Читати книгу - "Українські казки"

й поцілив. Той прокинувся, порвав пута на ногах та як побіг, то догнав бабу та ще й лишив її на півкілометра позаду.

Тоді цар сказав:

— Видно, що цей Іванко буде наш зять.

Царівна вийшла, привіталася і повела Іванка до хати. Зайшли й свати. Цар запросив усіх на весілля. І я там був, і їв, і пив, по бороді текло, а в роті сухо було.

Ангел у службі на землі

Одного разу сталося так, що ангел згрішив перед Богом, а пан Бог спустив його з неба на землю, аби покутував гріх цілий рік. Тоді ангел перекинувся хлопцем, прийшов до одного господаря і найнявся в нього служити. Та так добре робить, що господар не може надивуватися. Що господар загадає — то ангел уже наперед робить.

От уже скоро й рік служби скінчиться, а хлопець ні разу за той час не засміявся. Одної неділі каже господар до нього:

— Запрягай, небоже, воли, та поїдемо до міста.

Запряг хлопець воли, набрав їм паші, посідали вони з господарем на віз та й їдуть.

Їдуть вони коло церкви, а там якраз служба Божа правиться. Хлопець тоді скочив із воза, як набрав каміння та як почав кидати у вікна церкви, — господар дивиться і не знає, що йому казати. Проминули вони церкву і їдуть коло корчми. А хлопець скинув капелюха і хреститься. Господар тільки дивиться і мовчить, їдуть вони далі. Приїхали до міста — дав хлопець волам їсти, а господар пішов десь у справах.

Увечері повернувся господар і каже:

— Запрягай воли, бо будемо їхати додому.

Хлопець запряг воли, коли дивиться — гончарі так б'ються горшками, що курява здіймається. А він тоді як почне сміятися, що господар аж здивувався. Приїхали вони додому, випріг хлопець воли, загнав до стайні, дав волам їсти та й заходить до хати. А господар його й питається:

— Скажи мені, небоже, правду. Як ми їхали до міста, нащо ти кидав у церкву камінням?

А хлопець і каже:

— Як я не мав кидати камінням, коли тоді в церкві правилася служба Божа, а нечистий сидів на вікні й натягав волову шкіру зубами, бо вже не мав де писати тих людей, що в церкві говорять та дрімають, як служба Божа правиться.

І знов господар питається:

— А коло корчми нащо ти скинув капелюх і хрестився?

Каже хлопець:

— Там була купка людей, які радилися, як би образ святого Миколая змалювати. А я скинув капелюх і просив Бога, аби їм пан Бог допоміг.

І знов питається господар:

— Ти в мене служив цілий рік і ніколи не засміявся. А чого ж ти тоді сміявся, коли гончарі билися горшками?

А хлопець каже:

— То так було: один гончар украв у другого гончаря горня, і почали вони горшки бити. А я з того сміявся, що земля з землею та за землю б'ється.

І відразу по тому, як скінчив бесіду, хлопець щез. Повернувся він на небо та й став знову ангелом.

Дід, баба і вовк-колядник

Жили собі дід та баба. І жили вони не в селі, а в дрімучому лісі. От прийшло Різдво. Дід і баба приготувалися та й ждуть колядників. Ждали вони, ждали, — ніхто до них не йде: хата далеко від села. І зажурилися старі. Раптом хтось стукає. Дід і баба зраділи, до вікна біжать. Аж чують:

— Дозвольте поколядувати!

Дід і баба в один голос:

— Колядуйте!

Раптом грубий вовчий голос каже:

—  А в діда, діда, перша ягничка,

Друга теличка,

Третя баба,

Давай, діду, ягничку!

Дід каже, що не дам, баба каже, що не дам: «Вона в нас одна».

Вовк як почав стукати, грюкати у вікна і в двері, аж хата трясеться! Кричить вовк лютим голосом:

— Давай, бо й тебе з'їм!

Що було робити дідові? Узяв та й вивів ягничку.

Узяв вовк ягничку та й поніс її в ліс. З'їв вовк ягничку і знову приходить колядувати. Підходить до вікна і гукає:

— Дозвольте колядувати!

Дід відповідає:

— Нема чого давати!

А вовк стукає, грюкає, добивається:

— Дозвольте, бо й вас з'їм!

Дід каже:

— Колядуй!

Вовк знову колядує:

—  А в діда, діда перша ягничка,

Друга теличка,

Третя баба,

Давай, діду, теличку!

Дід плаче, баба плаче, а вовк стукає, грюкає. Що було дідові робити? Узяв та й віддав теличку.

Вовк забрав теличку і поніс у ліс. Їв, їв, не наївся. Вернувся знову до діда. І знову питає:

— Дозвольте колядувати!

Дід відповідає:

— Нема чого давати!

Вовк почав стукати, ламати двері, ось-ось влізе в хату. Дід злякався і дозволив.

Вовк колядує:

—  А в діда, діда перша ягничка,

Друга теличка,

Третя баба,

Давай, діду, бабу!

Дід каже:

— Не дам.

Вовк кричить:

— Давай, бо й тебе з'їм, хату поламаю!

Попрощався дід із бабою, заплакав. Зав'язалася баба великою хусткою, узяв її вовк на спину та й поніс.

Приніс до того місця, де лежала недоїдена теличка, посадив бабу на пеньок, а сам став доїдати теличку.

Баба сидить на пеньку і шепоче:

— Рости, рости, пеньку, вгору!

Вовк питає:

— Що ти кажеш?

— Та кажу, щоб ти швидше їв та й мене з'їв.

І знову баба каже:

— Рости, рости, пеньку, вгору!

Доїв вовк теличку, не наївся — хотів уже й бабу з'їсти. Аж дивиться — баба високо на пеньку сидить. Вовк розсердився, почав гризти пеньок. Поламав собі зуби і пішов до коваля, щоб вставити залізні.

Баба сидить на пеньку і каже:

— Рости, рости, пеньку, вниз!

Пеньок зробився низенький, баба скочила і пішла. Іде, іде баба лісом, вже втомилася. Аж дивиться: стоїть хатка, зроблена з сиру та масла. Колодка до дверей також зроблена з сиру та масла. Баба відірвала колодку та з'їла, а сама увійшла в хату. І в хаті все зроблено із сиру та масла.

Баба виколупала з груби сиру та масла, наїлася і залізла під корито, яке стояло посеред хати, та й сидить собі. Коли це приходять господарі — дикі кози. Ввійшли та й питають:

— Хто був у нашій хаті? Хто поламав грубу?

Їм ніхто не відповідає.

Подоїлися кози, позаліплювали грубу і полягали спати. На другий день пішли вони пастися, а цапа залишили сторожувати.

Баба сидить під коритом і шепче:

— Спи, спи, цапуньку, на одне очко і на друге!

Цап заснув.