Читати книгу - "Велика історія України"

австрійського парляменту, а для ухвалення нових воєнних кредитів скликано на день 28 квітня спільні делєгації до Будапешту. Тут то в останнє порушено справу російської пропаганди в Галичині, але на її ліквідацію вже було запізно…

В ОГНІ СВІТОВОЇ ПОЖЕЖІ

Перед бурею

Дня 28 червня 1914 р. саме в момент, коли на площі Сокола-Батька у Львові відбувалися масові вправи січовиків і соколів, наспіла відомість, що того дня в Сараєві, столиці окупованої Австрією Боснії - згинув з рук сербських заговірників австрійський престолонаслідник Франц Фердинанд з дружиною. Поза прикрим вражінням, яке викликала ця вістка в краю і державі, мало хто припускав, що сараєвська трагедія, це не епізод але початок великої світової завірюхи, що хоч довго збіралася над обрієм Европи, дотепер виладовувалася в нешкідливих дипльоматичних нотах та нових буджетових позиціях на зброєння.

Дня 12 липня цісар апробував виборчу реформу до галицького сойму, вслід за чим наступило розвязання старого сойму й розписання нових виборів на час від 7 жовтня до 6 листопада 1914 р. Дня 16 липня відбулася у Львові нарада Українського Парляментарного Клюбу, на якій, по льояльному осудженні сараєвського атентату, порушено справу скликання парляменту, приспішення реалізації проєкту заснування українського університету, та справу приймання українських урядовців до суду й адміністрації. Все йшло утертим шляхом, а тимчасом у Відні й Берліні вирішували питання «гідної відповіди на сербську провокацію».

Дня 25 липня, по безуспішній виміні нот, проголосила Австрія зірвання дипльоматичних взаємин з Сербією, а вже 27 тогож місяця впали над Дунаєм перші стріли. На мурах міст появився маніфест цісаря «До моїх вірних народів». Австро-сербська війна почалася, а з хвилею, коли Австрія й Німеччина відкинула мирове посередництво Англії, розвіялася загально пануюча надія на можливість льокалізації війни. Депутація українських центральних установ поспішила до палати намісника й зложила на його руки заяву льояльности. Колиж дня 5 серпня приступила до війни Росія, на мурах міста й по український часописах зявилася перша відозва Головної Української Ради, тобто центральної й начальної української установи, створеної на час війни, з представників усіх українських партій і угрупувань:

«Український Народе!»

- починався перший маніфест Головної Української Ради. - «Надходить важна історична хвиля. Важиться доля держав і народів. Буря війни суне на Европу і нічого її не спинить. Український народ належить до тих народів, на які війна і її наслідки наляжуть найбільше. В таку хвилю, народ, що хоче жити, мусить мати одну думку й одну волю і ту свою волю перемінити в діло, яке заважилоби в історії держав і народів. І тому в тій хвилі представники українського народу в Галичині, всіх політичних напрямків, які лучить один національний ідеал, зібралися в Головну Українську Раду, яка має бути висловом одної думки і одної волі українського народу. Коли не можемо війни відвернути, то мусимо старатися, щоби ті жертви, яких вона від нас вимагає, не пішли на марно, щоби кров батьків принесла добро дітям. Дорога наша ясна. Ненаситність царської імперії загрожує нашому національному життю. Історичний ворог України не може спокійно дивитися, що ще не вся Україна в його руках. Перемога Росії мала би принести українському народові австро-угорської монархії те саме ярмо, в якому стогне 30 мільйонів українського народу в російській імперії. Теперішня хвиля кличе український народ, стати однодушне проти царської імперії, при тій державі, в якій українське національне життя найшло свободу розвитку.

Перемога австро-угорської монархії буде нашою перемогою. І чим більша буде поразка Росії, тим швидше вибє година визволення України. Нехай цей поклик найде відгомін в кожнім українськім серці! Нехай збудить у нашому народі давне козацьке завзяття! Нехай українське громадянство віддасть всі свої матеріяльні й моральні сили на те, щоби історичний ворог України був розбитий! Нехай на руїнах царської імперії зійде сонце вільної України!»

Дня 6 серпня повстала Українська Боєва Управа, як начальна влада й екзекутива української добровольчої формації, що виступила тепер на арену під назвою Українських Січових Стрільців. Рівночасно емігранти з Придніпрянщини, що в момент вибуху війни опинилися по цьому боці Збруча, створили Союз Визволення України. Дня 25 серпня видав він німецьку відозву «До громадської опінії Европи», а Головна Українська Рада мобілізаційний заклик п. з. «Війна за волю України!»

Українська справа й воєнна орієнтація

Вже на самому порозі світової війни, дня 12 серпня 1914 р. заявив австрійський премієр гр. Штірк представникам української й польської, парляментарної репрезентації, що по австрійській перемозі над Росією мусить прийти в Галичині до розмежування української території від польської, та що польсько-українська боротьба в межах Австрії втратить свою рацію. Ті самі запевнення давали українцям і німці. Берлінський амбасадор Австрії кн. Гогенльоге заявив провідникові українських парляментаристів Костеві Левицькому, що всі землі забрані Австрією від Росії війдуть в її склад, але українські землі будуть відокремлені від польських, та матимуть свою національно-територіяльну автономію. На всякий випадок Галичина буде рішуче поділена. Сам цісар, збентежений безпосередними звязками українців з німецькими політичними, чинниками, мав сказати: «Це не є зле, але це не повинно значити, що українці дістануть усе з Берліна. Я сам хочу визволити українців зпід панування поляків»… Одинокою перепоною для поділу Галичини здавався австрійським дипльоматам Львів, як польський острів серед українського моря, але вони сподівалися, що цю перепону буде можна якнебудь усунути, чи обійти.

Дня 26 серпня 1914 р. відбулася конференція австрійського міністра закордонних справ Буріяна з президією Головної Української Ради. На ній старався міністр заспокоїти побоювання українців щодо посягань поляків на Східню Галичину, але рівночасно підкреслив, що покищо не можна висовувати конкретних програм. Так чи інакше українцям в Австрії буде краще по війні як перед війною, а їх бажання відокремитися від поляків знає і розуміє так Австрія, як і Німеччина.

Колиж українцям було таких напівприватних заяв замало, тоді австрійський премієр Штірк запросив до себе українських парляментаристів на день 7 вересня 1914 р. і заявив їм урочисто: Недавно відбулася, під проводом цісаря коронна рада, в якій приняли, крім нього, участь Буріян і Тіса. Ця рада вирішила, згідно з волею Німеччини, що по війні прийде до поділу Галичини. Східня Галичина з частиною здобутої Волині творитиме самостійну українську провінцію, звязану з австро-угорською монархією й забезпечуючу права національних меншин, але вивінувану широкою, національно-територіяльною автономією. Зразу, поки підховаються погрібні кадри української адміністрації, управа краю буде в німецьких руках. Подібну автономічну провінцію творитимуть польські землі відібрані від Росії…

Остаточно зі становища про невідхильність поділу Галичини та національно-територіяльної автономії українських земель у межах майбутньої