Читати книгу - "Учта для гайвороння"

левом, а нижче — східчаста біла башта Старограду, увінчана полум’ям.

Капітан «Мисливиці» був високий чоловік у димно-сірому каптані, облямованому язиками полум’я з червоного єдвабу. Він поставив галеру поруч із «Коричним вітром», підняв весла сушитися і закричав, що зараз перейде до них. Поки його арбалетники та лучники Кодж’ї Мо роздивлялися один одного через вузьку смужку води, він переплив човном з півдесятком озброєних лицарів, привітав Кухуру Мо і запитав, чи не можна оглянути, що везе корабель. Батько з донькою швидко порадилися і дали згоду.

— Прошу дарувати за клопіт, — мовив капітан, коли скінчив оглядини. — Сум і сором набридати чесним людям, але краще так, ніж бачити залізняків у Старограді. Якісь два тижні тому кілька клятих вилупків захопили у протоці тирошійського купця. Жеглярів вони порізали й викинули у воду, самі нап’яли їхній одяг, ще й пофарбували вуса та бороди у півсотні кольорів знайденими на кораблі фарбами. Вони хотіли підпалити порт, щойно опиняться за мурами, і відчинити браму зсередини, поки б ми боролися з вогнем. У них майже вийшло, та вони, собі на лихо, проминали «Пані з Башти», а там веслярський старшина має дружину-тирошійку. Коли він побачив зелені й лілові бороди, то привітав їх тирошійською говіркою, але жоден із залізняків не зумів і слова сказати у відповідь.

Сем відчув крижаний переляк.

— Невже вони насміляться напасти на Староград?!

Капітан «Мисливиці» кинув на нього цікавий погляд.

— Це не прості наскочники. Залізняцькі напади для нас не новина. За часів минулих вони зненацька з’являлися з моря, хапали гроші та дівчат і тікали геть, зазвичай на одній чи двох лодіях, зрідка на півдесятку. Але зараз нас обсіло кількасот їхніх кораблів. Вони випливають зі Щитових островів, з дрібних острівців навколо Вертограду. Вже захопили Кам’яний Краб, Свинячий острів, Русалчин Палац, влаштували собі лігва на Скелі-Підкові та Байстрючій Колисці. Без кораблів князя Рожвина нам бракує сили зчепитися з ними у відкритій битві.

— А що робить князь Вишестраж? — стрілив Сем. — Батько завжди казали, що він багатством не поступається Ланістерам, а мечів може зібрати утричі більше, ніж будь-який значковий Вирію.

— Може, й більше, якщо вимете всі провулки, — відповів капітан, — але що ті мечі проти залізняків, коли не вмієш ходити водою?

— Але ж Вишестраж має робити бодай щось!

— Авжеж. Князь Лейтон зачинився нагорі своєї башти з Божевільною Дівою і запорпався у книжки заклять. Мабуть, викликає примарне військо з глибин. Або ні, хто його зна. Баелор будує галери, Гунтор обороняє гавань, Гарт навчає новачків, Гамфрей поїхав до Лису винаймати бойові кораблі. Якщо зуміє видурити добрячий флот у своєї хвойди-сестри, то ми почнемо платити залізнякам їхньою ж монетою. А дотоді все, що нам по силі — охороняти протоку і чекати, доки та сучка в короні, що сидить у Король-Березі, не відпустить князя Пакстера з налигача.

Гіркота у останніх капітанових словах вдарила Сема чи не болючіше, ніж самі слова. «Якщо Король-Берег втратить Староград і Вертоград, уся держава розповзеться на клапті» — подумав він, спостерігаючи, як віддаляються «Мисливиця» та її хорти.

Раптом його стривожила думка, чи безпечно тепер навіть у Рогошпилі. Маєтності Тарлі лежали у глибині суходолу серед порослих лісом пагорбів за кількасот верст на північний схід від Старограду, оддалік усіх узбереж. Туди залізняки на своїх лодіях аж ніяк не дотягнуться, хай навіть панотець воює у річковому краї, а замок обороняє лише купка людей. Але Молодий Вовк напевне думав те саме про Зимосіч аж до тієї ночі, коли Теон Перевертень подолав її мури. Сема невимовно мучила думка про те, що він завіз Йолю з дитиною в таку далечінь, прагнучи врятувати від біди, лише затим, щоб покинути посеред пекла війни.

Він борюкався зі своїми сумнівами решту подорожі, не здатний вирішити, що ж тепер робити. Напевне, можна якось прилаштувати Йолю в Старограді неподалік себе. Мури міста були значно міцніші та грізніші, ніж мури батькового замку, їх захищали тисячі вояків — а не жменя, яку залишив по собі князь Рандил, вирушаючи з Рогошпилю на заклик свого зверхника з Вирію. Але Йолю доведеться ховати, бо Цитадель не дозволяє послушникам тримати при собі дружин чи коханок — принаймні, не так відверто. «До того ж… якщо я побуду з Йолею ще трохи, де знайду сили залишити її?» А залишити таки доведеться — або утекти з чорного братства. «Я проказав обітниці, — нагадав собі Сем. — Якщо я втечу, то втрачу голову. І як це допоможе Йолі?»

Він подумав також, чи не попрохати Кодж’ю Мо та її батька узяти дичацьку дівчину з собою на Літні острови. Але цей шлях теж мав свої небезпеки. Коли «Коричний вітер» вирушить зі Старограду, то муситиме знову перетинати Рожвинову протоку. А щастя перемінливе. Раптом цього разу стишиться вітер, і остров’яни стануть легкою здобиччю? Якщо чуті ним оповіді про залізняків правдиві, Йолю заберуть у роби або дружини з солі, а малого, найпевніше, викинуть у море, мов якийсь непотріб.

«Рогошпиль, — нарешті вирішив Сем. — Ось дотягнемо до Старограду, винайму віз та пару коней і сам їх відвезу.» Там він сам огляне замок і залогу, і якщо побачене чи почуте йому не сподобається, вони зможуть просто повернутися до Старограду.

Коли корабель досягнув Старограду, стояв холодний вогкий ранок; туман був такий рясний, що з усього міста виднівся лише вогонь Вишестражу. Через гавань простяглася загорожа з двох десятків старих кораблів, скутих ланцюгами. Просто за нею стояла шерега бойових кораблів на чолі з трьома великими дромонами та значковим кораблем Вишестражів — велетенською, о чотирьох чардаках «Честю Старограду». Тут знову «Коричний вітер» піддали оглядові; цього разу на корабель піднявся син князя Лейтона Гунтор у альтембасовій делії та сірому лускатому полив’яному обладунку під нею. Пан Гунтор кілька років навчався у Цитаделі й умів говорити літньою мовою; вони з Кухуру Мо віддалилися до капітанового помешкання задля приватної розмови.

Сем, не гаючи часу, пояснив свій задум Йолі.

— Найперше — до Цитаделі, віддати Джонові листи і розповісти про смерть маестра Аемона. Сподіваюся, архімаестри вишлють воза по його тіло. Тоді я винайму коней з візком — доправити тебе до моєї матінки у Рогошпилі. Я повернуся так скоро, як зможу. Та мабуть, аж на ранок.

— На ранок, — повторила вона і поцілувала на щастя.

По довгім часі пан Гунтор нарешті виник назовні та махнув, щоб відчепили ланцюг і дозволили «Коричному