Читати книгу - "Ключ від замку. /dark Fantasy /, Йо Томас"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Спогади билися всередині — не стримати, не зупинити.
Голос Віктора, сміх Белли, їхня суперечка про каву, як Белла дражнила його «залізобетонним дідусем», як він відповідав: "Зачекай, я ще тебе переживу".
Він таки пережив. Але не так, як уявляв…
Гражина підвелась, витерла обличчя і вийшла на ґанок.
Перед нею розливався простір, як і раніше. Гори — як і раніше. Сонце сходило — як і раніше.
Тільки її серце тепер — не як раніше.
Вона глянула на небо.
— Я все зроблю правильно… заради вас. І заради того, що ви мені лишили — надію. І силу.
А десь там, у глибині згаслого вулкана, між вогнем і тінню, стояли два нові вартові.
Мовчазні. Могутні. Нескінченні.
І любов між ними була така сильна, що навіть темрява вклякла перед нею.
Гражина знала: вони — стережуть.
А вона — повинна жити.
Епілог.
Це був один із тих теплих вечорів, коли гори здаються ближчими, а небо — м’якішим, ніж зазвичай. Повітря наповнював запах хвої й диму від мангалу, що повільно димів на задньому подвір’ї барнхаусу.
Белла сиділа на дерев’яному столі, піднявши босі ноги і розгойдувала ними, як дитина. Волосся — розпущене, губи — з винною усмішкою. Віктор стояв поруч із нею, нарізаючи хліб таким серйозним виглядом, наче розміновував бомбу.
— Ну і що ти знову собі надумав? — запитала Белла, ковтаючи сміх. — Що солоний огірок ідеально поєднується з вином, бо ти колись «на завданні в Східній Німеччині так їв»?
Віктор навіть не глянув на неї, тільки буркнув:
— Вино було польське. А огірки — домашні. З бочки. Не те, що ця ваша «органіка».
— Ооо, почалося! — Белла зістрибнула зі столу і встала перед ним, взявшись у боки. — Зараз він знову буде розповідати, як одного разу тиждень виживав на борщі з консерви й воді з калюжі.
— Не борщ, — поправив Віктор, намагаючись приховати усмішку. — Солянка. І вода була джерельна.
Вони закипіли сміхом. Белла обняла його за шию і нахилилась ближче.
— Ти, старий вояче, не витримаєш без моїх капризів і двох крапель парфумів на ніч.
— І не збираюсь, — відповів він тихо, майже шепотом, цілуючи її в щоку.
Тоді Гражина стояла трохи осторонь, присіла на крісло біля дверей, склавши руки на колінах. Вона спостерігала за ними, як за сценою з іншого життя. Її серце розпливалося теплом, хоч і трохи боліло.
Вона тоді подумала: ось як виглядає справжнє — без пафосу, без слів, просто дотики, сміх, спільна історія і трохи вина з поганими огірками.
І щось у ній стишилось того вечора. Ніби світ на мить став цілісним, повним, майже безпечним.
Зараз, згадуючи той вечір, вона знала: він був маленькою вічністю. Однією з тих, що запалюють світло всередині навіть тоді, коли навколо вже ніч.
Кінець
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ключ від замку. /dark Fantasy /, Йо Томас», після закриття браузера.