Читати книгу - "Відверто про Клавдію"

вставив нову касету в магнітофон, підключений до мікрофона в сусідній кімнаті для допитів. Усе готово, сказав він собі. І все, що йому тепер знадобиться, — це трохи везіння.

2

Макменемі й Вомельдорф привели Ґері Льюїнґдона до крихітної кімнатки для допитів, де Стекмен щойно закінчив бесіду з Ділейн. Макменемі знав, що варто йому торкнутися коліном перемикача під столом, як увімкнеться магнітофон, встановлений у шафі в прилеглому кабінеті відділу вбивств, і десятки офіцерів правоохоронних органів, які заполонили кімнату, з’їхавшись з усього Центрального Огайо, усе чутимуть.

Він ще не був готовий його увімкнути. Спочатку він хотів всадовити Ґері й відновити атмосферу минулого вечора, коли Льюїнґдон зізнався у вбивстві Енніка. Згодом він був обурений, дізнавшись, що хтось уже ввімкнув магнітофон зсередини кабінету «вбивчого» відділу й записав його вступні репліки.

Вомельдорф із задоволенням спостерігав за приголомшеним виразом обличчя Ґері, коли той помітив сумочку Ділейн на стільці. Коли чоловік вказав на неї й промовив «Е… вона тут сиділа», Вомельдорф лише кивнув. Важливо було, щоб Ґері усвідомив: Ділейн у поліції і її вже допитували.

Макменемі відкинувся в кріслі й подивився Ґері в очі.

— Хлопче, ти влучив просто в яблучко. Ти казав, що ми повернемось поговорити з тобою. Знаєш, я тоді не думав, що нам іще буде що сказати.

Вомельдорф приєднався до нього, розсміявшись.

— Я гадав, він із нас кепкує.

— Ми так гадали, — запевнив Макменемі Ґері. — Справді гадали, що ти нас розігруєш. Ти не розповів нам про той глушник.

Ґері спитав, чи збираються вони конфіскувати всю його зброю, і Макменемі відповів, що доведеться, окрім дробовика 30-30 — хіба що виникне причина притримати і його теж.

— Що ви знайшли і про що вже знаєте?

— Ну, знаєш, я маю ще раз зачитати твої права, перш ніж говоритиму з тобою — як і минулого разу, — і я це зроблю. А тоді поясню, що ми знайшли, і, може, ти нам у дечому допоможеш.

Ґері зсутулився.

— Я більше нічого не скажу.

— Гаразд, — промовив Макменемі.

— Мені байдуже, що каже хтось інший, — твердо заявив Ґері. — Я більше нічого не скажу. Зі мною це не спрацює. Я не говоритиму.

— Несуттєво… — промовив Вомельдорф.

— Можете зачитувати мені права чи що там, але я більше нічого не скажу.

— Боже ж мій, — відгукнувся Макменемі. — Ти знаєш, що будеш в усіх газетах? Ти будеш… Пам’ятаєш отой фільм, «Холодна кров»? Ті хлопці…

— Ні, я його не бачив.

— Вони знамениті, — докінчив Макменемі. — Джессі Джеймс… Малюк Біллі[9]…

— Не хочу навіть чути цієї дурні, — відрізав Ґері.

— Вони знамениті.

— Усе, що я знаю, — сказав Ґері, — це те, що у вас нічого не було, доки я не лажанувся.

Макменемі наполіг, що має докази проти Ґері, але намагається дати йому передишку.

— Я просто ціную те, що ти відвертий зі мною… кажеш мені правду. І тому я досі йду тобі назустріч і навіть дозволяю поговорити з дружиною. Вона хоче побачитися з тобою. Тому ми й повернули тебе сюди. Вона закохана в тебе. Твоя дружина тебе кохає.

— Що вона сказала?

— Вона сказала багато.

Коли Льюїнґдон знову відмовився підписувати відмову від прав, Макменемі мовив:

— Ти не повинен цього підписувати, якщо не хочеш. Та скажу тобі от що. Твоя дружина розповіла нам про «вбивства 22 калібру» і про родичів…

— Святий Боже! — Льюїнґдон витріщився на них, а тоді розплакався.

За кілька секунд Стекмен вирішив, що Ділейн Льюїнґдон можна увійти до кімнати для допитів. У розмові з нею він усвідомив, що головує в стосунках вона, і відчував, що Ґері заговорить і здасть свого брата, якщо так скаже дружина.

