Читати книгу - "Шантарам"

від двох-трьох десятків сантиметрів до десяти метрів, щоб відвезти їх на пляж Чаупаті і скинути в морс у присутності мільйонного натовпу глядачів.— Я сам був у меле[178] на Чаупаті. Але його час минув, Лінбаба.

— Знаю, я теж був там. Тому ця ідея і спала мені на думку. Мені здається, це не страшно, що свято закінчилося. Особисто я не здивувався б, побачивши Ганеша на візку в будь-яку пору року. А ви хіба здивувалися б?

Ганеш був, мабуть, найпопулярнішим з-поміж усіх індуїстських богів, і я дуже сумнівався, що комусь закортить зупиняти і обшукувати процесію, що везе його скульптуру.

— Я думаю, Лінбаба має рацію,— мовив Джітендра.— Ніхто нічого не скаже проти Ганеша. Адже він все-таки бог подолання перешкод.

Бог з головою слона допомагав вирішувати проблеми і долати труднощі. Люди, що потрапили в біду, молилися йому, як ото моляться Ісусові християни. За сумісництвом Ганеш був ще й покровителем письменників.

— Довезти Ганеша до Нариман-Пойнт не проблема,— сказала дружина Джозефа Марія.— Проблема в тому, щоб одягнути Кано Ганешем. Він і сукню не хотів одягати...

— Сукня йому не сподобалося, тому що він чоловік,— розтлумачив їй один з дресирувальників.— Він дуже чутливий в таких справах.

— А проти Ганеша він не буде заперечувати,— додав його друг.— Я певен, що йому сподобається ця розвага. Як по правді, він полюбляє покрасуватися перед публікою. Це один з двох головних його недоліків. Другий — те, що він залицяється до дівчат.

Він говорив дуже швидко на хінді, тож я вирішив, що недочув.

— Що він робить? — запитав я Джоні.

— Залицяється,— відповів він.— До дівчат.

— Залицяється до дівчат? Господи, що він має на увазі?

— Не знаю точно, але думаю...

— Гаразд, гаразд, облишмо це,— урвав я його.— Не варто пояснювати.

Я зиркнув на людей, що стояли довкола, і позаздрив тому, як близько приймають вони до серця проблеми двох мандрівних циркачів і їхнього ведмедя. Коли я покинув нетрища, поселившись у багатшому і комфортабельнішому середовищі, мені почало бракувати цього духу взаємної підтримки, готовності без вагань прийти на допомогу сусідові. З цим не могла зрівнятися навіть солідарність селян в селі Прабакера. Ніколи й ніде більше не зустрічавсь я з таким ставленням людей одне до одного, з такою любов’ю до ближнього.

— Нічого іншого я не можу придумати,— знову зітхнув я.— Якщо ми просто прикриємо його ганчір’ям, фруктами або ще чим-небудь, він вовтузитиметься і гарчатиме, і його почують. А якщо ми зробимо з нього Ганеша, ми зможемо співати, танцювати навколо нього і галасувати, скільки влізе. І тоді копи навряд чи зупинять нас. Як ти думаєш, Джоні?

— Мені дуже подобається цей план! — захоплено відгукнувся він.— Я думаю, він чудовий. Треба спробувати.

— І мені він теж подобається! — вигукнув Джітендра.— Але знаєте, нам треба поспішати — вантажівка, напевно, чекатиме ще годину чи дві, не більше.

Всі теж закивали, схвалюючи цей план,— син Джітендри Сатиш і Марія, Фарух і Раґурам, яких Казим Алі за бійку зв’язав колись за щиколотки, Аюб і Сиддхартха, що завідували маленькою клінікою, потому як я покинув нетрища. Джозеф теж усміхнувся і дав свою згоду. І от у вечірніх сутінках ми всім натовпом разом з Кано, що шкандибав на чотирьох лапах, попрямували до великої майстерні Ракешбаби.

Старий скульптор здивовано звів сиві брови, коли ми ввалилися до нього, але вирішив не звертати на нас уваги і далі шліфувати і полірувати деталь двометрового фібергласового фриза релігійного змісту. Він працював за довгим столом, збитим з грубих дощок, що лежали на двох верстатах. Стіл і підлога навколо босих ніг скульптора були завалені тирсою, стружками й обрізками пап’є-маше. Деталі фігур — голови, кінцівки і пишні круглі животи — були розставлені по всій майстерні поміж плит, рельєфних зображень, статуй і різноманітних заготовок.

Нам не відразу вдалося умовити Ракешбабу. Він славився незгідливим характером, тож спочатку вирішив, що ми розігруємо його, хочемо посміятися і з богів, і з нього самого. Врешті його переконали три докази. Першим було пристрасне звернення дресирувальників до заступництва Ганеша, котрий вирішує всі проблеми. Слоноголовий бог, як з’ясувалося, був улюбленим божеством скульптора. Другим доказом стало зауваження, котре недбало вкинув йому Джоні — мовляв, зрозуміло, що це завдання старому не до снаги. Ракешбаба заволав, що може замаскувати під Ганеша сам Тадж-Махал, якщо буде потрібно, а вже ведмідь — то дрібниця для такого визнаного у всьому світі майстра, яким він є. Але вирішальну роль відіграв сам Кано. Втомившись чекати надворі, він ввалився до майстерні й вклався коло ніг Ракешбаби, задерши догори всі чотири лапи. Буркітливий дідуган відразу перетворився на пустотливого хлопчака, почав лоскотати ведмедеві черево і гратися з його лапами, що дриґали в повітрі.

Нарешті він випростався і вигнав з майстерні всіх, окрім ведмедя і дресирувальників. У приміщення закотили візок, і скульптор запнув двері рядном.

Ми нетерпляче стояли надворі, балакаючи про те і про се. Сиддхартха сказав, що селище витримало останній сезон дощів без великих збитків, серйозних захворювань теж не було. Казим Алі Гусейн одвіз сім’ю в своє рідне село в штаті Карнатака, щоб відсвяткувати там народження четвертого внука. Він був здоровий і сповнений надій. Джітендра, здається, оговтався від потрясіння, викликаного смертю дружини, наскільки це було можливо, хоч і дав обітницю ніколи більше не одружуватися. Здатність нормально працювати, молитися і сміятися повернулася до нього. Його син Сатиш, який по смерті матері став замкнутий і опришкуватий, подолав свою відлюдькуватість і заручився з дівчиною, яку знав ще змалку. Обоє були замолоді, щоб узяти шлюб, але з нетерпінням чекали тієї пори, і надія на щасливе майбутнє була бальзамом для серця Джітендри. І всі присутні, кожен на свій лад, хвалили Джозефа, а він стояв собі, скромно опустивши очі, й лише час від часу зиркав на Марію, щоб обмінятися з нею збентеженою усмішкою.

Нарешті Ракешбаба відкинув очеретяну запону і запросив нас у майстерню. Ми зайшли до приміщення, осяяного золотистим світлом лампи. Побачивши скульптуру, всі аж охнули — одні втягнули повітря від подиву, інші видихнули його. Кано був не просто замаскований під Ганеша — він геть змінився. Голова його була накрита слонячою головою, що покоїлася на круглому рожевому череві, до якого були причеплені руки. Хвилі ясно-блакитного шовку запинали нижню частину тулуба. Гірлянди квітів вистилали візок і обмотували шию, заповнюючи проміжок поміж тулубом і головою.

— Господи, невже Кано там, усередині?