Читати книгу - "Місто дівчат"

справді було незручно, та все ж можливо.) У кінотеатрі. У гримерці в підвалі «Лілеї». У гримерці в підвалі «Діамантової підкови». У гримерці в підвалі «Медісон-Сквер-Ґарден». У Браянт-парку, де під ногами шастали щури. У темних, задушливих провулках просто за рогом центральних вулиць, де сновигали таксі. На даху Пак-Билдінґ. У конторі на Волл-стріт, де нас могли почути тільки нічні прибиральники.

Ми із Селією — п’яні, пустоголові, невагомі, з посоловілими очима й кров’ю, солоною, як розсіл — кружляли того літа вулицями Нью-Йорка, немов наелектризовані. Не ходили, а мчали, як ракети. У нас не було мети — ми просто весь час шукали яскравих барв. Нічого не пропускали і водночас проґавили все. Ми бачили, як Джо Луїс тренується зі своїм спаринг-партнером, і чули, як співає Біллі Голлідей, але подробиць ні тієї, ні тієї події я не пам’ятаю. Ми були надто зачаровані тим, щó з нами відбувалося, і не мали коли звертати уваги на чудеса, які лежали перед нами. (От наприклад: того вечора, коли я слухала Біллі Голлідей, у мене були місячні і я мала поганий настрій, бо хлопець, який мені подобався, щойно забрався геть з іншою. Оце такий мій відгук про виступ Біллі Голлідей.)

Ми обидві перебирали зайвого, а тоді натрапляли на цілі юрмища молодих чоловіків, які теж перебрали зайвого, — і тоді ми всі збивалися гуртом і поводилися саме так, як ти собі й уявляєш. Ми ходили в бари з хлопцями, з якими познайомилися в інших барах, а тоді фліртували з хлопцями, яких побачили в новому барі. Через нас влаштовували бійки, і комусь добряче діставалося, а Селія вибирала серед уцілілих тих, хто вів нас до наступного бару, де всю цю кашу заварювали спочатку. Ми пурхали з однієї парубоцької вечірки на іншу — з обіймів одного чоловіка в обійми іншого.

А якось у розпалі вечері навіть помінялися хлопцями.

— Бери його собі, — мовила Селія того вечора просто перед чоловіком, який їй уже набрид. — Я йду у вбиральню. А ти не дай йому замерзнути.

— Але ж він твій хлопець! — сказала я, коли той чоловік слухняно мене обійняв. — А ти моя подружка!

— Ох, Віві, — відповіла Селія лагідним і жалісливим голосом. — Такої подружки, як я, не втратиш, просто забравши у неї хлопця!

Того літа я майже не спілкувалася зі своїми рідними.

Найменше за все хотілося, щоб вони дізналися про те, чим я займалася.

Мама щотижня посилала мені разом із грошима записку, тримаючи мене в курсі основних новин. Тато пошкодив плече, коли грав у гольф. Брат погрожував покинути Прінстон наступного семестру й вступити до військово-морського флоту, бо хотів служити своїй країні. Мама виграла на такому-то й такому-то тенісному турнірі у такої-то і такої-то.

У відповідь я щотижня надсилала батькам листівку з одними й тими самими давніми і прісними новинами: зі мною все гаразд, я активно працюю в театрі, у Нью-Йорку дуже гарно, дякую за гроші. Час від часу я додавала якусь невинну деталь, як-от: «На тижні смачно пообідала з тіткою Пеґ у “Нікербокері”».

Звісно, я не казала батькам, що недавно ходила до лікарки зі своєю подругою, артисткою Селією, щоб мені незаконно поставили ковпачок. (Незаконно, бо в ті часи лікарі не мали права ставити незаміжній жінці протизаплідний засіб — ось чому так добре було приятелювати з тими, хто знав потрібних людей! Селія ходила до небагатослівної лікарки-росіянки, яка не питала зайвого. Вона з першої секунди мені підійшла.)

Так само я не писала їм про те, як злякалася, що в мене гонорея (на щастя, виявилося, що це був несильний запальний процес, хоча за тиждень, поки все з’ясувалося, я пережила чимало болю і страху). Не писала і про підозру на вагітність (це питання, слава Богу, з’ясувалося саме собою).

І про те, що я частенько спала з одним чоловіком на ім’я Кевін «Рібсі» О’Салліван, який продавав нелегальні лотерейні квитки неподалік у Пекельній кухні. (Я, звичайно, фліртувала і з деякими іншими чоловіками — усі вони теж крутили темні справи, але жоден не мав такого милозвучного прізвиська, як «Рібсі».)

Не казала я батькам і того, що тепер завжди носила в торбинці презерватив, бо не хотіла більше ніяких підозр на гонорею, та й дівчині краще перестрахуватися. Чи того, що ці презервативи мені люб’язно постачали мої хлопці. (Розумієш, мамо, у Нью-Йорку купувати презервативи можуть тільки чоловіки!)

Ні, про все це я не згадувала.

Зате передала їм звістку про те, що морський язик у «Нікербокері» готують просто неперевершено.

І не збрехала. Бо так справді було.

Тим часом ми із Селією кружляли й кружляли містом ніч за ніччю і знаходили на свої голови які завгодно пригоди, великі й малі. Від пиятики ми ставали божевільні й ліниві. Забували про годинник, не пам’ятали, скільки коктейлів випили і як звати наших кавалерів. Пили джин з тоніком, поки ноги не переставали нас слухатися. Коли нам ставало зовсім добре, забували пильнуватися і про нас мусили дбати інші люди, часто незнайомці. («Не тобі вказувати, як мені жити!» — визвірилася однієї ночі Селія на одного люб’язного джентльмена, який лиш увічливо намагався привести нас до «Лілеї» живими й здоровими і жодних інших намірів не мав.) Те, як ми із Селією сторчголов пірнали у світ, завжди приховувало в собі певний ризик. Ми були готові до будь-чого, тому те будь-що справді могло статися. І часто ставалося.

А було все ось як: Селія справляла на чоловіків особливий ефект — вони перетворювалися на покірних та услужливих, аж поки не наставав момент, коли вони переставали такими бути. Вони вишиковувалися перед нами, готові виконувати наші команди й задовольняти найменші бажання. Часом вони й залишалися такими добряками, а інколи їхня доброта кудись раптово зникала. Ми переходили певну межу чоловічої похоті чи злості, й назад дороги не було. Як тільки межу було перейдено, чоловіки в товаристві Селії ставали дикунами. Ще мить тому всі веселилися, фліртували, дражнилися й реготали — аж раптом атмосфера в кімнаті змінювалася і з’являвся не тільки ризик сексу, а й загроза насилля.

І зупинитися було неможливо.

Після того здіймався рейвах.

Коли це відбулося вперше, Селія відчула, що насувається буря і випровадила мене з кімнати. Ми були тоді у президентському номері готелю «Білтмор», де нас розважало троє чоловіків, з якими ми незадовго до того познайомилися в танцювальній залі «Волдорфа». Вони мали купу готівки і явно займалися якимись нечистими справами. (Якби я билася з кимось