Читати книгу - "Софія"

стало на свої місця: немає потреби шукати сексуального агресора, він тут, поруч, доволі симпатичний. Хто не закохувався у злочинців, цих крутих пацанів, дивуючись, що земля має запáстися у таких під ногами, а вони живуть, гребучи руками навколишній світ? 15

– …і блядь, вона як заверещить! Ну, ти даєш, коли їй пальці на ногах відстригали, вона мовчала… Хіба що всцялася… Це було крутіше за всяку там наркоту і єблі… Ва-у-у… – Костик продивлявся відео. – Ми круті чуваки. Ми крутіші за Спілберга…

– Закрий хавло. До чого тут Спілберг, – спокійно сказав Артур, узяв двома пальцями мобільний. – Трохи хрінувато, як для першого разу – нічого. Але років через двадцять як ми будемо це дивитися? Ви зрозуміли, про що я? Хіба я упізнаю себе завтра на цьому паскудному відео. Га? Ми, звісно, будемо пити коктейлі, чаї та кави і згадувати, як зажигали в молодості… Да… А то, блядь, я повинен дивитися, як Андрюха дрочить і кінчає на землю… А де Софія? Де та малахольна? Костик, я хочу, щоб ти зрозумів: ми все робимо серйозно. І у нас свої правила. Інші правила мене не влаштовують. Предки наші тільки тому стали такими, що йшли поза правилами. Вони нам не лишили вибору, як відзначитися лише так. І взагалі: хто крутіший у цьому місті? Ми!!! І з цього дня я хочу, щоб усе ходило під знаком «ми», а не Костя, хуйося і ще щось там. Є тільки ми.

– Блін, подивилася б я, щоб ви без мене робили, – озвалася Софія.

– Ну… Не будемо починати.

16

Винищувач летів низько, його не було видно і чути; Софію чомусь зараз зацікавив гуркіт у небі. Вона підвела голову і сказала:

– Там.

Ніхто не звернув на неї уваги. Артур перетягнув джгутом ногу, щоб дівчина не втратила багато крові. Присів напочіпки, закурив і випустив дим їй в обличчя. Очі у нього горіли рівно, спокійно, як в умиротвореної людини після довгої схизми. Навіть лагідно і ніжно блискали вони під вогником від цигарки. Всі в очікуванні дивилися на нього. Всі чекали, а він курив сигарету, пускав дим і помалу розгойдувався, такий собі маленький маятник. Одна лише Софія помітила, як загострилося його обличчя, видалися вилиці. Але Софію це не цікавило; вона рвала пачку цигарок на дрібні клапті. Кидала їх і все повторювала: «Вона мене не впізнала… Вона мене не впізнала…» Вона пройшлася, смикаючись красивим і довгим, як у породистого собаки, тілом, з гордо закинутою головою, вихиляючи колінами. І злі були до темноти її очі, а тому розібрати, який у них колір, було неможливо.

– Ти… Ти… Ти… – Вона зупинилася перед непритомною дівчиною, носком черевика потрапивши у калюжу крові.

– Відвали. Вона один хрін нічого не чує! – сказав Артур.

Вираз її очей зробився до теплоти тупим, недорікуватим, відвертим водночас, що наче запитував: «Я теж причетна до всього цього, цього не може бути?» Софія присіла біля дівчини, поторсала за плече. Артур лише подивився на неї, поглядом, що може вмістити все: і людину, і місто, і континент – словом, нічого ці очі не вміщували, окрім його кінця і початку, де світилося лише одне – його ім’я.

– Зараз вона у мене прокинеться… Зачекайте, – сказав Костя, побіг вниз і зник між деревами парку.

17

Хмари – зеленим, синім, червоним пір’ям розліталися по синій алебастрі неба. Тяжко вдавати нещасну, коли ти насправді нещасна. Софія три дні нипала містом. Перший день вона тусувалася на Подолі, пила пиво зі своїми однолітками, читала Верлена французькою. Очухалася під зеленою перекошеною будкою: кисло рвало ніздрі сечею, калом, гниллю і пріллю. Жовті більма безпритульного, що схилився над нею. Софія розуміла, але нічого не робила. Як хто приклепав її цвяхами до землі, вологої і смердючої від людського гріха землі. Їй було соромно, хоча момент не підходящий, щоб соромитися, а якраз час давати драла або приймати інше екстремальне рішення. Жовті більма збільшувалися і насувалися на неї. Несподівано пішли якось убік – війнуло ацетоном, війнуло сечею і відійшло. Безпритульний хекнув, голова смикнулася, попала на ліхтарне світло, і Софія побачила, як з голови фонтаном шурує кров. Темна постать бомжа завалилася, а перед Софією стояла дівчина…

Жозефіна, Жо, Жі – дівчина, яка врятувала від безчестя п’яну Софію, мешкала на Печерську. Вона теж – дитина мажорних батьків, і їй подобалося бовтатися, де душа бажала, де більше впирало і де було побільше легкого кайфу. На відміну від Софії, вона мала власну квартиру, власний «шевроле», роботу на телебаченні і велику авантюрну душу, що у віці дванадцяти років поклала її у ліжко до дядька. Так що дівчата швидко порозумілися: посиділи на лавці, нюхнули коксу, потім Софія скромно