Читати книгу - "«І бачив я звірину...», Віктор Васильович Савченко"

боронило свою незалежність від агресорів, після — розпочало «приращение земли московской».1485-й рік став рудим тавром, позначкою сатани на владі московській.

До речі, Іван 1V Васильович був такої ж масті, як і стіни Кремля — рудої.

Ось що пише сучасник: «Встановлення опричини стало таким дивовижним актом деморалізації московського народу, що навіть якби Сатана хотів би вигадати щось для псування людяності, то й той не спромігся б на щось вдаліше.»

Митрополит московський Філіп сказав цареві: «Облиш опричнину! Інакше мені бути митрополитом не можливо. Твоє діло не вгодне Богові й не буде тобі нашого благословення!»

За наказом царя ноги цього чоловіка закували в дерев’яні колодки, а руки в залізні кайдани і морили голодом. А його єдиному родичеві Іванові Количеву відтяли голову і вкинули її в яму, де мучився владика московської православної церкви; до речі, — особа, що номінально дорівнювала цареві. Зрештою Філіпа було задушено.

«У Новгороді нахапали духовних з новгородських та навколишніх монастирів і церков, закували в «железа» і в Городищі поставили на «правеж»; всякий день били їх на правежі, вимагаючи по 20 новгородських рублів з кожного.

Також скликали знатних мешканців і торгових людей. Їх закували в кайдани, а будинки їхні та майно опечатали. 6 січня 1570 року, в п’ятницю, приїхав цар з рештою війська. Наступного дня дане було повеління перебити киями до смерті всіх ігуменів і монахів, котрі стояли на правежі.»

Всі найстрахітливіші царські повеління надходили з Кремля, як і найжахливіші тортури відбувалися в Кремлі. «Нерідко по обіді цар Іван їздив мучити опальних. Їх приводили цілими сотнями, а багато з них на очах у царя та за його участі замордовували до смерті. То була улюблена розвага царя Івана. Після кривавих сцен він бував особливо веселим.»

Веселився, догулював останній з роду Рюриковичів, що правив слов’янським людом 600 років…

Як сказано, сатана запрограмований на самознищення. Спочатку Грозний власноручно забиває сина Івана — лютого опричника; про всяк випадок, адже надійшов донос про його зростаючу популярність. Тоді за його наказом в Угличі зарізали другого сина. Третій — Федір помер своєю смертю (офіційно), хоча існує версія, що його отруїв Годунов, котрий і став царем.

Заслуговує на увагу ще й такий факт: 1584 року над Москвою з’явилася комета. Уже хворий Іван Грозний ледь підвівся, аби вийти на ганок; довго дивився на комету і, пополотнівши, сказав:

— Ось знамення моєї смерті.

Цар, котрий знав чого варті його молитви, до Бога не звертався, а позбирав чаклунів. Аж із Архангельська терміново попривозили до Москви 16 бабусь-чаклунок. Всі вони свідчили, що Іван 1V помре 18 березня. Обурений пророцтвами Грозний наказав того ж таки 18 березня спалити їх живцем. Проте коли вранці призначеного дня Бєльський (довірений царя) з’явився до чаклунок щоб виконати монаршу волю, ті в один голос почали волати, що день, мовляв тільки-но починається і ще невідомо, чим він закінчиться.

Трагічної розв’язки ніщо не віщувало. Цар почувався добре, був навіть у доброму гуморі. Але сідаючи грати в шахи, він зненацька поточився і схопився за груди. А за хвилину знепритомнів і невдовзі помер.

1712-го року Петро І переніс столицю царства в Петербург. Але ні до, ні після влада не змінила свого ставлення до своїх підданих. Просто вже не було таких екстремумів невмотивованого звірства, як за Івана Грозного. І це тривало доти, доки не прийшла звірина. «В історичні дні Великої Жовтневої соціалістичної революції 1917 року Кремль Московський був взятий штурмом загонами Червоної гвардії та революційних солдатів. З березня 1918 року став місцем перебування Радянського уряду» (УРЕ, т. 7). Нарешті в гніздовисько, яке було збудоване під знаком 666, повернувся справжній господар.І повернувся в рік також під знаком сатани. Ухвали про розгортання червоного терору, голодомори, побудови концтаборів і рознарядки про кількість «ворогів народу», як і плани підготовки всесвітньої революції та загарбання всієї Європи, готувалися в Кремлі. А 1937 року, в розпал сталінського сатанинства, на вежах Кремля спалахнули рубінові зорі. Але рішення про їх встановлення на баштах Спаській, Нікольській, Боровицькій та Троїцькій було прийнято 1935 року.

Звертає на себе увагу закладка храму Христа Спасителя в Москві. «Для збереження вічної пам’яті нечуваній ревності, відданості, любові до Віри та Батьківщини, що врятувало Русь від загибелі, вознамірились Ми в першопристольному граді нашім Москві спорудити церкву в ім’я Спасителя Христа. Хай благословить Всевишній Починання Наше! Хай збудеться воно! Хай простоїть храм многії віки!»

Церква мала стати вічним пам’ятником тих, хто віддав життя в боротьбі з наполеонівським нашестям.

12 жовтня 1817 року, в день, коли французи п’ять років тому покинули Москву, на Воробйових горах відбулася врочиста закладка храму в присутності Олександра І.

Але 1827 року (царював уже Микола І) комісію, що її раніше було призначено для побудови храму, ліквідували, а проект А.Л.Вітберга визнали як такий, що його неможливо виконати. Мовляв, грунт під фундаментом піщаний, пронизаний системою природних джерел, а відтак є загроза просідання майбутньої споруди.

Нове місце під храм вибрав сам Микола І неподалік від Кремля.

10 вересні 1829 року відбулося нове закладення храму — відмінного в архітектурному задумі від попереднього. Кладка велася аж до 1858 року (тоді зняли зовнішнє риштування); на престолі сидів уже Олександр ІІ. Завершили ж роботи у 1881 році, але освятити не змогли — цього року терористи вбили царя. Освячення храму відбулося тільки 1883-го — року коронації Олександра ІІІ.

Проіснував храм, споруджений на честь праведно пролитої крові та відданості Вірі Христовій, менше років ніж будувався. Інакше й бути не могло, адже його збудували поряд з вівтарем сатани — Кремлем. Його долю ще до закладин визначили два окультні роки — 1827 та 1881, а також століття з коренем 18.

Втім, якби він не носив імені Христа Спасителя, а, наприклад, Василія Блаженного, то напевне звірина його не зруйнувала б. Адже цей, останній, отримав назву від прибудованого до спорудженої Іваном Грозним церкви Покрови Святої