Читати книгу - "Билиця про казкового звіра"

— Поглянь, — зашептала вона, — тут усе, що треба. Я навчу. Грошей мені не пропонуй — дарма даю. Ти тільки баранчика візьми жирнішого, а ще краще порося. У жирі отрута добре розходиться. Свого б віддала, та не можу, здохну я без нього з голоду. Ти слухай, слухай!..

Глибокої ночі Жак вийшов на околицю.

У селі всі спали, тільки з будиночку Івони крізь міхур, вставлений у вікно, просочувалося світло. Чаклунка не лягала, чекаючи результатів помсти.

Місяць, як і вчора, піднявся над лісом. Повня вже минула, однак було доволі світло. Жак навіть мусив триматися ближче до огорожі з колючих кущів тернику, щоб із вежі випадково не помітили самотню людину, яка котить візок по нічній дорозі.

Вепр лежав там же в кущах, де залишив його Жак. Найперше Жак вирізав стрілу — вона ще придасться. Потім гострим ножем у багатьох місцях надрізав товсту шкіру звіра. Він нашпигував тушу посіченим аконітом, сипав у рани блекоту й вовчий корінь, пудрив шкіру порошком мертвого гриба, напихав у вискалену пащу боронцю, цикути й жаб'ячого ока.

Жак працював, поки мішок не спорожнів. Тоді він звалив нашпиговану тушу на візок і повіз її вглиб лісу до скель.

Дорога повільно піднімалася вгору. Добре змазані колеса не скрипіли, лише дрібні камінчики хрускотіли під ободами та іноді чувся легкий стукіт — це візок наїжджав на більший камінь. Покреслена ножем туша кабана громадилася над бортами. Тепер Жак почував до колишнього ворога майже ніжність. Це була вдала думка: нагодувати вепром дракона й заразом позбутися обох. Якщо, звичайно, змій не зжере заодно й Жака.

Стежка роздвоїлася, Жак звернув на вужчу. Вона зиґзаґами піднімалася до вершини стрімчака над ущелиною дракона. Коли, задихаючись від утоми, Жак вийшов до обриву, вже майже розвиднілося. З неба непримітно опустилася рясна роса, туман збирався в низини. Ліс, що оточував скелю, стояв по пояс у тумані, а круглі вежі замку вдалині здавалися звідси дуже маленькими.

Жак підійшов до краю ущелини, обережно глянув униз. Густий білий туман наповнював ущелину, розгледіти що-небудь крізь нього було годі. Зітхнувши, Жак відійшов від краю й приліг неподалік від візка. Він був згоден ризикувати собою, але не справою.

Доведеться трохи почекати.

Жак, який не спав дві ночі поспіль, непомітно задрімав і прокинувся, коли сонце, що піднялося над кронами дерев, заглянуло в ущелину й розігнало туман. У яскравому світлі обрив уже не здавалося ні занадто крутим, ні надміру високим. Якщо дракон захоче, він за дві секунди забереться сюди. А в тому, що чудовисько живе саме тут, сумнівів більше не було. Кущі, які раніше покривали дно ущелини, були виламані й витоптані величезними лапами. Особливо постраждали вони там, де ущелина стискалася настільки, що вершини довколишніх дерев геть приховували її, утворюючи подобу печери з живим зеленим склепінням.

А на голому каменистому майданчику перед самим лігвищем лежало покалічене тіло Ноеля де Брезака. Сталева збруя були пом'ята, руки й ноги неприродно вивернуті, крізь прорізи шолома натекла калюжа крові. Переломлений спис і дворучний меч валялися неподалік.

Жак узявся за ручки візка. Навіть якщо чудовиська немає в норі, воно швидко повернеться й не промине отруєну принаду.

Візок із гуркотом покотився по крутому схилу, кілька разів підстрибнув, перевернувся, одне колесо відлетіло вбік, і нарешті, візок і кабаняча туша порізно грьопнулися на майданчик унизу. І відразу ж, у відповідь на шум, із пітьми переплетених стовбурів почувся моторошний шиплячий звук:

— Кх-х-х!..

Жак, ледве втримавшись на схилі, упав на землю; ріденька трава не могла сховати його, і він розумів: якщо змій гляне вгору, то одразу ж виявить непроханого гостя. Тепер обрив здавався геть мізерним.

Унизу посипалися камені, заскрипіло, згинаючись, дерево, і з чорного провалу ущелини одним миттєвим ривком висунулася голова змія. Швидко перебираючи лускатими лапами, він вибрався з нори, сильним ударом відкинув убік збрую баронета.

Масивна лапа піднялася вдруге і вдарила вепра. Голосно хруснули кості.

Жак, утиснувшись у землю, затаївся між кущиками й дивився, не в змозі відвести очей.

В ущелині розлігся справжній дракон, укритий потужною бронею, озброєний гострим гребенем уздовж спини й масивним хвостом. Криві пазурі нагадували мавританські шаблі, а ікла у відкритій пащі були майже півтори п'яді завдовжки. Від морди до хвоста чудовисько простягалося не менше ніж на тридцять кроків.

Дракон схилив пащу над кабаном і, блиснувши іклами, відірвав йому голову. Лапа нетерпляче рвонула тушу, розпоровши вепрові черево. Видавши знайомий шиплячий звук, дракон занурив морду в криваве місиво. За хвилину все скінчилося. Від кабана не залишилося навіть костей, і дракон розлігся на сонці, прикривши маленькі пронизливо червоні вічка зморшкуватими нижніми повіками. Тонкий роздвоєний язик метався між вискалених зубів.

Сонце піднялося високо, промені немилосердно палили, над вапняними стрімчаками, переливаючись, тремтіло прозоре марево нагрітого повітря. Від сухої трави тягло задушливим пряним ароматом. З ущелини піднімався сморід. Голова крутилася, схили плили перед очами. Але йти було не можна, по-перше, тому, що найменший рух міг привернути увагу чудовиська, а по-друге, Жак знав: якщо піде зараз, то нізащо в світі не змусить себе повернутися й перевірити дію отрути.

Дракон здригнувся, розкрив очі й повільно переповз до тіла де Брезака. Лизнув червоним язиком засохлу кров, потім опустив морду на землю. Хвіст дракона неспокійно смикався, гримлячи