Читати книгу - "4 3 2 1, Пол Остер"

надруковані офсетом чи високим друком. Дружина Біллі Джоанна готувала трафарети на своєму великому «Ремінгтоні», конторських розмірів, великим шрифтом «ціцеро» через один інтервал, не вирівняні по правому краю, навіть прозу, а потому ці трафарети подавали в мімеограф, що стояв у майстерні Біллі, і друкували як лицьову, так і зворотну сторону кожної сторінки, відтак їх брошувала компанія друзів та добровольців і зшивала внакидку (скріплювала скріпкою). Більшість примірників роздавалися безкоштовно, тобто розсилалися чи вручалися співбратам-письменникам й митцям, а решта п’ятдесят примірників чи близько того розповсюджувалися серед жменьки манхеттенських книготорговців, що вірили в наступне покоління американської новизни, і для юнака, котрий зайшов до «Книжного ринку Готема» чи до «Книжної крамнички Восьмої вулиці», побачити свою мімеографовану книжку серед свіжих надходжень поезії та художньої прози означало зрозуміти, що він почав існувати як письменник.

Фергюсонові слід було б розлютитися на свого кузена за те, що той діяв у нього за спиною і без дозволу показав книги комусь, та він не злостився. Ной зітштовнувся з Біллі Бестом у нижньому Іст-сайді, на зібранні в середині травня, через місяць потому, як Фергюсон завершив рукопис, і через тиждень по своєму третьому й останньому візиту до доктора Бройлера. Ной заговорив із Біллі про твір свого двоюрідного брата, Біллі виявив інтерес до того, щоб на нього поглянути, і до останньої неділі травня Ной уже телефонував Фергюсонові, дістаючи шило з мішка.

Вибач, вибач, сказав він, йому відомо, що не слід було всюду розмахувати рукописом, та він усе одно його показав, і тепер, якщо Біллі просто охмурів від «Мандрів Мулігена» і хоче їх опублікувати, то Фергюсон не стане поводитися як тупак і заважати цьому, так чи ні? Ні, відповів Фергюсон, він цілком і повністю «за», а потому подякував Ною за співпрацю, і з того почалася їхня бесіда, тривалістю приблизно півгодини, а потому, як Фергюсон поклав слухавку, він зрозумів, що різниці ніякої немає, чи вважає він, що книгу слід спалити і забути про неї чи ні, книга йому потрібна зараз, тому що життя його скінчене, і щоби обманути себе, змусити себе думати, начебто в нього ще є майбутнє, хоча ніяких Фергюсонів частиною цього майбутнього й не стане, і як же доречно, що він вирішив опублікувати свою роботу під іменем вбитої людини, його діда по батькові Ісаака, скошеного двома кулями на складі шкіряних виробів у Чикаго в 1923 році, людини, котра мала стати Рокфеллером, а в підсумку виявився Фергюсоном, батьком батька, котрий зник із життя сина, й дідуся внука, котрий нізащо не доживе до того, щоб самому стати Батьком.

Біллі Бест став добрим другом і відданим видавцем перших книг Фергюсона, а от Ной Маркс залишився найблискучішим його свідком, який тільки існує, і коли б Фергюсон не намагався уявити, ким він стане.

Рухлива Джоанна змогла перетворити сто тридцять одну сторінку рукопису, надруковану через два інтервали, у п’ятдесят дев’ять сторінок, надрукованих через один, забравши порожні лінійки, що передували кожному розділові з одним з двадцяти чотирьох «Мандрів Мулігена», і на початку нові подорожі на тій же сторінці, де закінчувалося старе, в підбір, а це звело більшу частину річної роботи до тридцяти аркушів паперу – книжка вийшла настільки тонкою, що її легко можна було посадити на скріпку. Замість Бо Джейнарда чи Сержа Грімена для оформлення обкладинки Фергюсон попрохав Біллі дати спробувати Говардові Мелку, а оскільки Говард Мелк зробив такий гарний малюнок (Муліген сидить за письмовим столом і пише черговий звіт у кімнаті, набитій артефактами й сувенірами зі своїх пригод), він також увійшов до родини «Штуковини», і надалі робив обкладинки та ілюстрації, доки в 1970 році вилавництво не припинило роботу. П’ятдесят дев’ять сторінок на тридцяти аркушах залишилися порожніми. Біллі спитав Фергюсона, чи не хочеться йому написати про себе біографічну примітку, щоб цю порожнечу заповнити, і, пороздумавши над цим майже тиждень, Фергюсон здав дві пропозиції.

Дев’ятнадцятилітнього Ісаака Фергюсона можна часто знайти бродячими вулицями Нью-Йорка. Живе він в іншому місці.

Ніяких більше Еві. Ніяких відвідин напівбудинку в Іст-Оранджі після його останнього візиту до доктора Бройлера в Принстоні, Фергюсон більше не міг змусити себе з нею зустрічатися лицем до лиця. Він підвів її та зруйнував її надії, і йому не вистачало сміливості подивитися їй ув очі і сказати, що він ніколи не стане примарним батьком ілюзорної дитини, котру вона придумала, щоб утримати їх разом в якомусь майбутньому світі, коли обставини нарешті їх розлучать. Але й дурня усе це. Як же глибоко вони себе обманювали, і тепер, коли слова лікаря поклали край їхнім помилковим надіям, Фергюсон зняв телефонну трубку та оголосив про це на іншому кінці так, як це зробив би інший боягуз на його місці, навіть не насмілюючись сісти в її присутності та про все поговорити, а то й прийти, можливо, до висновку, що це – далеко не найгірша трагедія на світі, і вони можуть жити разомі далі, незважаючи на неї. Еві збентежила його черствість. Дуже жаль і все таке мовила вона, і мені тебе насправді дуже жаль, Арчі, але ми ж тут до чого?

До всього, вимовив він.

Ні, ти не маєш рації, відповіла вона, і якщо не розумієш того, що я тобі зараз кажу, ти – не та людина, ким я тебе вважала раніше.

Фергюсон ковтав сльози на іншому кінці дроту.

Ми не збиралися залишатися разом надовго, вела далі Еві, і, можливо, я була дурепою, що втягнула тебе в ці розмови про вагітність, та, чорт забирай, Арчі, я віддала тобі все, що в мене є, і ти вже, принаймні, як порядна людина, мусив попрощатися зі мною особисто.

Не можу, сказав Фергюсон. Якщо я приїду побачитися з тобою, я зламаюся й розревуся, а я не хочу, щоб ти бачила, як я плачу.

Це буде настільки жахливо?

Для мене – так. Найгірше у світі.

Будь дорослішим, Арчі. Спробуй поводитися, як чоловік.

Я намагаюся.

Недосить.

Я постараюся сильніше, чесно. Найважливіше – те, що я ніколи тебе не розлюблю.

Ти вже розлюбив. Ми разом так набридли тобі, що ти навіть не хочеш більше на мене дивитися.

Це неправда.

Досить брехати, будь ласка. І поки ти ще не поклав слухавку, Арчі, прошу тебе від усієї своєї душі – іди ти на хер.

У середу, двадцять п’ятого травня, через два тижні по цій пекельній розмові з Еві, потелефонував Ной, зі звісткою, що Біллі Бест хоче публікувати «Мандри Мулігена». Двадцять п’ятого Фергюсон і Біллі