Читати книгу - "Мертві квіти"

стояла від «району», а тим паче, його «ресурсів», нарештi повернулись у звичний стан, тому i спромоглася вона видати цю понадрозумну фразу, додавши: — А якщо нi, то поруч з хiрургом треба садити ще й головного лiкаря.

Зачитали i резюме нейрохiрурга, який тодi серед ночi приїжджав на трепанацiю черепа. Смерть вiд набряку головного мозку. Сам «свiтило» зараз оперував, тому й не мiг виступити особисто.

I тепер Стас не лише чiтко розумiв плачевнiсть ситуацiї, а взагалi подальший розвиток подiй. Зараз поважна комiсiя констатує його тактичну помилку у лiкуваннi постраждалої Мурашевич, визнавши, що вона вплинула на результат. Усе. Далi працюватиме прокуратура i, маючи у розпорядженнi цей висновок КЕКу, а також наявнiсть у нього мотивiв бажати смертi цiй громадянцi, доведе, що помилка була навмисною i що вiн безпосередньо винен у її смертi. Вони зроблять з цього склад злочину. I далi вже для досягнння мети не матиме значення, збивав вiн її своєю машиною чи нi. Його посадять на лаву пiдсудних. А далi… Як би там склалося далi, йому буде не до будинку. Тим паче, нiхто не завадить, коли сам вiн перебуватиме у слiдчому iзоляторi, увiйти i здiйснити якщо не капiтальний ремонт, то хоча б змiну iнтер'єру.

Знати б тодi, у що це виллється! Стас дивився на обличчя чиновникiв, якi, здавалося, говорили тепер усi нараз, i до голови лiзли всiлякi дурницi. Цiкаво, вони насправдi такi чи якась рука покерувала i тут, примусивши їх чiтко спрямувати хiд засiдання у потрiбне русло? Невже отих шiстдесят тисяч, на якi тягне будинок, вартують того, щоб розiгрувати фарс, задiюючи отакi ресурси? Що такого має бути заховано у старому домi, щоб…

Дверi розчинилися без стуку i увiйшов чоловiк у простiй тенiсцi з течкою, якi роздають фармацевтичнi фiрми для реклами. Вiн мовчки присiв скраю, витягаючи з неї папери. Тiльки тепер Стас упiзнав у ньому головного нейрохiрурга.

— Iгоре Iвановичу, — розвiв руками начальник управлiння, — не варто було так поспiшати. Ми ж знали, чим ви займаєтеся. Ваш висновок вже зачитали i…

— Пробачте, я не давав висновку для КЕКу, — поправив його нейрохiрург.

— Ну, ми казали, що достатньо й цього.

— Та нi, — стояв на своєму той. — Я написав спецiально, точнiше, тому що це має значення.

— Ну… — зачитайте, — розвела руками шефиня «докторської інквізиції».

Вiн умiв висловлюватися коротко, але точно, цей нейрохiрург. Виступ його перейшов у дискусiю, а Стас мовчки слухав, тепер уже сам викочуючи очi, наче та бульката головиха.

— Нi, я, як член КЕКу, категорично проти, — чiтко вимовляючи кожне слово, вiв свою думку нейрохiрург. — Я не пiдпишуся пiд рiшенням, у якому визнається тактична помилка. Її не було. Хiрург Ковач робив те, що мiг. Проводив ту операцiю, яку мiг зробити краще.

— Але ж пацiєнтка померла вiд набряку мозку! — не витримала головуюча. — Ви самi написали! А лiкар у районi живiт оперував. А мав на вас чекати, якщо вже сам не мiг!

— У свiтлi сучасних канонiв, — ще чiткiше вимовив Iгор Iванович, — обидвi операцiї мали проводитися одночасно. Я написав чорним по бiлому. Од-но-час-но! Сам вiн двi нараз проводити не мiг, гадаю ви розумiєте. Тому обрав одну — ту, якою володiв краще. I ще повторюю — травма черепа була несумiсна з життям. Лiкар зобов'язаний боротися, поки пацiєнт ще живий, тому, приїхавши, я й розпочав операцiю. Але не сумнiвався, що пацiєнтка помре.

