Читати книгу - "Володар Перстенів"

ж за рогом — що там жде:

Ворота, брама, пощо й де?

І хоч сьогодні нам щастить,

Хтозна, чим завтра шлях вгостить;

Таємними стежками йти —

До темряви чи до мети?

Деревій і молочай,

Пройти дай! Пройти дай!

Камінь, озеро і гай.

Прощавай! Прощавай!

Позаду — дім, спереду — світ,

А ще доріг вогонь і лід

Крізь темряву до ночі дна.

Зоря і мрія в нас одна:

Позаду світ, спереду — дім,

І миле ліжечко у нім!

Сутінки, туман з дощем

Перейдем! Перейдем!

М'ясо, хліб, тепло знайдем —

І поснем! І поснем!

Пісня закінчилася.

— Тепер поснем! Тепер поснем! — заспівав Піпін високим голосом.

— Цитьте! — сказав Фродо. — Здається мені, я знову чую тупіт копит.

Вони завмерли, мов тіні, й насторожилися. Десь позаду на стежці чути було тупіт копит, який повільно й уперто наближався. Гобіти тихенько зісковзнули зі стежки і сховались у глибокій тіні під дубами.

— Далі йти не будемо! — сказав Фродо. — Не хочу, щоби нас помітили, та подивлюся, чи це ще один Чорний Вершник, чи ні.

— Дуже добре! — сказав Піпін. — Але не забудь про нюшкування. Тупіт копит наближався. Не було часу шукати сховку, кращого за темряву під деревами; Сем і Піпін присіли за великим стовбуром, а Фродо підповз до стежки, блідо-сірої, як тьмяний промінь у глибині лісу. Зірки засіяли імлисте небо, та місяця не було.

Тупіт копит припинився. Фродо помітив, як щось темне промайнуло через просвіт між двома деревами, а тоді зупинилося. Воно було схоже на чорну тінь коня, яку вела менша тінь. Чорна тінь зупинилася неподалік від місця, звідки вони втекли, і хитнулася з боку в бік. Фродо здалося, що він почув тихе сопіння. Тінь пригнулася до землі й поповзла до нього.

Фродо ще раз охопило бажання надягнути Перстень, і цього разу — ще сильніше. Бажання було таке сильне, що він і не спохопився, що робить, як його рука вже намацувала Перстень у кишені. Та цієї миті почувся спів і сміх. Чисті голоси задзвеніли в осяяному зорями повітрі. Чорна тінь випросталась і відступила. Вона скочила на примарного коня і наче розтанула в темряві за стежкою. Фродо перевів подих.

— Ельфи! — хрипко прошепотів Сем. — Ельфи, пане! Він би кинувся до тих голосів, якби його не стримали.

— Так, це ельфи, — сказав Фродо. — Інколи їх можна зустріти в Лісовому Куті. У Ширі вони не мешкають, але приходять сюди навесні та восени зі своїх земель за Пагорбами Веж. За це я їм вдячний! Ви не бачили, та до нас підповзав Чорний Вершник, аж раптом вони заспівали. Він утік, тільки-но зачув голоси.

— А що з ельфами? — запитав Сем, занадто схвильований, аби перейматися вершником. — Може, підемо поглянемо на них?

— Послухайте! Вони йдуть сюди, — сказав Фродо. — Зачекаймо. Спів лунав дедалі ближче. Один чистий голос звучав дзвінкіше за інші. То був спів чарівною ельфійською мовою, яку Фродо знав дуже погано, а Сем із Піпіном не відали взагалі. Проте голос, сплітаючись із мелодією, мовби виливався у слова, які вони починали розуміти. Ось пісня, яку почув Фродо:

О білосніжна, ясна Пані!

О Західних Морів Красо!

Для нас ти сяйво на світанні,

У хащах — світла поясок!

Ґілтоніель! О Елберет!

Твій подих нас веде вперед!

О білосніжна! Білосні…

За Море линуть ці пісні.

