Читати книгу - "Так казав Заратустра. Жадання влади"

слабшим: без цієї втіхи він не може аж ніяк обійтися.

Як менший кориться більшому, тішачись тим, що має владу над іще меншим; так задля влади кориться і більший, важачи власним життям,

В тому й самопожертва великого, що тут є ризик і небезпека, гра в кості на смерть.

Де жертовність, служіння, віддані погляди, там і бажання стати паном. Кружними стежками прокрадається слабший у твердиню і в саме серце владаря — і викрадає владу.

Ось яку таємницю розкрило мені життя: «Поглянь,— казало воно,— я завжди мушу себе перемагати.

Звісно, ви називаєте це жаданням творити або прагненням до мети, до вищого, далекого, складнішого — але все це єдине, в усьому одна таємниця.

Краще мені загинути, ніж зректися цього єдиного; знай: воістину, де є занепад і осінь, там життя віддає себе в жертву — задля влади!

Я мушу бути борнею, і становленням, і метою, і запереченням мети: ох, хто вгадує моє жадання, вгадує також, якими кривавими шляхами доводиться йому йти.

Хоч би що я створювало і хоч як любило створене — я повинно одразу ставати супротивником йому і своїй любові: цього прагне моє жадання.

І навіть ти, пізнавальнику,— тільки стежка й слід мого жадання; воістину, моє жадання влади простує слідами твого жадання істини!

Звісно, не поцілив у істину той, хто кинув у неї словом про «жадання існувати»: такого жадання — не існує!

Адже те, чого не існує, жадати не може; те, що існує, хіба може жадати існування!

Лиш там, де є життя, є й жадання,— але не жадання жити, а — так учу я тебе — жадання влади!»

Так навчало мене колись життя: і тому, наймудріші, я можу відгадати ще й загадку вашого серця.

Воістину, кажу вам: одвічних добра і зла не існує! Адже вони знов і знов мали перемагати самі себе.

Оцінювачі цінностей, своїми цінностями й словами про добро і зло ви чините насильство, в цьому ваша прихована любов, блиск, тремтіння і збуреність душі.

Та ще більше насильство й нові перемоги постають з ваших цінностей: об них розбивається яйце і його шкаралупа.

Кому випало бути творцем добра і зла*, той, воістину, спершу мусить бути руйнівником і розбивати цінності.

Отже, найбільше зло пов'язане з найбільшим добром; якраз воно тільки й творче.

Поведемо ж мову тільки про нього, наймудріші, хоч це й погано. Мовчати гірше; замовчані істини стають отруйні.

І нехай розіб'ється все, що може розбитись об наші істини! Безліч будівель належить іще збудувати!

Так казав Заратустра.

ПРО ПІДНЕСЕНИХ

Спокійне дно мого моря: хто б відгадав, що на ньому ховаються кумедні почвари.

Непорушні мої глибини; та вони виблискують від пливучих загадок і сміховин.

Побачив я сьогодні піднесеного — того врочистого покутника духу; ох, як сміялась моя душа з його потворності!

Мовчки стояв піднесений, випнувши груди, немов ті, хто набирає повні легені повітря.

Він був обвішаний потворними істинами, немов мисливською здобиччю, а вбраний у лахміття, до якого попричіплялись реп'яхи і колючки,— не бачив я там жодної троянди.

Ще не навчився він сміятися й цінувати красу. Похмурий повернувся цей мисливець із лісу пізнання.

З битви із дикими звірами він повернувся, та крізь його суворість теж проглядає звір — нездоланний!

Він і досі стоїть, мов тигр, готовий стрибнути, проте не до вподоби мені ці напружені душі, не до смаку мені скулені й зіщулені.

Може, скажете мені, друзі, що про смаки й уподобання не сперечаються? Але ж усе життя — це суперечка про смаки й уподобання!

Смак — це воднораз і вага, і терези, і вагар; і лихо всьому живому, якби воно захотіло жити без суперечки про вагу, терези й вагаря!

Якби піднесений стомився від своєї піднесеності,— тільки тоді розкрилася б його краса; тільки тоді я підступив би до нього й уподобав його.

Лише відцуравшись самого себе, він перестрибне через власну тінь — і, воістину, просто до свого сонця.

Надто довго сидів він у затінку, поблідли щоки у спокутника духу; чекаючи, він ледь не помер з голоду.

В його погляді й досі зневага, на устах зачаїлася огида. Хоч тепер він спочиває, та його спочинок не на осонні.

Він повинен був працювати, як віл; його щастя мало б віддавати землею, а не зневагою до неї.

Білим волом волів би я бачити його, як, сопучи й ревучи, він тягне плуга; і нехай те ревіння вихваляє все земне!

Темний ще він на виду; адже затуляється рукою. Затінені і очі його розуму.

Сама справа його — тінь на ньому: руки затуляють його самого. Своєї справи він іще не здолав.

Мені втішно бачити його волячий карк; але тепер хочу бачити ще й ангельський погляд.

А ще йому слід позбутися своїх героїчних жадань; він повинен бути піднятим, а не просто піднесеним — сам ефір має підняти його, позбавленого жадань!

Він приборкав почвар, він розгадав загадки: та йому ще слід дати раду власним почварам і загадкам, обернути їх на небесних дітей.

Його пізнання ще не навчилось усміхатися й уникати заздрості; його потік пристрасті ще не вгамувався у красі.

Воістину, не в ситості повинні втопитись і замовкнути його вимоги, а в красі! Принадність — це щедрість великих умів.

Заклавши руки за голову: так повинен відпочивати герой, так він має долати навіть свій відпочинок.

Саме героям краса дається найважче. Краса недосяжна для будь-якої могутньої волі.

Трохи більше, трохи менше: саме тут це важить багато, найвагоміше.

Стояти, розслабивши м'язи й розсідлавши жадання: саме це найважче для всіх піднесених!

Коли влада робиться милостива і стає очевидна, очевидність ту я назву красою.

Ні від кого я так не вимагаю краси, як від тебе, могутній: нехай твоєю останньою перемогою над собою буде доброта.

Я певен, що всіляке зло тобі до снаги,— тому й вимагаю від тебе добра.

Воістину, я часто глузував із слабких, що, маючи кволі лапки, видають себе за добрих!

Ти повинен стати опорою чеснот, що вище вона підноситься, то гарніша й тендітніша, а насправді — твердіша й міцніша.

Отож, піднесений, колись ти повинен стати прекрасним, та й ще сам тримати свічадо, щоб милуватись собою.

Тоді твоя душа тремтітиме від божественних пристрастей і навіть пиха буде святобливою!

Власне в цьому таємниця душі: тільки позбувшись героїчного, наблизиться вона, у мріях, до надгероїчного.

Так казав Заратустра.