Читати книгу - "Русалонька із 7-В проти русалоньки з Білокрилівського лісу"

— Та… Це кілька днів тому… — Рум’янець несподівано залив щоки, не спромоглась і відповісти. І тітонька делікатно звела на інше:

— Досі не зів’яла? Не кожна куплена квітка вистоїть хоч півдоби! Це, Софусю, добра прикмета! Певно, багато гарячої енергії в цій троянді закладено!

Софійка зовсім зашарілась. І від забутого рідного срібнодзвонного «Софусю», і від гарної прикмети. І від гарячої енергії, звичайно…

Справді, як не дивно, Сашкова троянда навіть після холодів-поневірянь ожила вдома, розпустила пелюсточки й запахла на всю кімнату. Софійка, що й до цього щогодини бігала милуватися красунею, тепер, зоставшись на самоті, мимоволі поцілувала пелюстки: «Все в нас, квіточко, вийде на добре, еге ж?»

37. Таблетка у валер’янці

Від Сашка здобула ще одну ниточку для майбутньої перемоги.

Стрілись у сквері. Тоді, в старому парку, він призначив час нової зустрічі й запропонував щоразу змінювати місце для конспірації. Тим паче, зараз і в сквері гарно: дзюрчать скупі березневі струмочки (лютий удався безсніжний), пахне набряклими бруньками, синички цінькають.

Так-от, обережно переказала йому прапрадідову пригоду з русалкою… Вважала, що цим не зашкодить, адже розповідала не побачене, а почуте від когось..

— Як думаєш, що зробила тоді баба Оришка? — свердлила очима Сашка в полюванні за свіжою думкою.

— Не знаю, але, мабуть, не обійшлось без… Кажеш, вона брала до лісу петрушку?

— Дідусь каже! І сам же сумнівається: чого не любисток чи полин? Русалки ж якраз їх бояться!

— Коли ми хочемо дати нашим Ромашці або Чорнобілці якусь гірку таблетку, ми що робимо?

— Змочуєм її у валер’янці, яку вони обожнюють!

— Оришка навмисне взяла щось цікаве для русалок! А тоді заманити кудись тією петрушкою! В глухомань, у провалля якесь!

— Кажеш, таблетку змочити валер’янкою?.. — Розцілувала б цього хлопця!

— Кажу, а що? — усміхнувся й він, зачувши її захват.

Ні, цілуватись — це вже сама валер’янка. Ліпше просто потішить компліментом у таблетці.

— Розумна в тебе голова, Сашуню! Вчитися б тобі, а не по шефових відрядженнях роз’їжджати!

38. Торжество

У зв’язку з учительчиною недугою класну годину кілька разів переносили. Вчора ж Ліда Василівна бадьоро увійшла до них перед алгеброю — без палички! — й весело сповістила:

— Виховна година «Вишнопільські легенди» буде!

Всі радісно загули: мабуть, не так від передчуття виховної години, як від учительчиного бравого вигляду. До Софійки вона підійшла окремо й тихенько шепнула:

— Така вдячна твоїй Сніжані Іванівні! Золоті в неї руки, дитино!

Це ще більше надихнуло Софійку. Бо ж і так багато надій покладала на цю виховну. Єдиний урок, де може обскакати Росаву! Адже новеньких Дмитра й Росяницю від завдання вирішено таки звільнити як людей немісцевих.

До того ж Софійка ще має деяку таємну зброю! Отож вислухавши всі нудотні варіації про вишню, котра виросла серед поля, і про грецьке місто-«поліс», у якому росло багато вишневих дерев, про кам’янисте дно річки, про качок, орлів і лебедів з білими крильми, підвелася нарешті й собі.

Спершу, для «підігріву», жартівлива дідусева історія про бога Вішну й відбиток його підошви. Потім — розповідь про неймовірно сильного козака Вишню, якого ні куля не брала, ні шабля не рубала і який з води виходив сухий, а з вогню — мокрий. Відчула на собі пильний кинджальний погляд Росяниці. Передбачає, відьма, що далі піде про декого з Вишниних нащадків!

