Читати книгу - "Це сталося в Парижі, Rada Lia"

Чоловік не встиг відповісти, як пішов дощ. Важкі теплі краплі полилися з неба. Одяг вмить став мокрим. Даня з Солею швидко піднялися, підхопили ковдру і їжу й помчали до будинку. Забігли всередину. 

— Ой, а босоніжки? — згадала дівчина, коли вони вже були закрили двері. Махнула рукою. — Та хрін з ним. Заберу, коли дощ закінчиться, — вона сміючись притулилась спиною до стіни. 

Даня трусив волоссям, краплі стікали по його обличчю. Він підійшов до Солі.

— Мені треба ще випити, — дівчина перелякано кинулася до столика з недопитою пляшкою. Зробила величезний ковток. Коли вона повернулася, то стикнулася з Данею. Вони стояли й дивилися, відчуваючи дихання одне одного.

— Ти хочеш, щоб я офіційно попросив тебе зустрічатися?

— Я не знаю, але інакше чого мені лишатися в Парижі?

— Солю, ти будеш моєю дівчиною?

Соля заклякла. Наче язик перестав слухатися. Всередині все стиснулося.

— Я…я , — повторювала вона. Вона не могла вимовити ні слова. Серце гупало десь у горлі.

— Солю?

— Так, я буду твоєю дівчиною, — вона видихнула й кинулася в обійми Данила. 

Чоловік ніжно поцілував її у скроню, стискаючи в обіймах. Потім у волосся. Розстібнув верхній ґудзик сукні. Соломія кивнула. За мить сукня ковзнула з плечей і тихо впала до ніг. Данило стягнув з себе футболку, підняв Солю на руки — мов найдорожчий скарб — і поніс її у спальню.