Читати книгу - "Я віддав би життя за тебе (збірка)"

на арфі й цікавістю до маленького хлопчика, що бавився біля неї на підлозі. Той вирішив забратися на похилу боковину арфи, і Ґрейсі, потайки від Джорджа, послужливо нахилила на себе інструмент так, щоб було зручніше це зробити. Репетитор цього не зауважив і далі акомпанував, давав поради та докоряв, не здогадуючись, чому це почалася низка чудернацьких дисонансів. Дедалі дужче сердився, а тим часом хлопчик набирав усе більшої охоти до верхолазтва. Як і Ґрейсі. Відповідно, її дедалі менше цікавила музика. І ось арфа небезпечно перекосилась, аж майже накрила Ґрейсі, й та грала на ній так, як ніхто досі, ризиковано відхилившись назад.

Нарешті Джордж сказав, не відриваючи очей від своєї партитури й гадаючи, що Ґрейсі слухає:

— А тепер спробуємо виконати фінал із грандіозним крещендо арфи та піаніно.

У цю мить дійшло до гучної кульмінації, але зовсім іншої, ніж загадав репетитор. Обернувшись, він побачив арфу, Ґрейсі та дитину, що лежали на підлозі. Підбираючи всіх трьох одне за одним, Джордж безперестанку картав Ґрейсі й дійшов до того, що закинув їй байдужість до серйозної музики. Дівчина ж думала тільки про те, чи не зашкодило хлопчикові падіння. Зрештою Джордж звернувся до неї в різкому тоні, із заклинанням, яке, на його думку, мало б зганьбити кожного, хто старанно вчиться музики:

— Подивіться, що ви зробили з Бахом.

Помацавши вологий підгузок на хлопчику, Ґрейсі відказала:

— Це він зробив, а не я.

Наступного ранку Джордж, повний сумнівів, усе похитував головою, розпочавши гру в гольф учотирьох — з двома сестрами й Діком, відданим Ґейбрієллі. На жаль, його завдання ускладнило те, що в гольфі Ґрейсі тямила не більш, як у хрещенні суден. Рекламний агент задумав зібрати весь гурт докупи й вирішити проблему з дитиною, однак на заваді стояли дві особливі замашки гравців. Ґейбрієлла і Дік провадили інтимну гру удвох і сходили в заглибини з піском, а старша сестра незмінно опинялася в іншій заглибині, далеко позаду, і Джордж мусив гасати між ними, наче зв’язковий між двома траншеями, щоб якось підтримувати єдність учасників гри. Не те що Ґрейсі аж так невправно била ключкою по м’ячі. Річ у тім, що кремезний носій причандалів для гольфу, якого вона найняла, носив у великій сумці — її ж таки знахідці — маленького хлопчика. Ця дитина весь час поглинала увагу Ґрейсі. Наскільки міг зрозуміти Джордж, виголосивши пристрасне й клятвене відречення від Ґрейсі, вона навчала хлопчика рахувати її очки. Тільки завдяки згаданій вище схильності двох юних закоханих усамітнюватися серед дюн йому вдалося-таки зібрати їх усіх докупи й більш-менш розсудливо поговорити про те, які плани на майбутнє дитини можна було б накреслити. Можливо, Джордж і гадав, що не впорається за такого стану справ, та він був упертий і наступного дня застосував усе, що знав про рекламу, здійснюючи свій новий план.

