Читати книгу - "Гра в паралельне читання"

133
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 26 27 28 ... 54
Перейти на сторінку:
могли трапитися такі метаморфози.

І тут дружина Гаррі, всміхаючись, сказала Джону:

– Так, це правда, я була зовсім звичайною, нічим не особливою дівчиною. Як усі. Але Гаррі зміг побачити в мені щось, помітне лише йому, і полюбити мене щиро, всією душею. Він віддав батькові за мене дванадцять корів! Такого не траплялося ніколи і ні з ким на нашому острові! Що мені залишалося? Я просто мусила стати найкращою, найрозумнішою, найкрасивішою, най-най… На всі дванадцять!

Світлячки-автівки продовжували метушитися вулицями, тихо гула витяжка і падали краплі з крану. Але свічка чомусь погасла.

Помовчали.

– Ну, зрозуміло. От я і ходжу зі своєю дюжиною корів і все намагаюся прилаштувати їх комусь, а натомість отримати «об’єкт кохання». Але нікому не потрібні ні корови мої, ні кохання…

Приятелька від несподіваної гіркоти в словах подруги озирнулася, підняла брови, відкрила рот, але так і не змогла нічого відповісти, а просто розвела руками. Правда, у темряві цього ніхто не помітив.

– А чого це ви тут сидите без світла? – голос, що пролунав із коридору, змусив жінок здригнутися. Господиня смикнула за ланцюжок бра над обіднім столом, і подруги побачили пухнастого кота, який неквапно заходив до кухні. Він підійшов до своєї тарілки, понюхав її порожнечу, сів і промовив до жінок:

– Нічого, що підслухав вашу казочку? Sorry! Не хотів перебивати. Прикольна історія. Можна навіть написати таку п’єсу: дві подруги, два різні характери. Одна романтична, типу в пошуках гармонії, а друга – прагматик. Одна все літає, а друга її на землю опускає…

Дами мовчали, позираючи то на кота, то одна на одну і звіряючи реакції. Кіт іще раз понюхав тарілку, перевів погляд-запитання на господиню і продовжив:

– У житті – як на довгій ниві. Всяке буває. А раптом через рік ваш Гаррі забирає красуню-дружину до Англії, типу щоб познайомити зі своїми батьками, і продає її там у бордель? І виручає з цієї оборудки набагато більше, ніж дав за дюжину корів! Ото ж! Се ля ві… Так от… А що, «Віскас» сьогодні не завезли?

3

Вечеря в ресторані скидалася на святкування середньої руки дня народження. Якщо минулого разу їх за столом було троє, – Жанна, директор заводу та головний інженер, – то сьогодні додалося ще четверо – пара німців із нашим перекладачем та поляк, який сам непогано розмовляв сумішшю російської, української та польської мов. І хоча дизайн ресторану явно не дотягував до європейських стандартів, кухня була дуже щедрою та смачною. І досить швидко акценти в розмові змістилися з виробничої тематики на загальнолюдську, а спілкування стало жвавим і невимушеним. У компанії, де на п’ять чоловіків припадає дві жінки (при цьому обидві білявки, хоч одна років на десять старша за іншу), не може не виникнути тостів із гендерним відтінком.

– Третій тост у нас п’ють за любов! Тобто за жінок! – оголосив головний інженер, демонстративно по-гусарському відставивши вбік лікоть руки, якою тримав чарку.

– І стоячи! – усміхнено додав директор і підвівся, продемонструвавши такий самий жест.

Третім піднявся молодий киянин-перекладач, який був «у темі», а німець із поляком зробили те саме, наслідуючи приклад місцевих. Світлокосі інженерки засміялися, а німкеня перепитала, чи має вона теж пити, чи лишень спостерігати, як це роблять чоловіки. Жанна махнула рукою: «Пийте!»

А далі в розмові за вечерею змішалися оксиди, глинозем, кераміка, поставки сировини, чоловіки, жінки, білявки, поляки, німці, росіяни, українці, сало, шнапс, «Мерседес» і «Запорожець», знову жінки, коханці, роги, історії, де «росіянин, німець та француз…», і ще багато чого. Загалом вечірка вдалася, але найскрутніше було перекладачеві, який не завжди встигав закусювати і чимдалі важче знаходив потрібні слова, щоб передати родзинку анекдотів, а потім і зовсім «поплив».

У готелі Жанна попрощалася з усіма приїжджими біля сходів (їх поселили на другому поверсі). Вона вже збиралася рушати довгим коридором до свого тимчасового помешкання, як побачила, що на дерматиновому дивані в кутку фойє із ноутбуком на колінах сидить Андрій. Вони не бачилися з учорашньої вранішньої кави, але втома брала своє і розводити довгі розмови Жанні не хотілося. Андрій кивнув і несподівано сказав англійською:

– Hi! I need your help.[6]

– Ви не помилилися, пане? Може, ви чекали на якусь американку? – пожартувала Жанна.

– Та ні, сиджу і думаю, хто б тут мене виручив. Ти тямиш у компах? Налагодив собі мобільний Інтернет, але щось глючить, не глянеш?

– Не гляну, – хитро всміхнулася Жанна. – Бо я нетвереза. А як інженер знаю, що існують правила техніки безпеки. І взагалі твій «хелп» шитий білими нитками! Нічого цікавішого не міг вигадати, щоб мене зупинити?

– Не міг, – розвів руками Андрій, – хотів запросити тебе на вечерю, але, бачу, ти вже подружилася з іноземцями, я не конкурентоздатний.

– Подружилася. Вони теж у нас на заводі у відрядженні.

– А на ранкову каву, сподіваюся, вони тебе ще не запросили?

– Ще ні, – відповіла Жанна і мимоволі здивувалася, що на цьому розмова може закінчитися. Дивний якийсь той Андрій, узагалі нетиповий, якщо вірити Віталієвій класифікації чоловіків.

Андрій закрив ноутбук, підвівся з дивана і завмер навпроти Жанни. Не менше хвилини вони стояли мовчки, дивлячись один одному в очі. Уважно. Спокійно. Ніби проводячи якийсь аналіз складових контрагента. Андрій, не відриваючи погляду від її очей, повільно підняв руку і поправив пасмо волосся, яке впало Жанні на лоба.

Чи то ще не вивітрився з крові коньячний градус, прийнятий у товаристві виробничників, чи накопичена невдоволеність стосунками з Віталієм зіграла свою роль, чи після вчорашньої гіркої ретроспективи в присутності Віри жіночі душа та тіло прагли розради, але… Жанна перехопила його руку, випадково втрапивши великим пальцем на нитку пульсу, що калатав, попри загальний спокійний вигляд Андрія, і розвернулася в бік довгого коридору, де на одній із дверей було написано її чотирнадцятий номер.

– Я піду? – спитав Андрій, дивлячись на тіні від гілок верби, які метлялися по високій білій стелі.

– Боїшся, що вранці покоївка побачить, як виходиш із мого номера? – прошепотіла Жанна.

– Ні, хочу прийти на нашу ранкову каву поголеним, із почищеними зубами і в костюмі, – всміхнувся Андрій і знову поправив волосся на лобі жінки.

– Аааа… – багатозначно промовила Жанна, хмикнула і повернулася обличчям до стіни. – So, you can be free.[7]

– Мені було дуже добре з тобою, – спокійно промовив він і поцілував її в плече.

– Не напружуйся. Банальні формули етикету в провінційному готелі ні до чого. Чоловік у відрядженні і є чоловіком у відрядженні. Навіть якщо не наважується зробити

1 ... 26 27 28 ... 54
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Гра в паралельне читання», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Гра в паралельне читання"