Читати книгу - "Консуело"

177
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 259 260 261 ... 289
Перейти на сторінку:
було зовсім досить, аби вийшла ідеальна заміська резиденція. Та незабаром Консуело помітила, якими вигадливими витівками граф ухитрився спотворити божественну природу. Грот був би чарівний, якби його не псували вікна, що робили його схожим на неоковирну їдальню; оскільки козолист і березка ледь починали випускати бруньки, двері й віконні рами були повиті штучним листям і квітами, — і це створювало претензійний несмак; серед мушель і сталактитів, що трохи постраждали від зимових холодів, проглядали штукатурка й замазка, за допомогою яких вони були вправлені в скелі, а від жару грубки, що випаровувала залишки вологи зі зводу, вона капала на голови гостей у вигляді брудного нездорового дощу; але граф начебто й не зауважував цього. Порпору це дратувало, і він двічі-тричі брав капелюх, не наважуючись, одначе, попри велике бажання, насунути його на голову. Особливо боявся він, щоб Консуело не застудилась, і квапився покінчити з їжею, мотивуючи свою поспішність тим, що згоряє від нетерпіння познайомитися з творами, якими він має диригувати наступного дня.

— Про що ви так турбуєтеся, дорогий маестро? — сказав йому граф, великий любитель попоїсти й охочий нескінченно розповідати, як він замовив і придбав ті або інші розкішні й рідкісні предмети своєї сервіровки. — Таким майстерним і досвідченим музикантам, як ви, потрібно не більше півгодини, щоб увійти в курс справи. Музика моя проста і природна. Я не належу до тих композиторів-педантів, які прагнуть вразити вас складними, вигадливими гармонійними сполученнями. У селі потрібна проста музика, пасторальна. Я шанувальник тільки природних і легких пісень; вони до смаку й маркграфині. Побачите, все піде як по маслу. Притому ми не втрачаємо часу. Поки ми снідаємо, мій дворецький підготовляє все відповідно до моїх наказів: хористи будуть на місці й усі музиканти — на своєму посту.

У той час як його ясновельможність говорив, йому доповіли, що два іноземні офіцери, що подорожують у тутешніх місцях, просять дозволу ввійти й привітати графа, бажаючи дістати від нього дозвіл оглянути палац і сади Росвальда.

Граф звик до таких відвідин, і ніщо не могло йому зробити більшої приємності, як самому служити cicerone[300] допитливим відвідувачам, показуючи їм принадності своєї резиденції.

— Нехай увійдуть! Ласкаво просимо! — вигукнув він. — Поставте прибори й проведіть їх сюди.

Через кілька хвилин увійшли два офіцери. На них була прусська форма. Той, що йшов першим і був мовби ширмою, за якою, здавалося, намагався сховатися його товариш, був невеликого зросту, з доволі похмурим обличчям. Його довгий товстий ніс, позбавлений шляхетності, ще більше підкреслював некрасивий, запалий рот і майже цілковиту відсутність підборіддя. Деяка сутулуватість надавала старечого вигляду його фігурі, затягнутій у незграбний формений мундир, придуманий Фрідріхом. А тим часом чоловікові цьому було ніяк не більше сорока років. У нього була дуже смілива хода, а коли він зняв потворний капелюх, що закривав обличчя до самого носа, відкрилося велике, розумне чоло мислителя, рухливі брови й дивно ясні й живі очі. Погляд цих очей перетворював його, як сонячні промені, що забарвлюють і надають краси найпохмурішим прозаїчним ландшафтам. Здавалося, він виростав на цілу голову, коли блискали очі на його безкровному, виснаженому й неспокійному обличчі.

Граф Ґодіц зустрів гостей скоріше сердечно, ніж церемонно, не втрачаючи часу на просторікуваті вітання, звелів поставити два прибори й почав з істинно патріархальною добродушністю пригощати їх найсмачнішими стравами. Ґодіц був предобрим чоловіком, і марнославство не тільки не розбещувало його серця, але навіть сприяло розвитку в ньому таких якостей, як довірливість і великодушність. Рабство панувало ще у володіннях Росвальда, і всі чудеса його було створено без особливих витрат — оброчною працею й панщиною, але він прикрашав ярмо своїх рабів квітами й ласощами. Він змушував їх забувати про необхідне, у надлишку роздаючи мішурні подачки, і, переконаний у тому, що тільки в задоволенні щастя, так звеселяв їх, що вони й гадки не мали про волю.

Прусський офіцер (по суті, він був один, тому що інший мовби являв собою тільки його тінь) спочатку начебто був здивований, навіть трохи шокований безцеремонністю графа й напустив на себе стриману чемність, але тут граф сказав:

— Пане капітане, прошу вас відкинути всяку ніяковість і почуватись як удома. Я знаю, що в армії Фрідріха Великого ви привчені до суворої дисципліни, і визнаю її пречудовою на своєму місці, але тут ви в селі, а якщо в селі не веселитися, до чого ж і приїздити сюди! Я бачу, ви люди виховані, з гарними манерами. Як офіцери прусського короля, ви, безсумнівно, виявили великі знання у військових науках і проявили самовіддану хоробрість. І я вважаю, що ви робите честь моєму дому своїм перебуванням у ньому. Прошу вас без церемоній мати його в своєму розпорядженні й залишатися доти, поки вам буде приємно.

Офіцер як розумна людина відразу ж зрозумів його, у тому ж тоні подякувавши господаря, наліг на шампанське; одначе це ні на йоту не змусило його втратити холоднокровність і не перешкодило оцінити чудовий паштет, щодо якого він пустився в гастрономічні просторікування, що не викликали у Консуело, досить помірної в їжі, високої думки про нього. Але її вразив, хоча й не зачарував, його вогненний погляд; вона відчула в ньому щось зарозуміле, допитливе, недовірливе, що було їй не до душі.

Під час сніданку офіцер повідомив графу, що його ім'я барон фон Кройц, він уродженець Сілезії, куди його послано придбати коней для кавалерії. Потрапивши до Нейса, він не міг протистояти бажанню подивитися сади, які так вихваляють, і палац Росвальда, — от чому він перебрався вранці через кордон, причому й тут, користаючись із нагоди, закупив деяку кількість коней. Він навіть висловив бажання оглянути стайні, якщо в графа є коні для продажу. Подорожує він верхи й увечері їде назад.

— Цього я не допущу, — сказав граф. — У цю хвилину в мене немає коней на продаж. Мені самому їх не вистачає для вдосконалень, задуманих мною в моїх садах. Але мені хотілося б якомога довше пробути у вашому товаристві.

— Коли ми приїхали сюди, то довідалися, що ви з години на годину чекаєте графиню Ґодіц; нам не хотілося б бути для вас тягарем, і, почувши про її наближення, ми негайно ж зникнемо.

— Я тільки завтра чекаю маркграфиню, — відповів граф, — вона прибуде сюди з дочкою своєю, принцесою Кульмбахською.

Вам, певно, відомо, добродії, що я мав честь укласти благородний шлюб…

— Із маркграфинею-вдовою Байрейтською, — трохи різко перебив його барон фон Кройц, здавалося, менш осліплений цим титулом, аніж очікував граф.

— Вона тітка прусського короля, — з деякою

1 ... 259 260 261 ... 289
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Консуело», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Консуело"