Читати книгу - "Шістка воронів"

Каз, як завжди, незбагненний, будував плани, сховавшись за маскою. Ніна сповільнила власне дихання, змусила пульс не стрибати так рвучко, намагалася заспокоїтися, але не могла стишити бунтівних думок.

Нарешті Каз підштовхнув її:

— Готова, Ніно? Спочатку охоронець.

Вона кинула погляд на тюремного вартового, що стояв під аркою.

— Наскільки низько? — Це був мовний зворот, що означав у Бочці «Як сильно ти хочеш йому зашкодити?».

— Заплющ очі. — «Зроби так, щоб він відключився, але не завдавай справжньої шкоди».

Усі рушили за Казом крізь арку, з якої прийшли. Ніхто в юрбі й не помітив їхнього зникнення — усі зосередилися на бійці.

— Покликати ваш супровід? — поцікавився вартовий, коли люди наблизилися.

— Я маю запитання, — почав Каз, а Ніна підвела руки, відчуваючи, як тече кров у жилах вартового, яка пружна тканина його легень. — Про твою матір. Це правда, що про неї розповідають?

Ніна відчула, як охоронців пульс почастішав, і зітхнула:

— Ніколи не шукаєш легких шляхів, чи не так, Казе?

Вартовий зробив крок уперед, витягаючи зброю.

— Ти що сказав? Я… — Повіки зімкнулися. — Ти не… — Ніна вповільнила пульс, і чоловік повалився вперед.

Маззен підхопив його, перш ніж той упав, а Інеж загорнула чоловіка в накидку, яка ще мить тому була на Казові. Ніна майже не здивувалася, коли побачила, що під плащем у Каза була форма охоронця.

— Хіба ти не міг просто запитати в нього, котра година чи щось подібне? — поцікавилася Ніна. — І де ти взяв форму?

Інеж натягла маску Безумця на охоронцеве обличчя, а Маззен обійняв чоловіка, наче той перехилив добру пляшку й не міг іти.

За мить вартового посадили на одну з лав і притисли до чорної стіни.

Каз посмикав рукав своєї форми.

— Ніно, люди люблять перекладати відповідальність на тих, хто має гарний одяг. У мене є форма міської варти, поліції гавані та лівреї кожного крамаря на Ґельдстрат. Ходімо.

Вони рушили вздовж коридору.

Замість того щоб повернутися шляхом, котрим прийшла, група вирушила в обхід довкола вежі проти годинникової стрілки. Ліворуч досі вібрували від вигуків і тупоту стіни арени. Охоронці, що несли варту біля кожної арки, майже не звертали на них уваги, хоча кілька навіть кивнуло Казові, котрий жваво крокував, заховавши обличчя в комір.

Ніна так глибоко замислилася, що ледь не проґавила той момент, коли Каз звів руку, наказуючи пригальмувати. Вони вишикувалися вздовж дуги між двома арками, а затінок надійно сховав їх. Попереду з камери виходив медик у супроводі вартових, один із яких ніс ліхтар.

— Він спатиме цілу ніч, — інструктував медик. — Переконайтеся, що він поп’є вранці, і перевірте його зіниці. Мені довелося дати йому потужне снодійне.

Коли чоловіки зникли в протилежному напрямку, Каз жестом наказав групі рухатися далі. Двері в кам’яній стіні були із суцільного заліза, і лише вузеньке віконце дозволяло передавати ув’язненому їжу. Каз нахилився до замка.

Ніна оглянула грубі залізні двері.

— Це варварське місце.

— Більшість найкращих бійців спить у старій вежі, — відповів Каз. — Їх намагаються тримати подалі від решти.

Ніна роззирнулася ліворуч і праворуч, звідки лилося яскраве світло від виходів на арену. Біля кожної арки чатували вартові, можливо, спантеличені, але все, що їм варто було зробити, — просто повернути голову. Якби охоронці впіймали їх, то передали б до рук міської варти чи просто кинули б на ринг, де їх з’їли б тигри?

