Читати книгу - "Повторення пройденого"

Антон вигріб чесно зароблену готівку і повернув невідбулій купувальниці. Дивлячись, як гроші зникають у щокатої в кишені, він пошкодував, що не купив хоч би одну булочку на двох. У животі забурчало. Шлунок по-своєму виявляв невдоволеність.

— Можете йти, — Валентин Степанович наказовим жестом відпустив дівчаток і застеріг Антона: — А з тобою розмову ще не закінчено.

Дівчатка вийшли з кабінету, залишивши Антона наодинці з директором школи і молоденькою, але від цього нітрохи не менш грізною Алевтиною Вікторівною.

Антон покосився на пенал, який слід було повернути Насті. Перехопивши його погляд, Валентин Степанович поклав пенал у шухляду письмового столу і, засунувши її, сказав:

— Пенал я конфіскую, щоб не було спокуси.

Так Антон Єрмак зрозумів, що рекет існував завжди, а життя бізнесмена сповнене досить неприємних несподіванок. Перша торгова операція зазнала цілковитого краху. Йому не залишалося нічого іншого, як змиритися. Він сподівався, що Настя не дуже сумуватиме через втрату.

Він чекав подальших докорів і нотацій, але директор несподівано полагіднів.

— Батьків, Антоне, не вибирають. На жаль, вони не завжди подають правильний приклад, — довірливим тоном сказав він. — Але ми тебе не дамо скривдити. Ми хочемо, щоб ти виріс корисним членом суспільства. Ось ким ти хочеш стати, коли виростеш?

Питання загнало Антона в безвихідь. Він знав, що з часом батько передасть йому свої справи і він стане бізнесменом. Але інтуїція підказувала, що говорити цього не варто. Судячи з усього, професія комерсанта в ті часи була не в пошані.

— Ну, сміливіше! Є у тебе мрія? Ким би ти хотів працювати? — по-батьківськи допитувався Валентин Степанович.

— Програмістом, — брязнув Антон перше, що спало на думку.

— Отже, хочеш працювати в обчислювальному центрі? Похвально, — добродушно мовив директор, Алевтина ж Вікторівна додала:

— Тоді тобі треба приділяти більше уваги математиці. Ми тебе спільними зусиллями підтягнемо.

Антон промовчав, хоча він так і не зрозумів, чому програміст обов'язково повинен працювати в якомусь обчислювальному центрі. Якби він став програмістом, то він би з набагато більшим задоволенням створював нові комп'ютерні ігри.

У порожньому коридорі було тихо, як у вусі. М'яке осіннє сонце лилося у великі вікна і лежало квадратами світла на вищербленому паркеті. У його променях мирно плавали пилинки.

Уроки закінчилися, і галасливий метушливий народ, спраглий знань, розбігся по домівках. Тільки Настя сиротливо підпирала стіну навпроти кабінету директора. Всупереч навколишній тиші і спокою, в її душі наростало хвилювання. Дівчинка хвилювалася за Антона і злилася одночасно. Що він знову таке накоїв? Не можна ні на хвилину залишати його без нагляду!

Нарешті двері відчинилися, і з'явився Антон Єрмак, власною персоною.

— Ти чого тут стоїш сама? — спитав він.

— Усі розійшлися. Уроки давно закінчилися. А ти чим знову відзначився? Невже не міг хоч би один урок просидіти без пригод? — накинулася на нього Настя.

— По-перше, не один я сьогодні відзначився, — нагадав Антон.

Зауваження попало в точку. Настя почервоніла. Якби не Антон, їй би теж довелося мати розмову з директором через зірваний урок.

— Вибач. Але я так хвилювалася. Ніхто нічого не пояснив. Діти сказали, що тебе викликали до директора. А за що? Чому?

— Ти б у Лариски спитала, — посміхнувся Антон.

— А до чого тут Лариска?

— До того, що не доросли тут ще до вільного ринку.

— Чого? — не зрозуміла Настя.

— Фірма збанкрутіла раніше, ніж почала давати дивіденди, — розвів руками Антон.

— Перестань випендрюватися. Ти можеш сказати по-людськи?

— Лариска зчинила бучу через те, що я продав твій пенал. Гроші довелося повернути мордатій. Отже з обідом ми пролетіли.

— А пенал де?

— Відібрали.

— Ех ти, бізнесмен, — зітхнула Настя. — Хоч би Толикову адресу дізнався!

— Звідки! Пацани мені обіцяли після уроків показати.

— Кругом облом. Краще б я сама дізналася. На тебе понадіялася, — пробурчала Настя.

Найприкріше, що вона мала рацію. Усі починання майбутнього бізнесмена зазнали краху. Проте він не втрачав оптимізму. Недаремно кажуть, що найкращі ідеї народжуються на голодний шлунок. Антона осяяла геніальна у своїй простоті думка.

— У чому проблема? Ми запитаємо адресу у Юри.

— Ми ж не знаємо, де він живе, — заперечила Настя.

— Ти що, забула, що він мій батько? Бабуся з дідом дотепер живуть у тій самій квартирі. А крім того, бабуся нас погодує.

— З якого б то дива їй нас годувати? Вона