Вона увійшла до кімнатки, слізно всміхнулася чоловікові й спитала, чи можна поцілувати його. Коли Вомельдорф сказав, що можна, вона кинулася в обійми Ґері зі сльозами, схлипуючи:

— Серденько, я тебе кохаю.

Детективи дали їм хвилину наодинці, але мікрофон записав їхні голоси, коли вона прошепотіла:

— Ти казав поліції щось про мене? Мене в чомусь звинуватять?

— Я ніколи нічого їм не розповідав, — прошепотів він у відповідь.

Коли детективи повернулися, Ділейн сиділа на колінах у Ґері, цілуючи його. Вона встала, розгладила спідницю й сіла на стілець поряд із чоловіком.

Макменемі знову дістав форму відмови від прав.

— Зробимо це в присутності вашої дружини. Ми говорили з нею і впевнені: вона розповість вам усе, що ви захочете спитати — про що вів із нею розмову сержант Стекмен. Але перш ніж ми поставимо якісь запитання…

— Справа лише в цьому, — додав Вомельдорф, — відмова від прав. Ви знаєте.

— Дайте мені вашу чорнильну ручку… — попросив Ґері. — Дайте мені ручку.

Ділейн нагадала:

— Вони мають зачитати це, Ґері.

Коли права були зачитані й Ґері поставив свій підпис, Макменемі помітив, що Ділейн тремтить.

— З вами все добре?

— Візьміть мого дівера.

— Перепрошую, мем?

— Просто візьміть мого дівера.

— Чому ви хочете, щоб ми його взяли?

— Бо це все через нього.

Макменемі, знаючи, що Стек усе слухає й тільки чекає, коли Ґері викаже свого брата, натиснув на нього.

— Чому це все через нього, Ґері? Ви можете нам пояснити? Це він вас втягнув у це? Він погрожував вам?

— Так, він головний підбурювач.

— Він це планував?

— Спочатку ми обоє планували.

— Можна нам адвоката? — спитала Ділейн.

Ґері знизав плечима.

— Це нічого не змінить.

— Бо ти досі боїшся Чарльза й не хочеш казати їм правду, — дорікнула вона.

— Ми подбаємо про Чарльза, — пообіцяв Макменемі. — Не турбуйтеся про це. Чарльз ніяк не зможе дістати Ґері.

— Тут він мене не потурбує, — погодився Ґері.

— Ні, — огризнулася жінка, — але може потурбувати мене й дітей.

— У новинах було щось про мене? — спитав Ґері.

— Ні, — запевнив Макменемі.

— Було! — заперечила Ділейн. — Сьогодні вдень. Так я й дізналася, кого і в чому звинувачують — мені ж ніхто ні про що не розповідав.

— Гаразд, — сказав Ґері. — Якщо це було в новинах, краще починайте оголошувати по радіо…

— І візьміть уже Чарльза, — гаркнула Ділейн. — Бо він вшиється.

— І не просто вшиється, — додав Ґері, — а ви ще й добряче помучитеся його ловити. І під час усього цього хтось поряд із ним може загинути.

— Він аж такий поганий хлопець? — спитав Макменемі.

— Так, — запевнила Ділейн.

— Гаразд, — Вомельдорф нахилився вперед у своєму кріслі. — Він озброєний?

— Так.

— Чим саме? — уточнив Вомельдорф.

— Зараз не час із нами гратися, — застеріг Макменемі.

Ґері замислився на мить і потер рукою щоку.

— «Штрюґером», — сказав він, зліпивши дві назви в одну. — Тим, який ви шукаєте.

— Чим? — перепитав Макменемі. — «Штьоґер Люґером», з якого скоїли «вбивства 22 калібру»?

Ґері відповів, що так. Застерігши, що Чарльз пообіцяв нізащо не здатися живим, він описав кілька братових пістолетів і дав координати його будинку.

— Гаразд, — сказав Макменемі. — Я хотів би по черзі пригадати всі вбивства.

— Почнемо з того, що в Ньюарку, — підхопив Вомельдорф. — Це було перше?

— Так, — погодився Ґері. — Перше…

— Даруйте, — насупилася Ділейн. — Я гадала, що вчора ви