Читати книгу - "раКУРС"

— Синку, не лий на листя, а то одразу пожухне під сонцем, — мати добрішає, — під низ направляй струмінь.

— І навіщо нам стільки огірків? — кажу я, побачивши, що мати вже зібрала їх зо три відра.

— Буду консервувати на зиму.

— Це зрозуміло, але ми стільки не з’їмо.

— А якщо не буде чого їсти?

— Як це не буде? Ми ж не в блокадному Ленінграді живемо, — жартома кажу їй.

— Женю, ти давно був у магазинах? Отож! Уже нема завозу, є лише залишки продуктів. Люди готуються до найгіршого й роблять запаси, скупили все, що можна, — пояснює мама, підв’язуючи стебла помідорів. — Я також дещо прикупила, а ось сірниками та свічками запаслася недостатньо.

— Може, ще й солі десять пачок купила? — питаю я насмішливо.

— Не десять, а п’ять, — серйозно каже мати. — Тепер уже шкодую, що мало взяла, але пізно: сіль давно вигребли, а в нас ще заготовки не зроблені. Та й продуктів зробила невеликі запаси.

— Так купи ще, щоб спокійніше тобі було.

— За що, Женю?

— Я ж тобі дав свою картку, там є кошти.

— Женю, ти живеш у казармі й не знаєш, що в місті коїться. Банкомати порожні, і не відомо, коли їх поповнять. Кажуть, що укропи не пускають до нас інкасаторські машини. У мене є трохи грошей, але ж треба за щось хліб купувати. Борошна вдома лише шість кілограмів. Тримаю на чорний день, нічого вже не печу. Воно, звичайно, не моє діло, — ніяково промовляє мати, — та все ж хотіла тебе спитати.

— Питай.

— Вам щось за службу у Війську Донському платять?

— Ні, — усміхаюсь, — не платять. Ми ж добровільно стали на захист свого краю, не за оплату — за ідею.

— А в Луганську кажуть, що добре платять, — говорить мама й замовкає. Згодом каже: — Я все думаю, Женю, чи не помилилися ми, ідучи на референдум? Ніхто тоді й гадки не мав, що таке буде. Гадалося, що відділиться Донбас — і заживемо по-іншому, а воно он яка наша свобода. Гинуть люди з обох боків, ллється кров. Навіщо нам така свобода?

— А коли вона давалася легко? Ціна свободи завжди висока.

Мати виносить низенький ослінчик, сідає неподалік від мене відпочити.

— Коли ти вже приведеш свою дівчину? Я хочу з нею познайомитися.

— Колись познайомлю.

— Мені так сподобалася фотографія, де ви з нею вдвох. Така гарна пара! А чому Антон не сфотографує тебе з нею, щоб ти був у формі? Донський козак і чорнява козачка! Вийшло б гарно!

— Можливо, — кажу я стиха.

— А чому так сумно? Щось не так? Чи посварилися?

Я мовчу, роблю вигляд, що ретельно намагаюся полити картоплю, ллючи воду на землю так, щоб не замочити листя.

— Мамо, скажи мені, чому люди дивляться на одні й ті ж речі, а бачать їх по-різному? — питаю я згодом. — Дві людини, українці, люблять свою землю, і кожен із них вважає себе патріотом. Беремо за приклад Майдан. Одна людина побачила там прояв патріотизму, відродження нації, інша — сплановану американцями подію. Обоє хочуть бачити свою землю процвітаючою, людей — щасливими. Одна ведеться на заклики бандерівців, іде на війну заради щастя своєї країни, не хоче жити в корумпованій державі, де все, зароблене простими людьми, розкрадається. Інша також не бажає терпіти корупцію, офшори й таке інше, вона також хоче, щоб люди жили краще, і йде в ополчення, щоб захистити свою землю. Здавалося б, що обоє готові віддати все за краще життя, але опиняються по різні боки й між ними стіна. Чому так? Ти знаєш?

Я вже не помічаю, що вода ллється поверх бадилля картоплі, мама сидить у задумі.

— Напевне, тому, що дивлять на одне й те ж із різних ракурсів, — каже мама.

Я перекриваю воду й сідаю поруч із матір’ю.

— Чому ти спитав про таке?

— Просто так.

— Тому що ви з Любою дивитеся на одні й ті ж події з різних боків?

Я обнімаю маму за плечі.

— Ти така здогадлива, — кажу я їй. — Вона ще не знає, що я на службі. Не знаю, що буде, коли про все дізнається.

— Кохання, якщо воно справжнє, ладне зламати будь-яку стіну, — стиха промовляє мати.

Увечері повертаємось у місто. Під нашими ногами в тісній маршрутці кошики та відра з огірками й першими помідорами. Пахнуть кріп, листя хрону, смородини та вишні, петрушка та м’ята — усе так, ніби й нема війни. Уже на під’їзді до Первомайки стало чути віддалені розриви снарядів. Глухі звуки чути навіть крізь гудіння двигуна маршрутки. У салоні стає тихо.