Цього дня Ґрейсі належало здобути головний приз на конкурсі краси — не простому собі, а широко розрекламованому, тож Джордж ґрунтовно продумав усе наперед. Із Нью-Йорка, з усієї Нової Англії приїхали репортери світської хроніки, щоб занотовувати хід подій. Зібралася безліч фотографів. З допомогою Ґейбрієлли Джордж докладно пояснив Ґрейсі, як виконувати роль учасниці. Її конкуренток ретельно добирали по сусідству з-посеред старих дів, колишніх дебютанток у світському товаристві, тож якби Ґрейсі перемогла, ніхто не вважав би такий вибір дуже вже несправедливим. Журі складалось зі спеціально підібраних осіб, але…

Але Джордж знову прорахувався у сподіваннях на Ґрейсі. Одна з учасниць конкурсу попросила прикріпити їй номер на спині, й Ґрейсі люб’язно допомогла суперниці. Ось тільки перевернула цифру — замість шістки вийшла дев’ятка. За кілька хвилин стара нянечка, що виховувала хлопчика-приймака, дозволила йому бавитися з номером Ґрейсі. Сталося так, що дитина перевернула номер — і замість дев’ятки вийшла шістка. Ну, а члени журі попередньо дістали вказівки, що на конкурсі має перемогти конкурсантка під дев’ятим номером.

Отож, щойно закінчився парад красунь перед збудженими фотокамерами, Джордж подав інформаційні повідомлення про тріумф чарівливої міс Ван-Ґроссі, а за кілька хвилин побачив, що кубок здобула дівчина під хибним дев’ятим номером, а не Ґрейсі, якій мав би дістатися цей приз, якби не те, що стали догори ногами цифри на двох дівочих спинах.

Ця історія пішла телеграфом до Нью-Йорка, і тим часом автори газетних колонок світської хроніки встигли дати їй невідповідні заголовки, а в тексті легко натякнути про те, що сталося насправді. Дуже вже ласою видалася така новина колумністам світських пліток, ніяк було її оминути. А Джорджеві вкотре випало задуматися над правом називати самого себе рекламним агентом, адже всі його недавні починання в цьому ділі обернулися невдачами. Однак він ще й досі мав козирі на руках, тож…

Тож він пішов ва-банк — поставив на цей вечірній концерт. І ось до кімнати увійшли Джордж та Ґрейсі, яка, спершись на його руку, величаво пропливла до тимчасових підмостків у кінці кімнати. То був останній з ліку хитрий спосіб, що ним рекламний агент розраховував прославити Ґрейсі як найбільшу на весь світ арфістку.

Він виступив із презентаційною промовою, і Ґрейсі сприйняла її з вдячністю. На тлі вигуків «браво» Джордж оголосив перший з добірки музичних творів, і під його акомпанемент Ґрейсі почала виступ обережним глісандо. Почалося чудово, але далі прозвучав неймовірно фальшивий акорд. Розторопний піаніст задавав ритм, а зовсім не збентежена арфістка енергійно смикала струни. Раптом з-за піаніно виглянув маленький хлопчик. Цілком зрілий, щоб розуміти, що Джордж Бернз[66] вважає його набридою, він волів не потрапляти на очі цьому суворому дядькові. Отож хлопчик помалу пробирався до Ґрейсі, а коли вона дійшла до складного пасажу, вигулькнув із свого сховища, спіткнувся й сторчма влетів на арфу, та так, що зав’яз головою в струнах.

На тому, звичайно, й закінчився концерт. Кланяючись і штовхаючи поперед себе арфу, Ґрейсі простувала до виходу. Вона примудрилася затулити собою дитину й приховати її від усіх, крім Джорджа. Уже за дверима він разом із Ґрейсі дійшов висновку, що для хлопчика треба знайти безпечне сховище. Насилу видобувши голівку зі струн, Ґрейсі побігла з Джорджем до приміщення для човнів і там вклала дитину спати на горизонтально напнутому клівері. Сівши поруч хлопчика, дорослі чекали, поки він засне. Малюк іще не заплющив очей, а вони вже дрімали, спершись на стіну. Прокинулись аж уранці, коли їх застукав містер Ван-Ґроссі. Розплющивши очі, вони побачили, що мільйонер, дуже сердитий, узяв дитину на руки й рушив на лужок — очевидно, намірився розпорядитися нею на свій розсуд. Ґрейсі й