Читати книгу - "Те, що не можна називати", Love"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Вечір був тихим, майже неприродньо спокійним після шаленого напруження на сцені. Аліна сиділа в номері готелю, босоніж, загорнута в плед. Її обличчя ще світили софіти, в очах — тиха буря.
Артем зайшов, не кажучи ні слова. В руках тримав чашку чаю.
— Я знаю, як сильно ти втомилася, — сказав, подаючи їй напій.
Вона лише кивнула. Взяла чашку. Але не пила. Просто дивилась у вікно.
— Я не очікувала такого… — нарешті мовила. — Ті слова, ті реакції… оплески. Але ще більше — листи. Люди писали, що впізнали себе в моїй історії.
— Бо ти торкнулась не просто теми, — відповів він. — Ти відкрила серце. І хтось почув.
Аліна підвела погляд до нього.
— А якщо я не витримаю цього? Цього нового життя? Відповідальності, очікувань…
Артем сів поруч, торкнувся її руки.
— Якщо не витримаєш — ми впадемо разом. Але я вірю, що не впадеш. Бо ти вже виросла з того, щоб жити в тіні.
Її очі наповнилися сльозами — але не болю. А вдячності.
— Я хочу… жити справжньо. І бути з тими, хто не боїться мого світла.
— То почни з мене, — усміхнувся Артем. — Бо я якраз шукав світло.
---
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Те, що не можна називати", Love», після закриття браузера.