Вона посіяла нам зорі,

Коли настала Довга Ніч,

І дотепер на всіх просторах

Цвітуть посріблені вогні!

О Елберет! Ґілтоніель!

Хай пам'ять наша — корабель,

Що відпливає за Моря, —

Та в ній живе твоя зоря.

Пісня закінчилася.

— Це Високі Ельфи! Вони згадали ім'я Елберет! — сказав Фродо зачудовано. — Не часто цей Прекрасний Народ буває в Ширі. І небагато їх зосталось у Середземні, на схід від Великого Моря. Оце справді дивовижа!

Гобіти сиділи в тіні на узбіччі. Невдовзі ельфи зійшли дорогою вниз у долину. Ішли вони повільно, і гобіти бачили, як світло зірок виблискувало в їхніх очах і на волоссі. Вони не мали смолоскипів, але довкола розливалося сяйво, мов світло місяця понад крайчиком пагорбів перед самим сходженням. Зараз вони йшли мовчки, а коли останній ельф минув гобітів, то обернувся до них і засміявся.

— Мої вітання, Фродо! — гукнув він. — Пізненько ви гуляєте. А може, ви заблукали?

Тоді він покликав інших, і весь загін зібрався довкола.

— Оце дивина! — сказали вони. — Три гобіти вночі серед лісу! Такого ми не бачили, відколи Більбо пішов звідси. Що все це означає?

— Це означає лише те, Прекрасний Народе, що нам із вами по дорозі, — пояснив Фродо. — Я люблю гуляти зоряними ночами. І радо приєднався би до вашого товариства.

— Але нам ніхто не потрібен, та й гобіти такі нудні, — засміялися вони. — І звідки тобі знати, що нам по дорозі, адже ти не знаєш, куди ми йдемо?

— А звідки ви знаєте моє ім'я? — запитав Фродо у відповідь.

— Ми багато чого знаємо, — сказали вони. — Раніше ми часто бачили тебе з Більбо, хоча ти не бачив нас.

— Хто ви такі, і хто ваш ватажок? — запитав Фродо.

— Я Ґілдор, — відповів ельф, котрий привітав його першим. — Ґілдор Інґлоріон із Дому Фінрода. Ми вигнанці, і майже вся наша рідня давним-давно вже відпливла, а ми тут затрималися ненадовго дорогою до Великого Моря. Та дехто з наших родичів мирно поживає в Рівендолі. Ходи до нас, Фродо, розкажи, що ви тут робите? Бо видно на вас тінь страху.

— О Мудрий Народе! — нетерпляче перебив Піпін. — Розкажіть нам про Чорних Вершників!

— Чорних Вершників? — тихо запитали вони. — Чому питаєш про Чорних Вершників?

— Тому, що два Чорні Вершники сьогодні нас наздогнали, а один наздогнав нас двічі, — сказав Піпін, — він зник, щойно ви підійшли.

Ельфи не відразу відповіли, а тихо перекинулися між собою своєю мовою. Нарешті Ґілдор повернувся до гобітів.

— Про це тут говорити не слід, — сказав він. — Краще буде, якщо ви зараз підете з нами. Це не наш звичай, але цього разу ми візьмемо вас зі собою в дорогу, і, якщо забажаєте, переночуєте з нами.

— О Прекрасний Народе! Я не міг сподіватися, що нам так пощастить, — сказав Піпін.

Сем утратив мову.

— Дякую тобі дуже, Ґілдоре Інґлоріоне, — сказав Фродо, вклоняючись. — Елен сіла луменн оментієльво, зірка осяяла годину нашої зустрічі, — додав він ельфійською.

— Обережніше, друзі! — засміявся Ґілдор. — Не говоріть про таємне! Серед нас знавець Давньої мови. Більбо був добрим учителем. Вітаю, друже ельфів! — сказав він, вклоняючись Фродо. — Ходи-но зі своїми друзями сюди, і приєднуйтеся до нашого загону! Найкраще вам іти