Читати книгу - "Африка, сни"

вже пожила, але гарна курва.

Анжела, Жанна і Вєроніка, блядовиті дівчата.

Соломон, молодий і наглий жид.

ДІЯ ПЕРША

Великий стіл. На столі стоять миски з бацилою. За столом сидять Савка і Ахванасій і наябують бацилу.

Савка(з набитим ротом до Ахванасія): Я сьогодні Анжелу виїбу, бля буду. Ти в це діло не мішайся. Бо я тобі залупу відріжу і натягну на їбальника, бля буду, пойняв?

Ахванасій: Пойняв.

Савка: Курва буду.

Савка гидко спльовує шматком бацили на підлогу.

Савка(до Ахванасія): Підбери, синок хуїв.

Ахванасій похапцем підбира з пола неапетитні шматки бацили.

Савка: Їж, шакал йобаний.

Ахванасій похапцем з’їда бацилу.

Савка: Кому спасіба нада сказать?

Ахванасій(з набитим ротом): Дяді Савці.

Савка: Вчити вас, синків, треба. Ніхуя ще служби не пойняли.

Савка витира масні губи піджаком і любовно ляскає Ахва­насія по маленькому лобі так, що той гепається на запльовану Савкою підлогу.

Савка(задоволено): Шо не ясно, йоб твою в Дарданели мать?

Ахванасій мовчить, низько опустивши маленького лоба, і раз по раз любовно зиркає на Савку манюніми оченятами.

Савка: Шо стоїш, як Ісусик? Бабу їбав?

Ахванасій: Ги-и-и...

Савка: А хочеш їбатися?

Ахванасій: Ги-и-и...

Савка: Ги-ги, йобаний череп.

ДІЯ ДРУГА

Квартира Соломона з великими бра, консолями, камінами і канделябрами. В квартирі – Анжела, Жанна і Вєроніка. Вони бавляться різними цацками, що їх так багато в квартирі у Соломона. Входить Соломон, зі смаком одягнутий в домашнього фартушка.

Соломон: Дівчата, хто буде чай пить, а хто кохве?

Анжела: Я кохве буду.

Жанна і Вєроніка: Ми теж кохве будемо.

Входить Митродора Пилипівна, вже пожила, але гарна курва.

Митродора Пилипівна: Я щас була на діспуті «Шо такоє щастя». Нічого, культурно побазарілі, правда, лєктор був якійсь припєздяний.

Анжела: Я так думаю, што щастя каждий по-своєму понімаєт. От у меня бил одін пацанчік, ми с нім встречалісь, так он мнє всьо врем’я свой характер показував...

Раптом відчиняються двері, і в кімнату ввалюються Савка і Ахванасій. Вони в розхристаних тулупах, сопуть і дико зиркають по сторонах налитими кров’ю оченятами.

Митродора Пилипівна(сама до себе): Гарний пацанчік, їбать мене в дишло!

Савка(грізно): Анжела, тєбє двє мінути на розмишлєніє. Наябуй кохве і пиздуй за мной.

Ахванасій(дивиться на Савку ніжним поглядом): Ги-и-и...

Анжела: Ти посмотрі, какой он бистрий!

Савка: Харош піздєть.

Соломон: А хто ви такой? Прішлі, матюкаєтесь тут. Што такоє?

Савка: Та йоб твою мать, жидок! Я тебе раз перєїбу – у тєбя залупа одвалицця.

Ахванасій: Савка, впиздь його, шоб не базарив.

Савка пиздить Соломона. Соломон відразу ж пада.

Митродора Пилипівна(сама до себе): От ето удар!

Савка: Шо, нравиться? На!

Савка пиздить Митродору Пилипівну. Митродора Пилипівна падає, як мішок з гамном.

Ахванасій: Так їх, дядя Савка.

Савка(агресивно харчить): Щас в ігру поіграєм. Цель ігри – вийти живим із боя. Всім стать к стєнє.

Ахванасій: Га-га-га (регоче).

Вєроніка: Савка, не пиздь, я нє винєсу.

Савка: Винєсєш.

Савка пиздить Анжелу, Вєроніку і Жанну. В результаті на полу лежать п’ять тіл без ознак життя.

Савка(чуха потилицю): Піздєц, нахуй.

Ахванасій: А тепер що робить будемо?

Савка(шуткує): А будемо хуєм груші збивать.

Ахванасій: От погуляли ми сьогодні! Особен­но я ржав, коли ви тьолок пиздили. Ото піздєц!

