Читати книгу - "Володар Перстенів"

загорнутий у великий чорний плащ із каптуром, так що видно було тільки його чоботи у високих стременах; обличчя його повністю ховалось у тіні.

Домчавши до дерева та порівнявшись із Фродо, кінь зупинився. Вершник сидів непорушно, схиливши голову, наче прислухаючись. Із-під каптура було чути сопіння, немовби хтось нюшив ледь відчутний запах; його голова поверталася з боку в бік.

Фродо раптом злякався, що його зараз знайдуть, і згадав про Перстень. Він боявся і дихнути, однак бажання дістати Перстень стало таким сильним, що він обережно запхав руку до кишені. Він знав, що йому досить лише надягнути Перстень на палець, і він буде у безпеці. Напучування Ґандалфа видалося безглуздям. Більбо надягав Персня. «І я все ще в Ширі», — подумав він, коли його долоня торкнулася ланцюжка. У цю мить вершник випростався і смикнув за вуздечку. Кінь спроквола ступив крок-другий, а потім перейшов на чвал.

Фродо підповз до узбіччя дороги і дивився услід вершникові, аж поки той не розтанув удалині. Йому здалося, що перед тим, як зникнути з очей, кінь повернув праворуч у гущавину.

— Так, дуже дивно і страшно, — сказав Фродо сам до себе, повертаючись до своїх супутників.

Піпін і Сем лежали, розпластавшись у траві, й нічого не бачили, тож Фродо описав вершника та його дивну поведінку.

— Не скажу чому, та я був переконаний, що він шукає чи винюхує саме мене, і також я знав, що не хочу, щоби мене знайшли. Ще ніколи я не бачив і не почував чогось подібного в Ширі.

— А що Великому Народові може бути треба від нас? — запитав Піпін. — І що це він робить у цій землі?

— Тут є кілька людей, — сказав Фродо. — Здається, в Південній Чверті мали клопіт із Великим Народом. Але я ніколи не чув про такого вершника. Не знаю, звідки він міг узятися.

— Прошу пробачення, — раптом устряв Сем, — я знаю, звідки він узявся. Цей чорний вершник із Гобітона, якщо тільки їх не більше. І я знаю, куди він прямує.

— Що ти маєш на увазі? — різко запитав Фродо, здивовано глянувши на нього. — Чому ти раніше не сказав?

— Я тільки щойно пригадав, пане. А було воно так: пішов я вчора до своєї нори з ключем, а батько мій і каже: «Привіт, Семе! Я думав, що ти ще вранці виїхав із паном Фродо. Був тут один дивак, питав за паном Торбином із Торбиного Кута і щойно подався геть. Я послав його до Цапова. Голос його мені не сподобався. І він, здається, сильно розлютився, коли почув, що пан Торбин назавжди покинув свій старий дім. Аж зашипів. Мене аж пересмикнуло». «Що то був за тип?» — питаю я у Дідуся. «Не знаю, — каже він, — але точно не гобіт. Високий і чорний, і нависав наді мною. Напевно, хтось із Великого Народу з-за кордону. Смішна вимова». Далі слухати я не міг, пане, оскільки ви чекали, і я сам на це уваги не звернув. Дідусь старіє, і вже підсліпуватий, мабуть, було темно, коли цей тип піднявся на Пригірок і застав старого на свіжому повітрі в кінці нашої вулиці. Сподіваюся, пане, ми з ним не вчинили нічого поганого.

— Дідусь ні в чому не винен, — сказав Фродо. — Правду кажучи, я чув, як він розмовляв із чужинцем, котрий, здавалося, розпитував про мене, я мало не підійшов і не запитав, хто він такий. Шкода, що не підійшов, а ти мав би швидше мені про це розповісти. Був би тоді обережніший у дорозі.

— Ну, можливо, між цим вершником і чужинцем Дідуся немає ніякого зв'язку, — сказав Піпін. — Ми вийшли з Гобітона непомітно, і навряд чи він міг нас вистежити.

— А винюхування, пане? — запитав Сем. — І Дідусь сказав, що він був увесь чорний.

— Шкода, що я не дочекався Ґандалфа, — промимрив Фродо. — Та, можливо, це би тільки погіршило справу.

— Це означає, ти щось знаєш або здогадуєшся про цього вершника? — запитав Піпін, вловивши слова, які пробурмотів Фродо.

— Не знаю і краще б і не здогадувався, — відказав Фродо.

— Гаразд, брате Фродо! Наразі можеш тримати при собі свою таємницю, якщо хочеш виглядати загадковим. Але що нам робити зараз? Я би хотів повечеряти. Але мені здається, що краще звідси забиратися. Ви мене засмутили своїми балачками про нюшкуватих вершників із невидимими носами.

— Так, нам треба йти, — сказав Фродо, — але не дорогою. Що, як цей вершник повернеться або слідом за ним примчить інший? Сьогодні нам іще йти і йти. До Цапового Краю все ще далеко.

Коли вони вирушили знову, на траву лягли довгі й тонкі тіні дерев. Тепер вони трималися на віддалі кинутого каменя від дороги і ховалися, як тільки могли. Та це їх затримувало: трава була висока, земля під ногами нерівна, а дерева збивались у гущавину.

Багряне сонце сіло за пагорби в них за спиною, і настав вечір, перш ніж вони вийшли на дорогу, якою простували кілька миль. Потім дорога повернула ліворуч, спустилась у долину й попрямувала на Колодне; але тут від неї праворуч відбігла стежка і повилася старою дібровою в бік Лісового Кута.

— Це наша дорога, — сказав Фродо.

Неподалік від розпуття вони натрапили на величезне похилене дерево: воно було все ще живе, біля пеньків відчахнутих гілляк зеленіли маленькі пагінці; й мало дупло, в яке можна було пролізти з великої розколини від дороги. Гобіти заповзли досередини і посідали на підстилку зі сухого листя і порохнявої деревини; перепочили та перекусили, стиха перемовляючись і прислухаючись.

Скрадаючись, вони вийшли на стежку, коли стало сутеніти. Західний вітер співав у гіллі. Листя шепотіло. Невдовзі дорогу непомітно огорнули сутінки. Попереду на стемнілому сході зійшла зоря. Щоби себе підбадьорити, йшли пліч-о-пліч і в ногу. Коли висіялося більше зірок, почуття неспокою їх покинуло, і вони вже не прислухалися до тупоту копит. Почали наспівувати тихенько, як це люблять робити гобіти під час прогулянок, особливо коли додому вже близенько. Найчастіше гобіти співають пісні до вечері та до сну; але ці гобіти заспівали похідної (втім, звісно, про вечерю та сон обов'язково згадали). Більбо Торбин придумав слова на стару як світ мелодію і навчив цієї пісні Фродо під час прогулянок біля Річки та розмов про Пригоду.

Вогонь червоний у печі,

Під дахом ліжко уночі;

Та наша сила у ногах,

Зустріти можемо ще — ах! —

Чи камінець, чи деревце,

Якесь небачене сільце.

Квіти й листя там і тут,

Хай ідуть! Хай ідуть!

Ріки, гори на путі,

Пропустіть! Пропустіть!

І все