Читати книгу - "Прокляття дому"

164
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 26 27 28 ... 44
Перейти на сторінку:
до мостика позасмагати, гостя лежить на лежаку під червоним глодом, син косить газон, а внизу перед майстернею її чоловік фарбує рибальські стільці зеленою фарбою, бо стара червона вже майже зовсім облущилася. Дещо з того, що вона собі пригадує, вона не записує. Не записує, що сказала «ні», коли після нападу Гітлера на Радянський Союз одна партійна товаришка, чоловіка якої саме заарештували, прийшла до неї зі своїм синочком і попросила сховати їх. Вона сказала «ні», тому що не мала вже дозволу на перебування, їй і самій можна було заходити в їхню московську квартиру тільки непомітно, і так само непомітно виходити з квартири. Вона не записує, що рукопис її радіопередачі про робочі будні німецького чиновника перевіряв радянський партійний товариш. І викреслив той епізод з євреями. Німецьких солдатів це не пройме, звучав вердикт, може зашкодити справі, не має у цьому контексті ніякого значення. І вона, що емігрувала не через свою єврейську матір, а через те, що була комуністкою, без заперечень викреслила цей пасаж із передачі. Вона не записує, що почала тоді-таки, після того як зникло декілька знайомих партійних товаришів, про яких знали, що вони євреї, фарбувати своє мідне волосся, за яке її дражнили жидівочкою ще в німецькому дитинстві. Вона ні слова не записує про те, як радянські партійні товариші звеліли їй з чоловіком сідати на поїзд до Новосибірська. І що вони, замість сісти на поїзд, переховувалися. Один німецький художник, з яким вони приятелювали, сів, виконуючи наказ партії, на такий поїзд і помер з голоду на будівництві казахського водосховища. Надворі кукає зозуля, а її пальці лежать на клавішах друкарської машинки.

Поет, який тоді заховав їх у себе, порівняв в одному вірші повернення додому з переїздом на берег смерті. Тоді вони навчилися мовчати, і після всіх злигоднів і нестач мовчання стало найбільшим дарунком для її мрії, настільки великої, що партійні товариші, потрапивши на терени цієї мрії, опинялися на самоті, бродячи її просторами.


Поет, який тоді заховав їх у себе, мешкає тепер із дружиною в літньому домі на протилежному березі озера, сьогодні по обіді вони обоє причалять, можливо, біля їхнього мостика своїм моторним човном з темного відполірованого дерева, тоді цей друг кине її чоловікові трос, чоловік упіймає трос і прив'яже човна при мостику, онучка ж дивитиметься, що робитиме дідусь, і добре запам'ятовуватиме вісімку, яку описує трос, коли його накидають на кілок.


Я в-д-о-м-а. Актор, що побудував собі тут трохи далі бунгало, вирушив нещодавно на гастролі й залишився на Заході, а тепер забирає до себе дружину і маленького сина. Їхнє бунгало вже опечатали. У ванній йому хотілося мати блакитну плитку. Блакитної плитки до ванн у цій частині Німеччині не існує. Почати нове життя означає вирости на старому. Ку-ку. Ку-ку. Новий світ має поглинути старий, а старий не піддається, нове і старе живуть поруч у тому самому тілі. Багато вимагати — багато втрачати.


Повернувшись до Німеччини, вона та її чоловік довго не могли пересилити себе і подавати руку незнайомим людям. Їм майже фізично відразливими були всі ті, що добровільно залишилися тут. Її чоловік навіть вагався, чи потрібно заїхати на гостину до матері та сестер, що жили в Західній Німеччині. Один-єдиний раз вони таки поїхали туди, у західнонімецьке місто, та й то, щоб показати синові бабусю, і, вітаючись, ані він, ані вона не подали тоді жодного разу мамі і сестрам руки. Вони зауважили, що небажання дотику було взаємним. Перед самою втечею до Праги вони залишили у чоловікових сестер картину і щось із меблів. А тепер свекруха і сестри чоловіка сиділи біля цього столу, на цих стільцях, а на стіні висіла ця картина. Вона з чоловіком також сиділа на цих стільцях, і було враження, що вони гостюють у себе самих. Обом комуністам забракло слів, щоб вимагати від цих німців, з якими вони колись були в родинних стосунках, повернення своєї власності. Згодом, коли син міг уже їздити залізницею без супроводу дорослих, вони на його побажання дозволили йому ще двічі поїхати в гостину до бабусі самому.


Звучить гонг, скликаючи до обіду. Вона переходить гардеробну кімнату і коридор аж до ванної, миє руки, на пучках — сліди від нової стрічки до друкарської машинки, яку вона нещодавно закладала, вона дивиться в дзеркало, пригладжує волосся, зачиняє праву стулку малого вікна, відчиненого для вентиляції — і ось уже мозаїка з кольорових квадратиків знову цілісна. Перш ніж зійти вниз до столу, вона ще на хвильку заходить у кімнату з пташкою, бере з вбудованої шафи светр, бо в домі навіть у розпал літа прохолодно. Кімната з пташкою називається так, бо на балконній решітці викуто маленьку металеву пташку. В канікулярний час у кімнаті живе її онучка. Зараз онучка вдруге вдаряє в ґонґ, з нетерплячки, а може, їй просто подобається бити в ґонґ.

Крізь кольорові шибки вікон навіть в обідню пору на довгий стіл падає не світло, а півтіні, навколо столу сидять її чоловік, син із дружиною, онука, нерідко ще друзі й колеги з Берліна, партійні товариші або ж, як от нині, гостя, а ще куховарка і врешті садівник. За супом її чоловік говорить про те, про се, син щось розповідає, невістка й собі докидає слово, гостя мовчить, садівник відмовчується, куховарка подає основну страву, вона доповнює сказане, невістка перепитує, син каже: Не думаю, що це можливо, її чоловік відказує: Цілком. Вона ж на це: Цікаво-цікаво, а ще: Добирайте картоплі, гостя відмовляється: Дякую, садівник мовчить, онука хитає головою, син каже: Давай сюди, невістка: Так смачно все було, а вона: Справді, дуже смачно, садівник: Дякую, куховарка: Суп я трохи пересолила, син їй на це: Та ні, зовсім ні, куховарка складає використані тарілки одну на одну й обережно виносить на кухню, повертається з невеликими мисочками на таці, роздає десерт, усі працюють ложечками, панує спокій, ззовні хтось тисне на клямку, вона видає металеве зітхання, сусідський хлопчик прийшов покликати її онучку гратися, він стоїть біля печі і чекає, поки закінчиться

1 ... 26 27 28 ... 44
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Прокляття дому», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Прокляття дому"