Савка(мєтко подитожує): В етой жізні так, Хваня, хто сільнєє, тот і прав.

Ахванасій: Ги-и-и...

ЗАВІСА.

ДІЙОВІ ОСОБИ

Савка, герой нашого часу.

Ахванасій, учень Савки.

Горгона Пилипівна, сестра впиздженої Савкою Митродори Пилипівни.

Хабібулін, кунак Савки.

Єгорка Іванцов, геолог і дурний кацап.

Васіліса Єгоровна, женщіна мужской мєчти.

ДІЯ ПЕРША

Страшне провалля, над яким жахливо літають орли. Над самим краєм провалля стоять Савка і Ахванасій і плюють униз.

Савка(плює униз): Пригай, нахуй!

Ахванасій(плює униз): Ну його в пизду, блядь!

Савка(показує на орла): Дивись, блядь нахуй.

Савка бере каменюку і мєтко швиря в орла. Підбитий орьол камнєм падає вниз.

Ахванасій: Савка, а шо ти кинув?

Савка: Гранату.

Обидва регочуть. Деякий час Савка і Ахванасій з цікавістю дивляться вниз.

Савка(плює униз): Піздєц, нахуй.

Ахванасій(плює униз): Мєткость рук, блядь, і нікакого мошенства.

ДІЯ ДРУГА

Аул. Біля аулу сидить Хабібулін і пале люльку, набиту кізяком. Входять Савка і Ахванасій. В руках у Ахванасія забитий орьол.

Ахванасій(до Хабібуліна): Стоїмо, бля, а він летить, бля, так Савка як запиздячить, бля. Кажу: «Піздец, нахуй», – а Савка: «Ніхуя со­бі», – та палкою як переїбе, каже: «Чмо йобане». Знаєш Савку? А я забрав, оце борщ зваримо. Ніхуйово пагулялі.

Савка(плює): Нє дєлай волни, Хваня.

Хабібулін(осматрює забитого орла): По-вашему, ето сич називається?

Ахванасій: Шо за сич, блядь, ніхуя не просцу.

Савка(внєзапно): Чурка йобаний, блядь, чє­рез мінуту віжу борщ на столє, кругом всьо блєстіт-свєркаєт! Шо не ясно, бля?

Хабібулін бистро зникає, несучи з собою орла.

Ахванасій: Йобані чурки заїбали, нахуй.

Ахванасій підбира люльку, набиту кізяком, покинуту Хабібуліним, і пале її. Мимо проходить Горгона Пилипівна, сестра забитої Савкою Митродори Пилипівни, вдягнута туристкою.

Ахванасій: Диви, Савка, мамка нехуйова.

Савка: Я таких мамок, Хваня, тоннами на хую вєртєл.

Ахванасій: Було б время, можна було б зайня­тися. Неохота тока мудохатися.

Горгона Пилипівна: Рєбята, ви нє студєнти, случайно?

Савка(спльовує): Ми доктори, нахуй.

Горгона Пилипівна: Зачєм же ви так грубо? Я к вам по-харошему. Вот у меня сєстра в горо­дє, она тоже студєнткой била, так, знаєте, інтє­рєсно – новая жизнь. А у молодьожі сєйчас вообщє тяга к знаніям. Я б, кажется, всьо б отда­ла, чтоб знов ето всьо пєрєжіть – такой ето кайф. Так, что лі, по-вашему, називаются еті ощу­щєнія? Ви нє смотрітє, што я старая, я ваші еті молодьожниє слова знаю, сама такая була. І випить могу, і поговоріть, і поспоріть. Ну от, скажітє – хто ваш любімий поет? У мєня такоє мнєніє, єслі чєловєк нє любіт поезію, он сам сєбя обкрадиваєт, мне жалко такого чєловєка! Ілі, когда я віжу, молодой, культурний чєловєк бьйот кота, ето ж он сам сєбя обкрадиваєт, ето ж он нє кота бьйот, а сєбя! А ви говорітє! Для мєня, єслі чєловєк нє любіт пріроду, нє любіт животних, нє знаєт поезію родного края, он для мєня нє существуєт!

Під час балачок Горгони Пилипівни Савка і Ахванасій сидять мовчки, дегенеративно відкривши роти, як то роблять хворі на аденоїди, і мовчать.

Горгона Пилипівна: От я смотрю на вас: молодиє, здоровиє, умниє, всьо у вас єсть, – і завідую вам по-харошему.