Читати книгу - "Нація овочів? Як інформація змінює мислення і поведінку українців, Оксана Мороз"

class="p1">• Накрутки всіляких петицій і онлайн-голосувань, які продукують ЗМІ або соцмережі. Зазвичай це поодинокі фахівці або групи сірих айтішників, які розробляють спеціальний софт і ним же керують. Часто їхня робота ґрунтується на злитих в онлайн базах персональних даних: телефонах, паспортах, адресах тощо.

Блок # 3: «Дослідження і рейтинги»

Цей блок виділився з класичних дослідницьких компаній. Маніпуляція рейтингом і/або дослідженнями — одна з найпоширеніших. Існує безліч прямих і непрямих способів, як спотворити і подати в потрібному світлі справжні дослідження.

Шановані компанії на це або не йдуть зовсім, або йдуть частково і в дуже рідкісних випадках. Цей дефіцит перекривається безіменними дослідницькими компаніями, які на постійній основі або під конкретне замовлення роблять потрібні звіти. Ними вони діляться із найрізноманітнішими засобами масової інформації та їх же відстоюють як експерти на ефірах, у соцмережах тощо.

Texty.org.ua створили і ведуть базу псевдосоціологів.

Блок # 4: «Джинсовики»

Посередники, які розміщують потрібні матеріали у всіх видах засобів масової інформації. При цьому матеріал розміщують як редакційний, тобто без плашки «реклама/PR». Зазвичай джинсовики працюють як посередники з пулами лідерів громадської думки і представляють їхні інтереси перед кінцевим Замовником.

Бізнес-модель у них проста й перевірена часом: купити дешевше — продати дорожче.

Бізнес-модель у них проста й перевірена часом: купити дешевше — продати дорожче. Хоча на ринку є орієнтовні правила й ціни на кожен вид рекламоносія, та це не заважає новачкам від них відхилятися.

У цього сегмента досить вузька спеціалізація, але широкі зв’язки з усіма іншими сегментами. Це часто дає змогу працювати як комплексному агентству, тобто бути посередником для інших підрядників.

Варто зазначити, що ця сфера повністю будується на довірі. Це один з основних чинників, що гальмує її розвиток, бо конкуренція дуже умовна. Зазвичай більше заробляє не той, хто професійніший, а той, у кого довірливіші відносини із Замовником. І вже, звісно, ні про які відкриті тендери йтися не може. А якщо їх і проводять, то тільки для ширми, і то держоргани.

Блок # 5: «Журналісти»

Український журналістський ринок дуже специфічний і дуже розшарований. Загальний рівень української журналістики вкрай низький. Це результат вихолощення професії. Профільних і досвідчених фахівців в окремих галузях можна полічити на пальцях руки. Основна ж маса — украй поверхова, політизована і «жовта».

Велика частина ринку — це сірі та чорні журналісти, які спеціалізуються на джинсі. Їхній внесок у руйнування інформаційного імунітету і запуск вірусів складно переоцінити.

РЕМАРКА

Цитата з резюме журналіста; мову, лексику й орфографію автора збережено. Це типовий, але зовсім не повний перелік функцій, які виконують чорні й сірі журналісти:

«Имеются способности писать в жанре черного пиара. […] Разрабатывал положительные и отрицательные образы для публичных персон под заказ и еще: критиковал неоправ­дан­ный пафос и псевдо-гламур, а также лже-кумиров созданных искусственным путем, т. е., раскрученных масс-медиа; вы­бирал наиболее расположенную к манипуляции с сознанием целевую аудиторию для агитации и пропаганды, мониторил соответствующие для этого СМИ, соц.сети; готовился и проводил интервью. Внедрялся в доверие к оппоненту, провоцировал агрессию или другую реакцию, в зависимости от ситуации […]»

(За матеріалами Детектор Медіа)

Блок # 6: «Хапуги»

Саме «кумівство» і зумовлює те, що на ринку Підрядників особливо багато непрофесіоналів або й відвертих новачків-дилетантів. Часто це ще й посилює непрофесіоналізм самого Замовника. Він може не розуміти, як це робиться, але думає, що все дуже просто й легко. Як наслідок, навіть складні технічні блоки (наприклад, ботрум або моніторинг інфополя) він віддає секретарю або студентам-фрилансерам.

