Читати книгу - "Мистецтво сновидінь"

була подорож у невідоме. Необхідна подорож, мушу додати, і надзвичайно особиста.

Потім він змінив тему й почав говорити про інші аспекти своєї науки. Відтоді, попри мій страх і неохоту дона Хуана давати мені поради, я зробився регулярним мандрівником уві сні до того шпаристого світу. Я одразу ж виявив: що більше я здатен дослідити подробиці моїх снів, то з більшою легкістю можу виокремити розвідників. Якщо я обирав визнавати розвідників чужоземною енергією, вони на деякий час залишалися в моєму полі сприйняття. Тепер, якщо я обирав перетворювати розвідників на квазіміські об’єкти, ті залишалися навіть довше, хаотично змінюючи форму. Але якщо я слідував за ними, розкриваючи вголос свій намір піти з ними, розвідники дійсно переносили мою увагу сновидіння до світу за межами моєї звичної уяви. Дон Хуан якось казав, що неорганічні істоти завжди налаштовані повчати. Але не розповів, що вони налаштовані навчати сновидінь. Він стверджував, що посланець снів, оскільки це голос, є ідеальним містком між тим світом і нашим. Я з’ясував, що посланець снів є голосом не лише вчителя, але й найспритнішого продавця. У слушний час і за слушної нагоди він знову й знову твердив про переваги цього світу. І все ж він також навчив мене неоціненних речей щодо сновидінь. Слухаючи те, що він каже, я розумів схильність прадавніх магів до конкретних практик.

— Для ідеального сновидіння перше, що ти маєш зробити — це припинити свій внутрішній діалог, — сказав він мені одного разу. — Для досягнення найкращих результатів у цьому вклади між пальців дво- чи тридюймові кварцові кристали або пару гладких, тонких річкових камінців. Злегка зігни пальці й затисни ними кристали чи камінці.

Посланець казав, що металеві стержні, якщо завбільшки й завширшки з пальці, так само ефективні. Процедура полягала в стисканні принаймні трьох тонких предметів між пальцями обох рук і створенні майже болісного тиску на руки. Цей тиск мав дивну властивість вимикати внутрішній діалог. Посланець висловлював прихильність до кварцових кристалів — мовляв, вони дають найкращий результат, хоча для практики підійде будь-що.

— Засинання в мить повної тиші гарантує ідеальне входження до сновидіння, — казав голос посланця, — а ще воно гарантує підсилення уваги сновидіння.

— Сновидцям варто носити золотий перстень, — іншим разом казав мені посланець, — бажано підігнаний трохи затісно.

Посланець пояснив, що такий перстень слугує містком, щоб виринати зі сну у повсякденний світ, або ж занурюватися з усвідомлення повсякденного світу до сфери неорганічних істот.

— Як працює цей місток? — спитав я. Я ще не зрозумів, про що йде мова.

— Місток наводиться через контакт пальців із перснем, — сказав посланець. — Якщо сновидець приходить у мій світ із перснем на пальці, то він притягує енергію мого світу та втримує її; а коли потрібно, ця енергія перенесе сновидця назад до його світу, позаяк перстень вивільнить її в пальці сновидця. Так само добре тиск персня на палець слугує, щоб забезпечити повернення сновидця до його світу. Це дає йому стабільне, знайоме відчуття навколо пальця.

Під час чергового сеансу сновидінь посланець сказав, що наша шкіра — ідеальний орган для переведення енергетичних хвиль з режиму повсякденного світу до режиму неорганічних істот і навпаки. Він рекомендував мені тримати шкіру в холоді й вільною від пігментів і мазей. Також він порадив сновидцям носити тісний пасок, головну пов’язку або намисто, щоб створювати точку тиску, яка слугуватиме центром енергетичного образу на шкірі. Посланець пояснив, що шкіра автоматично відстежує енергію, і щоб змусити шкіру не лише відстежувати, але й переводити енергію з одного режиму в інший, ми маємо висловити свій намір вголос уві сні.

Одного дня голос посланця подарував мені казковий бонус. Він сказав, що, аби забезпечити гостроту і точність уваги сновидіння, треба вивільнити її з-за піднебіння, де міститься величезний резервуар уваги у всіх людських істот. Конкретними вказівками посланця було практикуватися й навчатися дисципліни й контролю, необхідних, щоб уві сні натиснути кінчиком язика на піднебіння.

«Це завдання складне й вимагає сил, — казав посланець, — як знайти свої руки в темряві. Але варто лише цього досягнути — і це завдання приносить найдивовижніші результати в плані контролю уваги сновидіння». Я отримував безліч інструкцій з усіх можливих тем, інструкцій, які швидко забував, якщо їх не повторювали мені без кінця. Я шукав поради дона Хуана, як розв’язати цю проблему забуття.

Його коментар був очікувано короткий.

— Зосередься лише на тому, що каже посланець про твої сновидіння, — сказав він.

Усе, що твердив мені голос посланця достатню кількість разів, я засвоював з величезною цікавістю та запалом. Дотримуючись рекомендацій дона Хуана, я дотримувався його вказівок, лише коли вони стосувалися сновидінь, і особисто підтверджував цінність його настанов. Найважливішою частиною інформації для мене було те, що увага сновидіння надходить з-за піднебіння. Мені коштувало величезних зусиль відчути вві сні, як я натискаю на піднебіння кінчиком язика. Щойно я здійснив це, моя увага сновидіння ожила сама собою й стала, на мою думку, гострішою за мою звичайну увагу в повсякденному світі.

Мені небагато було треба для того, щоб вирахувати, яким глибоким міг бути зв’язок прадавніх магів з неорганічними істотами. Коментарі й застереження дона Хуана про небезпеку такого зв’язку стали важливішими, ніж будь-коли. Я докладав усіх зусиль, щоб дотягнути до його стандартів самоаналізу без жодної поблажливості. Отож голос посланця і те, що він казав, стало надзвичайним викликом для мене. Я мусив за будь-яку ціну не піддаватися спокусі обіцяними посланцем знаннями, і все це самотужки, оскільки дон Хуан і далі відмовлявся слухати мої звіти.

— Ви повинні хоча б натякнути мені, що я маю робити, — наполіг я одного разу, коли мені вистачило сміливості запитати його.

— Не можу, — остаточним тоном промовив він, — і не питай більше. Я ж казав тобі, у цьому випадку треба дати спокій сновидцю.

— Але ж ви не знаєте, що я хочу спитати.

— О, ще й як знаю. Ти хочеш, аби я сказав тобі, що жити в одному з тих тунелів нормально, якщо це лише заради того, щоб знати, про що каже голос посланця.

Я визнав, що переді мною стоїть саме ця дилема. Хай там як, я хотів знати, що малося на увазі під фразою, що всередині тих тунелів можна жити.

— Я сам пройшов крізь це, — продовжував дон Хуан, — і ніхто не міг мені допомогти, адже це надзвичайно особисте й остаточне рішення. Остаточне рішення, ухвалене тієї миті, коли виголошуєш бажання жити в цьому світі. Щоб змусити тебе виголосити це бажання, неорганічні істоти готові здійснити твої найпотаємніші мрії.

— Це просто