Читати книгу - "Шантарам"

коли, увійшовши в «Леопольд», я наблизився до зсунутих докупи столиків, за якими він сидів з усім товариством.— Ти з тренування?

— Ні, просто гуляв і думав. Тренування для розуму і щось подібне до лікування душі.

— Ну, я подібним лікуванням займаюся щодня. Або принаймні щоночі...— Він зробив знак офіціантові принести пляшку.— Посунься трохи, Артуро, дай Лінові сісти коло мене.

Артуро, молодий італієць, що втік до Бомбея від якихось неприємностей з неапольською поліцією, був останнім захопленням Дідьє. Це був маленький делікатний хлопчина з обличчям, якому позаздрили б багато дівчат. Він майже не говорив по-англійському, тож коли з ним намагалися забалакати, невдоволено супився. Врешті друзі Дідьє перестали звертати увагу на Артуро, вирішивши, що Дідьє отямиться від цієї мани за декілька тижнів чи місяців.

— Ти розминувся з Карлою,— сказав Дідьє.— Вона буде засмучена. Вона хотіла...

— Знаю. Поговорити зі мною.

Принесли пляшчину. Я цокнувся з Дідьє, і трохи відпивши з чарки, поставив її на стіл.

За столом було декілька боллівудських статистів, що співробітничали з Лайзою, а також були журналісти з компанії Кавіти Синг. Поряд з Дідьє сиділи Летті з Вікрамом. Вони виглядали краще і щасливіше, ніж будь-коли раніше. Кілька місяців тому вони купили нову квартиру в самому центрі Колаби, біля ринку. Ця покупка вичерпала їхній сімейний бюджет і навіть змусила позичити гроші у Вікрамових батьків, зате це була запорука їхньої віри одне в одного, а також у світле майбутнє їхнього кінобізнесу, що ставав на ноги.

Вікрам радісно привітався і обняв мене. Під впливом Летті хвацький костюм Вікрама потроху мінявся, лишилися тільки чорні ковбойські чобітки і срібний пояс. Його улюблений капелюх, з яким він мусив, згнітивши серце, розлучитися, коли почав частіше бувати в залах засідань великих компаній, ніж у конячих оборах з каскадерами, висів на гачку в моїй квартирі. Це була одна з найбільших цінностей у моєму домі.

Коли я нахилився, щоб поцілувати Летті, вона вхопилася за комір моєї сорочки і притягала мене ближче.

— Тримайте себе в руках, юначе,— пробурмотіла вона загадково,— тримайте себе в руках...

Поряд з Летті сиділи Кліфф де Суза і Чандра Мегта. Як це буває деколи з близькими друзями, вони з часом почали, сказати б, обмінюватися своєю масою. Кліфф трохи схуд, а Чандра настільки ж погладшав. Але що далі вони розходилися за зовнішніми параметрами, то більше уподібнювалися один до одного. Працюючи разом по сорок годин без перерви, вони переймали один у одного жести, міміку і манеру говорити, і врешті-решт стали так схожі, що на знімальних майданчиках їх почали прозивати Дядечко Товстун і Дядечко Скелет.

Коли я підійшов до них, вони однаково підняли руки в радісному вітанні, хоча у кожного була своя причина для радощів. Кліфф де Суза відчував пристрасний потяг до Кавіти Синг, з якою я його колись познайомив, і сподівався, що я можу посприяти її прихильності до нього. Я знав Кавіту досить давно і розумів, що ніяка сила не може посприяти тому, що не буде повністю співзвучне її власним бажанням і намірам. Проте ставилася вона до Кліффа наче прихильно, й у них було чимало спільного. Обоє наближалися до тридцяти років і ще не мали родини. У заможних верствах індійського суспільства за тієї пори це було на стільки незвично, що їхня рідня невпинно пиляла їх, надто ж на свята, коли родичі збиралися разом. Обоє працювали у сфері мас-медіа, пишалися своєю незалежністю і плекали свою художню натуру. Обидва були толерантні й намагалися справедливо розібратися у конфліктах й вислухати аргументи обох сторін. І нарешті, обоє були гарними зовні; Досконалі форми і чарівний спокусливий погляд Кавіти були чудовим доповненням до сухорлявої незграбності Кліффа і його по-дитячому нехитрої усмішки.

Мені вони обоє були симпатичні, і я не бачив, чом би мені не виступити в ролі свата. Я публічно заявляв, що мені подобається де Суза, а наодинці з Кавітою намагався за кожної нагоди показати його з вигідного боку. Мені здавалося, що у них є непоганий шанс, і я всім серцем бажав їм щастя.

Чандра Мегта був радий мені, бо я служив для нього найближчою і єдиною дружньою ланкою, що пов’язувала його з чорним ринком. Які і Хадербгай, Салман Мустан цінував контакти зі світом кіно. Нові закони, прийняті як на федеральному рівні, так і в штаті, запровадили жорсткі правила грошового обігу, і відмивати «ліві» гроші ставало дедалі важче. З багатьох причин — і не в останню чергу завдяки чарівному шикарному блиску кіноіндустрії — політики, що контролювали фінанси й інвестиції, давали цій галузі поблажку. Це були роки економічного буму і ренесансу боллівудських фільмів як з погляду їхньої якості, так і суспільного визнання. Вони ставали кращими, розширювався їхній прокат у всьому світі. Разом з тим, проте, зростав і бюджет, тож традиційних джерел фінансування вже не вистачало, і чимало постановників, виходячи з обопільних інтересів, утворювали дивний симбіоз з мафіозними структурами, що давали гроші на випуск фільмів про мафію. Доходи від цих хітів використовувалися для скоєння нових злочинів, які ставали темою нових сценаріїв і нових фільмів, що створювалися за гроші мафії.

Я теж відігравав у всьому цьому свою роль, роль посередника між Чандрою Мегтою і Салманом Мустаном. Зв’язок той вигідний був для обох. Рада мафії вкладала крори, тобто десятки мільйонів рупій, у кіновиробництво Мегти і де Сузи й отримувала у результаті чистий прибуток. Той перший контакт з Чандрою Мегтою, коли він попросив мене обміняти рупії на долари, потягнув за собою цілу низку поважних угод, і режисер за них ухопився. Він розбагатів і далі багатів, та люди, що витрачали свої кошти на його компанію, лякали його, а при зустрічах з ними він відчував, що вони йому не довіряють, тож, зустрічаючись зі мною, Чандра радісно всміхався і намагався заманити мене в свої тенета.

Я нічого не мав проти. Мені подобалися і Чандра Мегта, і боллівудські фільми, тож я дозволяв йому залучити себе до того галасливого і метушливого світу.

Сусідкою Мегти була Лайза Картер. Її густі біляві коси вже встигли відрости після стрижки, вони гарно облямовували її гоже личко. Ясні блакитні очі горіли гарячою рішучістю. Смаглява шкіра підкреслювала її квітучий вигляд. Вона трохи погладшала, і хоч сама з того жахалася, я лише вітав це. У її манерах з’явилося щось нове: тепла некваплива м’якість усмішки, мелодійний сміх і душевна легкість, яка шукала і часто знаходила в людях найкраще. Я тижнями і місяцями