У цьому є один важливий плюс: такі дилетантські дії не впливають суттєво на інформаційне поле, проте зменшують фінансові ресурси у Замовника. Отож з погляду громадськості цей блок підрядників — «святі люди».

Можна виділити три основні типи хапуг:

1) вже згадувані студенти без профільного досвіду й секретарі — у прямому розумінні цього слова;

2) теоретики з 1990-х — уміють красиво говорити, але ні розуміння специфіки цифрової епохи, ні тим паче прикладних кейсів у них нема; часто є посередниками;

3) новачки, які зрозуміли, що є перспектива, і з запалом про це розповідають, але також не мають ні прикладних знань, ні досвіду; тобто від попереднього сегмента відрізняються тільки більш свіжим поглядом і модним сленгом.

Варто виокремити блок моніторингових та аналітичних програм, які є окремим інструментом для кожного блоку підрядників. Як я писала раніше, вони орієнтовані на те, щоб збирати, структурувати й акумулювати інформацію про всі складові інформаційного поля. Це один із сегментів, який не встигає розвиватися під запити індустрії, але у якого великий потенціал. Потрібно відзначити, що ці програми застосовує увесь ринок: і рекламний, і маніпулятори.

Також окремий блок — це «виробники контенту»: райтери, дизайнери, оператори, монтажери та ін. Зазвичай їхня кваліфікація на порядок нижча, ніж тих, хто працює на рекламному ринку. Це зумовлено «лінійністю роботи» — їм ставиться чітке і вузьке завдання, від якого краще не відхилятися, інакше замовник не зрозуміє. Завдання ставлять стратеги/технологи, вони ж приймають роботу і несуть кінцевому замовнику. Тобто тут не особливо покреативиш.

Ринок об’єднує конфіденційність. Діє правило: є що пригадати, але немає чого розповісти дітям.

Ринок об’єднує конфіденційність. Діє правило: є що пригадати, але немає чого розповісти дітям. Це окремий світ, виходячи за межі якого, ти все починаєш спочатку, оскільки договори конфіденційності нівелюють увесь твій попередній досвід.

Є на цьому ринку й хороша новина — його професійний рівень низький. У нього приходять заробити гроші, а не будувати кар’єру. На ньому немає ідейних людей, які вкладаються в стандарти, навчання Замовників та інші елементи цивілізованого ринку. Навіть ті, хто працює десятиліттями, працюють як останній день. Дуже часто, пропрацювавши кілька років і налагодивши зв’язки, люди йдуть у політику.

3.4. Скiльки коштує створити iнформацiйний вiрус

Для початку з’ясуймо, які завдання спонукають вірусмейкера до створення вірусу. Нижче я в довільній послідовності перелічу основні.

# 1. Сформувати запит суспільства на потрібне замовнику рішення. Тобто вирішити завдання руками людей. Зазвичай для цього людей заводять у якийсь глухий кут, показують його жахіття і на цьому тлі дають людям рішення, яке потрібне Замовнику. Будь-які рішення, які бодай трохи відрізнятимуться від жахливого, люди підтримають.

Часто людям дають один варіант, позиціонуючи його як єдино можливий. Його наслідки для суспільства неприпустимі, тож воно його відторгає, навіть розуміючи жахіття ситуації. Тоді це рішення просто переносять у майбутнє. Набагато простіше погодитися на будь-які жертви в майбутньому, ніж сьогодні. По-перше, тому що це не відбудеться негайно. По-друге, тому, що народ загалом завжди схильний плекати наївні надії на те, що завтра все зміниться на краще. Що тих жертв, яких від нього вимагають, удасться уникнути.

Це надає людям більше часу для того, щоб звикнути до думки про зміни і смиренно прийняти їх, коли настане час. Саме під таке завдання виникла горезвісна «Формула Штайнмаєра» — як інструмент урегулювання конфлікту на Сході країни.

# 2. Підготувати аудиторію до чогось правильним чином. Напередодні вкидання вірусу в інфополе починає з’являтися ­інформація, яка актуалізує проблематику і підводить до потрібного Замовнику рішення — суті вірусу. Мій улюблений приклад — старт виборчої кампанії Володимира Зеленського в листопаді 2018 року. Під виглядом реклами нового сезону серіалу «Слуга народу» популяризували платформу кампанії «Президент — слуга народу».