«Можливо, щось менш піднесене, — подумала Ніна байдуже. — Зграя розгніваних мишей».

Серце швидко тьохнуло кілька разів, а Каз уже відімкнув замок. Двері зі скрипом розчахнулися, і банда ковзнула всередину.

У камері було темно, хоч в око стрель. За мить обабіч Ніни засяяв холодним зеленим світлом жеврик. Інеж підняла маленьку скляну кулю вище. Усередині містилися висушені рештки люмінесцентних глибоководних риб. Шахраї в Бочці, котрі не хотіли, щоб їх упіймали в темних провулках, і не могли тягати за собою ліхтарі, часто користувалися такими.

«Тут хоча б чисто, — подумала Ніна, коли очі звикли до пітьми. — Мертво й зимно, наче серед льодовиків, але хоча б не огидно». Вона побачила стос кінських попон і два відра під стіною. На одному з них висіла закривавлена ганчірка. За це боролися в’язні Пекельних Воріт: особиста камера, ковдра, чиста вода, відро для випорожнень.

Матаяс спав, притулившись спиною до стіни. Навіть у тьмяному світлі жеврика було помітно, що його обличчя почало спухати. Рани були жирно вкриті якоюсь маззю. Ніна упізнала запах — календула.

Дівчина рушила до в’язня, але Каз зупинив її, поклавши долоню на руку.

— Нехай Інеж оцінить ушкодження.

— Я можу, — почала Ніна.

— Мені потрібно, щоб ти попрацювала з Маззеном.

Інеж передала Казові ціпок із головою ворона, котрий, певне, ховала під костюмом Сірого Чортеняти, і, підсвічуючи жевриком, опустилася на коліна біля Матаясового тіла. Маззен зробив крок уперед. Він зняв накидку, сорочку й маску Безумця. Виявилося, що голову хлопець поголив і був одягнений у штани від форми арештантів.

Ніна подивилася на Матаяса, потім знову на Маззена, ураз осягнувши, що задумав Каз. Хлопці були приблизно однакових зросту й статури, але це й усе.

— Ти ж не хочеш, щоб Маззен зайняв Матаясове місце?

— Ну не заради його блискучих ораторських здібностей я його сюди привів, — відповів Каз. — Тобі потрібно буде відтворити Гелварові рани. Інеж, ти там усе проінспектувала?

— Забиті суглоби пальців, пощерблені зуби, два зламані ребра, — перелічила Інеж, — трете й четверте з лівого боку.

— Його лівого боку чи твого?

— Його.

— Це не спрацює, — розгублено заперечила Ніна. — Я можу відтворити його ушкодження на Маззеновому тілі, але я не достатньо вправна Краяльниця, щоб зробити їх схожими.

— Просто довірся мені, Ніно.

— Я б не довірила тобі зав’язати свої черевики, бо ти вкрадеш шнурки, Казе. — Вона пильно вдивилася в Маззенове обличчя. — Навіть якщо я змушу його обличчя спухнути, він нізащо не зійде за Матаяса.

— Цієї ночі виявиться, що Матаяс Гелвар — чи радше наш любий Маззен — заразився вогняною віспою, точніше її вовчим штамом, котрий переносять вовки й собакоподібні. Завтра вранці, коли вартовий виявить, що в’язень настільки вкрився пухирями, що став невпізнаваним, його переведуть до карантину на місяць, щоб подивитися, чи переживе лихоманку, і перечекати, поки інфекція мине. Тим часом Матаяс буде з нами. Вловила?

— Ти хочеш, щоб я зробила з обличчям Маззена таке, наче в нього вогняна віспа?

— Так, і бажано швидко, Ніно, бо хвилин за десять тут почнеться нечувана метушня.

Ніна втупилася в нього. Що Каз знову замислив?

— Не має значення, що я зроблю з ним, місяць це не триватиме. Я не