Читати книгу - "Позаду льодовні"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Але вона вже скочила на рівні ноги.
— Мене від тебе вже верне! — крикнула вона просто мені в обличчя. — Аж верне, чуєш? Від твого безкінечного стеження і вичікування. Від цього вічного винюхування. Годі вже! Перестань ходити за мною по п’ятах! Коли ти постійно поруч, я не почуваюся сама собою. А ти всюди. Таке враження, що ти в мене під шкірою! Томе, ти мусиш мене відпустити. Можеш це зрозуміти? Відчепися від мене! Відпусти мене!
Вона вирвала свою руку з-під моєї, коли я спробував її зупинити. Вдарила мене з усієї сили, потім відштовхнула і вибігла з льодовні.
Я безвільно опустив руку. Вітер надворі на мить ущух, і в цій раптовій неочікуваній тиші я почув, як вона продирається через зарості. Я прислухався далі, і з боку річки долинули короткий голосний скрип і тріск, ніби щось зламалося, а потім гучний хлюпіт, немов десь надворі воднораз щось роз’єдналося назавжди, як ми з Касс.
Я встав і обтрусився, як собака. І пошкандибав тунелем углиб, шукаючи в кишенях сірники. Запалив сірник, і лише коли його тьмяне мигтюче світло набрало сили і завмерло, я помітив наш блокнот — увесь у болоті, з порваною палітуркою, він лежав на долівці, куди вона, вочевидь, його швиргонула, почувши мої кроки.
— Томе, попереджаю тебе, — сказала вона мені того ранку. — Не тільки в мене є таємниці, і я відплачу тобі тією ж монетою.
Це не я йшов за нею до Галлорана. Це вона мене переслідувала. Вона прокралася за мною аж сюди, дочекалася, поки я піду, а потім крадькома ввійшла, витягнула цеглини і розмотала фольгу, шукаючи вкрадений ключ від кімнати. Блокнот, мабуть, випав і розгорнувся, тому вона й сіла читати все, що я написав у ньому, кожнісіньке слово, всю історію. А я тим часом, як останній телепень, подався до Галлорана. Дивився на всі ці малюнки Лісиних рук: рук, що вказують і погладжують, рук, що звиваються і складаються дашком. Я ж бачив навіть зображення її худих викривлених пальців, унікальних Лісиних пальців, які так хотів намалювати Галлоран, але я все одно не докумекав, що там, у кухні, з Галлораном була Ліса. Ліса, а не Касс. Я так люто кричав через двері не на свою сестру. А на Лісу. Весь цей час Касс була тут. Вони сиділа тут і читала. Вона прочитала все, що я написав про Лісу, навіть мої найпотаємніші мрії. І все, що я написав про неї саму, про те, як я рився в речах у її кімнаті. І про всі гидотні натяки, які Джеймісон висловлював у її бік.
Джеймісон! Я ж зовсім недавно бачив, як він ішов, похитуючись, коротшою дорогою до старого мосту! Я знову почув ті скрип і тріск, а потім звук, ніби щось шубовснуло у воду, але цього разу все звучало геть по-іншому — так, як воно й мусило бути: п’яний переляканий крик Джеймісона, коли під ним провалилися прогнилі дошки.
Я загасив сірник і вибіг з льодовні. Не встиг навіть добігти до берега, а вже почув, попри пориви вітру, короткі уривчасті крики про допомогу — Джеймісон борсався у повноводій річці.
Сила течії та холодна вода миттю його протверезили, і тепер він бив руками по воді, як ненормальний, залишаючись на плаву завдяки цим відчайдушним зусиллям. Хоча він зовсім не вміє плавати, схоже, йому таки вдалося трохи пропливти. Поки я скидав черевики, Джеймісон зумів справитися з найшвидшою течією та дістатися ближче до берега. Вочевидь, ще не все було втрачено.
Я зняв куртку й обидва светри, але не стрибнув у воду, щоб урятувати його. Так само, як і Касс, що з незворушним виразом обличчя стояла неподалік, я вичікував: може, він і сам упорається? Мені добре відомо, який він сильний. Я бачив, як він піднімав тюки. Та й він зараз так панікував, що мені нізащо не вдалося б його врятувати. Він би вчепився в мене і втопив мене, а опісля і сам пішов би на дно.
Його руки молотили по воді, мов несамовиті водяні колеса. Я дивився, як він бореться, як борсається у бурхливих водах і потрохи підпливає, а потім нарешті з відчайдушним зусиллям простягає руку і хапається за темний слизький очерет біля ніг Касс.
Вона і пальцем не поворухнула, щоб йому допомогти. Вона навіть не простягнула руки. Стояла, немов укопана, а він хапався і хапався за очерет, поки не опинився так близько до берега, що врешті намацав ногами дно і почав вилазити з води.
Джеймісон, тремтячи і похитуючись, випростався перед Касс — немов здоровенна сіра мокра брила, з якої скрапує вода. Він був схожий на величезного зітлілого мерця, що видирається з могили. Джеймісон нахилився вперед і зненацька схопив Касс.
Тоді вона врешті поворухнулася. Але не для того, щоб допомогти йому. Щойно він до неї доторкнувся, її, певно, охопила паніка, бо вона неждано-негадано почала відпихати Джеймісона назад у воду. Вона віддирала його пальці, які нігтями чіплялися за землю, і товкла черевиками його несамовиті руки, але він усе одно видирався на берег, і тоді вона накинулася на нього, намагаючись відіпхнути його перекошену від переляку мокрющу пику подалі від себе, назад у воду.
Він стогнав і горланив, але вона продовжувала відштовхувати, гамселячи по кожній частині його тіла, яка виринала з води. Вона боролася з ним, немов дика кішка, віддираючи його мокрі пальці від свого одягу, відпихаючи його від себе, а зрештою, у відчаї та з переляку, вона вдарила його надто сильно, відштовхнула задалеко, і він, вигнувшись дугою та розкинувши руки, полетів назад. Обличчя його викривилося, кров з носа хляпала на траву, на черевики Касс, на воду. І поки я добіг до неї та відтягнув її на безпечну відстань, вона вже встигла відіпхнути його здоровенне безформне тіло назад у річку. Я не вірив своїм очам. Вона випхала його
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Позаду льодовні», після закриття браузера.