Читати книгу - "Сезон гроз"

ж — у моїй вдячності. Як Твій віддавна приятель, пам’ятаючи про те, що нас лучило, більше, ніж хтось інший, розумію Твою самопожертву. Здогадуюся, що ти витерпіла поблизу цього суб’єкта, адже він просто набір тих пороків, яких ти не зносиш. Глибоко закорінені цинічні комплекси, психотип колючий та інтравертний, характер нещирий, мислення примітивне, розум нижче середнього, зате нахабність понад всякі мірки. Помину вже те, що має негарні долоні й занедбані нігті, щоб не дратувати Тебе, дорога Корал, адже знаю, як ці речі тобі неприємні. Але, як я вже сказав, настав кінець твоїм випробуванням, клопотам і турбаціям, ніщо не стоїть на перешкоді тому, щоб ти всі реляції з цим єгомосцем припинила і всі контакти з ним обірвала. А тим самим покладеш дефінітивний кінець та відпір даш брехливим наклепам, що їх язики незичливі ширять і твою позірну лишень і вдавану прихильність до відьми́на намагаються представити як дешевий роман. Але досить цього, ця річ не варта обговорення.

Я ж, дорога Корал, був би найщасливішим з людей, якби ти забажала відвідати мене у Ріссбергу. Не мушу навіть додавати, що одного твого слова, одного кивка пальцем, одного усміху достатньо, щоб я негайно ж поспішив до Тебе.

Твій з глибокою повагою

Пінеті.

PS. Неприхильні язики, про які я згадував, сугерують, що Твоя прихильність до відьми́на пояснюється бажання дощкулити нашій конфратерці Єнніфер, яка начебто досі ним цікавиться. Жалісно виглядає наївність і неосвідомленість цих інтригантів. Адже всім і кожному відомо, що Єнніфер поєднана гарячим коханням із певним молодим підприємцем-ювеліром, а відьми́н і його скоробіжні романи стільки ж для неї значать, як торішній сніг.

Інтерлюдія

Вельмишановному Пану

Альджерону Гвінкампу

Замок Ріссберг

Ex urbe Kerack, die 5 mens. Jul. anno 1245 p. R.

Дорогий Пінеті,

дякую тобі за лист, давно Ти до мене не писав, що ж, видно не було про що і нащо.

Мене зворушила Твоя турбота про мої здоров’ям і настрій, а також про те, щоб усе складалося згідно з моїми бажаннями. З сатисфакцією повідомляю, що все складається так, як складатися повинно, адже я прикладаю до цього старання, а кожен, як відомо, є своєї нави керманичем. Наву ж мою, знай про те, веду я твердою рукою між шквалами і рифами, чоло підіймаючи вгору, коли заштормить.

Що ж до здоров’я, то й справді, воно мене не підводить. Фізичне як звичайно, а психічне теж від недавнього часу не залишає бажати кращого, відколи є в мене те, чого раніше бракувало. Як сильно бракувало, про це я довідалася аж тепер, коли бракувати перестало.

Тішуся, що ваші, вимагаючі моєї співучасті, заходи щодо відьми́на близькі до того, щоб увінчатися успіхом; гордість мене переповнює через мій скромний вклад у ці заходи. Але даремно ти переймаєшся, дорогий Пінеті, вважаючи, що він був зв’язаний із самозреченням, випробуваннями, клопотами і турбаціям. Так зле не було. Геральт, і справді, є просто набором пороків. Відкрила я в ньому, однак,– sine ira et studio – також і цноти. Не малі цноти, ручаюся, не один здивувався б, довідавшись. А не один і позаздрив би.

До чуток, пліток, шепотів та інтриг, про які ти, дорогий Пінеті, пишеш, ми всі звикли і знаємо, як до цього ставитися, а порада проста: ігнорувати. Пам’ятаєш, напевно, поголос про тебе і Сабріну Глевіссіг, в ті часи, коли начебто лучила нас тінь зв’язку? Я цей поголос проігнорувала. Тобі раджу те саме.

Bene vale,

Корал

PS Я дуже зайнята. Наша евентуальна зустріч не видається мені можливою у найближчому майбутньому.

Розділ дев’ятий

Ріссберг не виглядав ані грізним, ані навіть імпонуючим. От собі – замочок, яких багато, середнього розміру, гарно вписаний у стрімкий схил гори, притулений до урвища, ясним муром відрізнявся він од вічної зелені смерекового лісу, а дахи двох його чотирикутних веж, одної вищої, іншої нижчої, здіймалися над верхівками дерев. Мур довкола замку не надто був високим і не увінчувала його зубчаста корона, а башточки на кутах і над брамою були призначені швидше для прикраси, ніж для оборони.

Дорога, що звивалася довкола узгір’я, носила сліди інтенсивного використання. Бо й користали з неї і то дуже інтенсивно. Відьми́нові відразу ж довелося випереджати підводи, екіпажі, окремих вершників та піхотинців. Чимало подорожніх мандрувало назустріч, з боку замку. Геральт здогадувався, яка мета цього паломництва. Слушність здогадок підтвердилася, щойно він виїхав з лісу.

Плоску вершину узгір’я перед муром займало збудоване з дерева, очерету і соломи містечко — цілий комплекс більших і менших хат, куренів та навісів, оточений плотом і загородами для коней та іншої худоби. Звідти долинав гомін, а рух був доволі жвавий, наче на ярмарку. Бо це й був ярмарок, базар, велике торговисько, от тільки не торгували тут ні птицею, ні рибою, ні зелениною. Крамом, пропонованим під замком Ріссберг, була магія, — амулети, талісмани, еліксири, опіати, фільтри, декокти, конкокти[21], екстракти, дестиляти, кадила, пахощі, сиропи, порошки і мазі, а ще, окрім того, практичні зачаровані предмети, знаряддя, домашнє начиння, оздоби, навіть дитячі забавки. Такий асортимент приваблював цілі полчища покупців. Був попит, була пропозиція, — а інтерес, зі всього видно, крутився так, що ліпше й не можна.

Дорога розділялася надвоє. Відьми́н звернув на ту, що вела до замкової брами, значно менше втоптану, ніж друга, до торгової площі. Переїхав через забруковане передбрам’я, між щільними рядами спеціально тут встановлених менгірів, переважно куди вищих, ніж він сам на коні. Незабаром його привітала хвіртка, за типом — швидше палацова, ніж замкова, з оздобленими пілястрами та фронтоном. Медальйон відьми́на сильно затремтів. Рибка заіржала, стукнула копитом об брук і стала, як вкопана.

— Ім’я й мета візиту.

Він підняв голову. Скрипучий і лункий, але без сумніву жіночий голос долинав, як здавалося, із широко роззявленого рота зображеної на тимпані голови гарпії. Медальйон тремтів, кобила пирхала. Геральт відчув, як щось йому дивно стискає скроні.

— Ім’я й мета візиту, — знову пролунало з дірки в рельєфі. Дещо голосніше, ніж перед тим.

— Геральт з Ривії, відьми́н. На мене чекають.

Голова гарпії видала звук, схожий на трубіння. Магія, що блокувала портал, зникла, скроні відразу ж перестали стискатися, а кобила сама рушила з місця. Копита стукали по камінню.

Він виїхав з порталу на оточений галерейками culdesac. Відразу ж підбігло до нього двоє пахолків, хлопців у практичному бурому одязі. Один зайнявся конем, другий взяв на