона вже лягла спати.

Ноемі вже була у коридорі. Озирнулася на Флоренс, котра ішла до неї, і знизала плечима.

— Може, зайдете до неї пізніше?

— Так, пізніше, — погодилась Ноемі, хоч і почувалася спустошено і недобре через те, що не була поруч, коли Каталіна потребувала її.

10

Вранці сніданок Ноемі приносила Флоренс або котрась зі служниць. Вона пробувала заводити розмову з ними, але у відповідь чула тільки стримані «так» або «ні». А коли зустрічала когось із них — Ліззі, Чарльза або, найстаршу, Мері — у коридорах, вони схиляли голови і мовчки проходили, вдаючи ніби її не існує.

Тихий, зашторений, цей будинок нагадував сукню, зі споду обшиту свинцем. Усе тут було важке, навіть повітря, а в коридорах витав дух плісняви.

Вона почувалася тут ніби в церкві, у храмі, де розмовляти можна тільки пошепки і повсякчас треба схиляти коліна. Певно, прислуга вже до того звикла, тому й ходила нишком, немов ченці й черниці, які дали обітницю мовчання.

Утім, того ранку мовчазний обряд, який практикували Флоренс і Мері — постукати раз, увійти, поставити тацю, — було порушено. У двері постукали тричі, уривчасто, але ніхто не зайшов. Коли Ноемі відчинила, на порозі з тацею в руках стояв Френсіс.

— Доброго ранку, — привітався він.

Від несподіванки вона усміхнулася:

— Вітаю. Брак робочих рук сьогодні?

— Я зголосився принести тобі сніданок сам, бо мати зайнята доглядом за дядьком Говардом. У нього розболілася нога, і він з самого ранку в поганому настрої. Де можна поставити тацю?

— Ось тут, — сказала Ноемі, відступаючи вбік і показуючи на столик.

Обережно поставивши тацю, Френсіс заклав руки до кишень і прочистив горло:

— Я хотів спитати, чи не бажаєш ти подивитися на спорові відбитки? Звісно, якщо ти не зайнята чимось іншим.

Ноемі миттю подумала, що це чудова нагода випросити в нього машину.