Читати книгу - "Кришталеві небеса, Пол Андерсон"

демонології. А я тільки-тільки з студентської лави, та ще з посередніми оцінками. Але мені, певна річ, здавалося, що я з будь-чим упораюсь.

Фера на мить змовк і зручніше усівся в повітрі.

— Одначе не варт морочити вам голови своїми клопотами, — спохватився він і зіскочив з повітря, ставши на підлогу. — Ще раз прошу вибачити.

Він підняв з підлоги вентилятора.

— Хвилинку, — зупинила його Джейніс. — Це цар наказав тобі взяти саме нашого вентилятора.

— Якоюсь мірою, — відповів фера, знову прибираючи оранжевого кольору.

— Скажи, — поцікавилась Джейніс, — а твій цар багатий? — Поки що вона вирішила поводитися з цим надприродним створінням, як із звичайною людиною.

— Він досить маєтний монарх.

— Тоді чому він не платить за цей мотлох, — поцікавилася Джейніс. — Для чого йому потрібне обов’язково крадене?

— Ну, — промимрив фера, — йому просто ніде купити.

“Якась відстала східна країна”, — подумала Джейніс.

— Чому б йому не ввозити електротовари з-за кордону? Будь-яка фірма радо згодиться мати з ним діло, — сказала вона вголос.

— Усе це надзвичайно незручно, — ухильно відповів фера й потер одним черевиком об другий. — Шкода, що я не можу стати невидимкою.

— Викладай, — не вгамовувався Боб.

— Якщо хочете знати, — похмуро відповів фера, — цар Алеріан живе в тому часі, який ви називаєте двотисячним роком до вашої ери.

— Тоді як же…

— Та почекайте! — розсердився молодий фера. — Я вам усе поясню.

Він витер спітнілі руки об білий светр.

— Як я розповідав, мені дісталася посада фери Царського кубка. Я, звісно, чекав, що цар стане вимагати коштовного каміння, красивих жінок, — те й інше я легко постачив би йому. Цей розділ чаклунства входить у програму першого семестру. Одначе коштовного каміння в царя було досить, а жінок більш ніж досить — він уже не знав, що з ними робити. І ось цар наказав мені — що б ви думали? “Феро, влітку в моєму палаці жарко. Сотвори таке, що принесло б у палац прохолоду”.

— Я одразу зрозумів, що попався. Фери вчаться змінювати клімат лише на спеціальних семінарах. Напевне, я надто багато часу згаяв на біговій доріжці. Як то кажуть, влип.

Я спішно звернувся до Великої магічної енциклопедії і проглянув статтю “Клімат”. Заклинання виявились надто складні для мене. Просити в когось допомогти я не міг. Адже це означало заявити про свою непридатність. Одначе я вичитав, що в двадцятому столітті існує штучне керування кліматом. Тоді я пробрався в майбутнє вузенькою стежиною й узяв одного вашого кондиціонера. Потім цар повелів зробити так, щоб його їство не псувалось, і я повернувся по холодильник. Потім…

— І все це ти підмикав до генератора? — спитала Джейніс, яку цікавив технічний бік цього питання.

— Так. Я, можливо не такий уже мастак у заклинаннях, але в техніці я щось тямлю.

“А в нього кінці з кінцями сходяться”, — подумав Боб. Справді, хто вмів за 2 000 років до нашої ери створювати в палацах прохолоду? За всі багатства світу не можна було купити струменю крижаного повітря з кондиціонера або холодильника, що зберігає свіжою їжу. Одначе Бобові не давала спокою думка: що ж це за демон? На ассірійського не схожий. Що не єгипетський — ясно…

— Ні, не розумію, — сказала Джейніс. — У минулому? Ти маєш на увазі мандрівку по часові?

— Саме так. У коледжі я спеціалізувався на мандрівках по часові, — підтвердив фера із задерикувато-гордовитою посмішкою.

“Може, ацтекський, — думав тим часом Боб, — хоч у цьому мало вірогідного…”

— Що ж, — порадила Джейніс, — звернися ще куди-небудь. Чому б тобі, наприклад, не пограбувати великий універсальний магазин у столиці.

— Ваша крамниця єдина, куди приводить стежка в часові, — пояснив фера. — Він підняв вентилятора. — Мені, далебі, неприємно, але якщо я не прославлюсь у царя Алеріана, то ніколи не одержу іншої посади. Ім’я моє буде приречене на забуття.

І він зник.

Півгодини по тому Боб і Джейніс сиділи в наріжній кабінці кафе, що було відчинене цілу добу. Вони пили чорну каву й напівголосом перемовлялися.

— Не вірю жодному слову! — гарячкувала Джейніс, до якої повернувся її природний скепсис. — Демони! Фери!

— Доведеться тобі повірити, — стомлено обізвався Боб. — Адже ти бачила своїми очима.

— Не можна вірити всьому, що бачиш, — твердо відповіла Джейніс. Одначе нараз згадала про втрачені товари, загублені прибутки й про весілля, що відсувається все далі й далі. — Ну, та гаразд, — сказала вона. — Ой, любий, що ж нам робити?

— З магією треба боротись за допомогою магії, — повчально випалив Боб. — Завтра вночі він знову прийде. І вже тут ми підготуємось.

— Я теж так вважаю, — підтримала його Джейніс. — Я знаю, в кого можна позичити вінчестер…

Боб похитав головою:

— Кулі відскочать від нього або пройдуть наскрізь, не завдавши шкоди. Добра, випробувана магія — ось що нам треба. Клин клином виганяють.

— А яка саме магія? — спитала Джейніс.

— Щоб діяти напевне, — відповів Боб, — ми вже спробуємо всі відомі нам магії. Як шкода, що я не знаю, звідки він родом. Щоб досягти бажаного ефекту, магія повинна…

— Ще кави? — спитав служка, що раптом виріс перед ними.

Боб винувато подивився на нього, а Джейніс почервоніла.

— Ходімо звідси, — запропонувала вона. — Якщо хтось підслухає нас, то ми станемо посміховиськом для всіх. Тоді хоч тікай з містечка.

Увечері вони зустрілися в крамниці. Увесь день Боб просидів у бібліотеці, вишукуючи матеріал. Здобутком його зусиль були двадцять п’ять аркушів, з обох боків змережані незграбними карлючками.

— А все-таки шкода, що ми не маємо вінчестера, — сказала Джейніс, прихопивши із секції металевих виробів шоферського домкрата.

О 23.45 з’явився фера.

— Вітаю! — кивнув він. — Де у вас електрокаміни? Цар зволив мати щось на зиму. Відкриті вогнища йому набридли. Надто протяг