А може… Може, просто впізнала свою магію? Жовту? Синю? Часову? Леле, та це ж не просто дідусева побрехенька, як вважала раніше! Софійчин пращур володів надприродними чи, як мовить Сніжана, саме глибинно природними здібностями! Господи, то родинні перекази про те, що козак Вишня дивовижним чином утік з турецької темниці, коли всі замки зостались цілими, тільки на стіні була намальована козацька чайка, — правда? Намалював — і поплив! Як це воно… ага — імітативна магія! Он від кого тітоньці перейшло унікальне вміння!

— Дякуємо, Софійко! — повернув до тями вчительчин голос. — Ти так цікаво розповіла, що хочеться слухати ще і ще!

— О, я не все розповіла, Лідо Василівно! — спохопилася. — У Білокрилівському лісі є колонія чорногузів, або, по-науковому, лелек білих звичайних.

— Та ти що?! — вражено хитала головою Ліда Василівна, коли Софійка змалювала свої відвідини чорногузячого царства. — Ти неодмінно мусиш організувати нам туди екскурсію! Адже насамперед ми повинні знати…

— …свій рідний край! — завчено продовжили учні.

— Ми ж, семикласники, досі вдячні тобі, Софійко, що здійснили тоді лижний похід, правда?

Всі, крім Вадима, схвально загули: справді вдячні!

— І не менш вдячні будемо за екскурсію до бузькових поселень! Вони вже десь починають прилітати!.. Діти, хочете, правда?

— Правда, правда! — загули ще прихильніше. Вадим, який тепер, аби зайвий раз бачити Роську, був готовий куди завгодно, кричав найгучніше:

— Давайте, відпадна буде тусня!

Почувалася переможницею. Вперше за багато днів клас забув про новеньку і хвалив її, Софійку. Тепер зосталося тільки завдати удару самій суперниці.

— А ще знаю одну легенду, яка частково може пояснити назву річки Кам’янки!

— Розкажи! — зашумів клас.

Тепер найгучнішою була Ірка: вона будь-якою ціною хотіла підкреслити, що в цю мить не Росава є фавориткою класу.

— Бо кругом неї на камінні любили сидіти русалки! Колись один юнак часто гуляв берегами… — боялася глянути в Росьчин бік, але й так відчувала, що Підліснячка то блідла, то червоніла, то зеленіла від злості. — І якось просто з каменя до нього стрибнула русалка.

«Замкни свої губи-губища!..» — ніби аж чула німе Росьчине послання. Але від цього язик розв’язувався ще більше:

— «Тала, тала, бух, бух, на камені дух, дух!» — співала й витанцьовувала русалка перед юнаком. А тоді стала йому в коханні освідчуватись.

По класові прокотився глузливий смішок.

— «Полюбила я тебе, красний парубче!» — Софійка імітувала Росявчин голос.

«Замкни свої очі-очища!» — аж шипіло-парувало з боку Підліснячки.

Софійка й справді примружилася, мов перед стрибком у воду:

— Русалка та була струнка, мов очеретинка. Очі — як два зелені озерця! Волосся темнюще, довжелезне, по коліна! Заколоте найтоншої різьби… кістяним гребенем!

Семикласники розгублено перезирнулись. На Росяницю схожа!..

— Як почула, що він кохає тільки свою дівчину (трішки фантазії не завадить, це ж легенда!), — кинулась — кинулася каменюкою у воду! — (А це вже й не зовсім фантазія, впізнаєш, Росавко, недавній обвал?) — І відтоді річку прозвали Кам’янкою!

Чуючи, як у голові каламутиться, а горло пересихає, Софійка з останніх сил прохрипіла головне:

— Відтоді, кажуть, русалка час від часу оживає, переселяється у людський світ і мститься… Особливо хлопцям, яких змушує в себе закохуватися… За колишню… образу!..

Софійка безсило зсунулася за парту. Всі сиділи