Стаса попросили вийти. Очікування у коридорi було важким i принизливим. Але хто зважатиме на приниження, коли справи набирають таких обертiв. За дверима говорили на високих нотах, проте слова не розрiзнялися. Нарештi, усi почали розходитися.

Вийшла й заступниця голови експертизи з району, якiй також належало бути на такого роду заходi, що не додавало здоров'я i їй.

— Важкiсть травми, не сумiсна з життям… — промовила вона, взявши його за лiкоть. — Пощастило нам. Як з ланцюгiв позривалися, не пам'ятаю такого. Завжди нарванi, але щоб так…

Стас закурив, сiвши пiд управлiнням на вiльну лавку. Без звуку розчинялися й зачинялися потрiйнi дверi. Гiгантська будiвля працювала потрiйним «ротом» в обидвох напрямках, упродовж цiлого дня ковтаючи та випльовуючи назад чиновникiв рiзних рангiв. Щойно ця складна система мало не перетравила його. Допомогло диво.

Вiн сiдав у дорогу машину на стоянцi пiд будiвлею. Очевидно, зараз цiй людинi нiкуди поспiшати. Тому i встиг Стас якраз на той момент, коли, зачинивши дверцята, водiй взявся за ключ.

— Iгоре Iвановичу, пробачте, не мiг не пiдiйти. Ви мене врятували.

— Пусте… — вiн вийшов з машини, подаючи руку.

— Та нi, — похитав головою Стас. — У цiй iсторiї для мене усе набагато складнiше i не скiнчилося б зняттям категорiї або позачерговими курсами. Ви врятували мене вiд дуже великих проблем. Таких, що й не снилося. Я знайду спосiб вам вiддячити.

— Не треба, колего, у мене все є, — засмiявся той. — Я вiсiм рокiв працював за кордоном, до речi, за фахом. Мiй родич керує клiнiкою нейрохiрургiї у Канадi. Так що вашi грошi у конвертi менi їй-Богу без потреби.

— I ви повернулися?! Сюди?! Для чого?

У вигуку Стаса було стiльки здивування, що вiн засмiявся.

— Я й сам тепер не розумiю, для чого. Напевно, душа захотiла комфорту. А який комфорт серед чужих людей, чужих звичок, традицiй? Тягне на своє. А воно вже також, виявляється не моє. За вiсiм рокiв вiдвик повнiстю вiд iдiотизму, вiд свинства. Не сприймаю. У нас же не можна працювати по-людськи. От чекаю, коли мене з'їдять, тоді назад поїду.

Вiн ще раз потис руку Стасовi, сiдаючи в машину.

— Будь здоров. Життя продовжується.

Викинувши потужну хвилю з двох сопел, красень БМВ влився у суцiльний рух.

Те, що виглядало найлегшим, «обламалося» їм за щасливим випадком. Нi, воювати все-таки можна. Треба. Завтра на прокурорський стiл ляже висновок контрольно-експертної комiсiї про те, що травма постраждалої Мурашевич була не сумiсна з життям, а вiн, Стас, дiяв вiдповiдно до обставин. I нехай тепер вдавляться його мотивами, навiть якщо вони й були. А знайти докази на його вилизанiй «дев'яносто дев'ятiй» неможливо. Тому що Неонiлу Мурашевич вона не збивала.

Вiн сiдав у машину, нехай не БМВ, але також не погану, вiдчуваючи впевненiсть, що тепер вони не доберуться до нього. Але i протилежне вiдчуття не збиралося його полишати — те, що одночасно його й не випустять. У кращому разi можна розраховувати на тайм-аут. А отже…

Можливо, час спробувати самому дiстатися до них?

ХХIV

Вони сидiли на стiльчиках у передоперацiйнiй бiля розчиненого вiкна i курили. Вiтерець залазив пiд мокрi пiжами, якi