Читати книгу - "Пастка для Бродського, Джулія Ромуш"

Розділ 22

- Ого, подруго, а ти прям не просто повільно підіймаєшся у ваших стосунках, а тупо тиснеш по газах? - Лялька сидить і дивиться на мене насмішкуватим поглядом.  

  

- Чорт, та що ж таке? Я просто хотіла з'їсти банан, а те, що всі такі заклопотані навколо ... коротше, це не мої проблеми! - І різко відкушую банан.  

  

Те, що сьогодні тільки початок всієї цієї забави, я точно відчувала п'ятою точкою. А те, що не помилилася, дізналася вже через дві години. Лялька залетіла до мене вся в сльозах та соплях.

  

- Господи, та що таке? Помер хто? - Я не розумію, що сталося.  

  

- Ага, похоронний марш за моїми сттттооосункамммммии... - Вже скиглить подруга.  

  

- Що сталося??? Ніби все добре було.  

  

- Так, тільки виявилося, що все добре з мого боку... Розумієш? - Подруга зітхає і розповідає історію.  

  

Виявляється, ще 2 місяці тому до її Роми приїхала племінниця Дуняша... Прости Господи, дітей ще так називають? І, коротко кажучи, жила у нього вдома, а тут Аліна заглянула до нього в кабінет, і побачила, як її Рома облизує цицьки тієї самої Дуняші. Виявилося, що ніяка вона не племінниця, а баба його колишня і вони вже трахаються як кролики всі ці два місяці. Але як я зрозуміла з того, як ридала подруга, то у Дуняші тепер відсутній пристойний жмут волосся, а у колишнього хлопця синяк під оком. Ох, і Лялька, ніколи б не подумала, що вона здатна на таке. І як доказ тому підіймає переді мною кулак і презентує той самий жмут волосся суперниці.  

  

- І що ти мені його як трофей принесла? Під скло положимо і в рамочку поставимо? - Лялька дивиться на мене ображеним поглядом.  

  

- Ну все, заспокойся! Ти молода і сексуальна, ще знаєш скільки хлопців буде? - Чи хочеш я тобі свого чорного приятеля позичу - думаю про себе. - А він все одно ніякий був!  

  

Подруга витирає сльози та намагається повернути назад на обличчя усмішку.  

  

- Знаєш, а він і в ліжку був ніякий!!! - Урочисто видає вона.  

  

- Ну, тим більше за чим тужити? - Посміхаюся я.  

  

І тут Алінка починає тиснути на жалість, що не хоче бути одна вдома і напрошується до мене ночувати. Ех, а я погоджуюся. Ну а як подрузі відмовиш? Хотіла провести вечір з моїм новим приладом, але, здається, не доля нам перейти на більш серйозні стосунки. Алінка тараторить щось про те, що потрібно розважитись, що вона хоче відвернутися. І я вкотре дивуюся, як швидко вона вміє відпускати неприємності.  

  

Як зараз пам'ятаю, коли в універі з хлопцем розлучиться, то пореве вечір, а потім збирається в нічний клуб розслабитися. Ех, напевно зараз знову ця чортівня почнеться! 

  

Ага, поки я тут порпалася в спогадах, вона вже дивиться на мене оченятами оленяти та чекає на відповідь. Блять, знову зі своїм нічним клубом пристане.  

  

- Олеся, ну що? Ну, будь ласка. Ми самотні жінки в самому соку. І повинні розважатися.  

  

Кажу, що я подумаю. Я, звичайно, не монашка, але в клуб мені не хочеться. Тому що знаю сто пудів, нап'юся, а там ... Чорт його знає, але судячи по моїм недавнім сексуальним фантазіям, я явно знайду свого мачо і натворю дурниць, а у Вадима і так стрес сьогодні.  

  

Ми з Алінкою вже виходимо з будівлі і я бачу, як Вадим стоїть біля своєї машини, сперся на неї стегнами та стріляє в мене поглядом.  

  

Банани чи що так діє на мужика?  

  

- О, Олеся, дивись твій принц. Напевно сподобався йому вид ззаду, а ... ? - Алінка підморгує мені та сміється.  

  

Ми спускаємося зі сходинок і проходимо біля Вадима. Чорт, ну а звідки я знаю, може він чекає когось іншого? А я тут така прискакую ... і що ? "Ой, милий, мене чекаєш, штанці протираєш" -  так, чи що?  

  

- Дівчата красуні, далеко прямуєте? - Я чую глузливий тон. Обертаюся і бачу, як він щиро посміхається. Ех, гарна зараза. Прям хочеться його обійняти, поцілувати ... Туманова, зберися, ти вже хвилину тупо милуєшся і стоїш як дурепа перед ним.  

  

- Додому йдемо, Вадим Олександрович, щось сталося? - Питаю я з побоюванням.  

  

- Так, Олеся Ігорівна, я хотів з Вами обговорити дещо з колекції, і щоб на вулиці не розмовляти, підвезти Вас додому. - Ну прям божа кульбабка, чесне слово і думає, що я така наївна дурепа?  В його очах я бачу, як мінімум три пози, в яких він мене хоче сьогодні помати.  І  так скромно посміхається.  Підвезти значить?  Ну добре!

  

  Ми з Алінкою підходимо до його машини, і я невинно посміхаюся і кліпаю. 

  

  - Ой, Вадим Олександрович, це так мило з Вашого боку!  А то на вулиці так холодно.  - Я роблю засмучену мордочку.  У цього засранця відразу на обличчі з'являється переможна посмішка.  І тут я продовжую.  - Ми якраз думали до метро йти.  Алінка сьогодні у мене ночує, так що Вам не складно підвезти нас двох?  - І Лялька в цей час відкриває задні двері та застрибує в машину. 

  

Спочатку спостерігаю збентеження, потім розчарування. Ох, наш малюк засмутився? 

  

  - Так, звичайно, Олеся ... Ігорівна.  - Він виглядає як малюк, якому тільки що повідомили, що подарунків на новий рік не буде, діда Мороза не існує. 

  

Я повільно підходжу до нього впритул, його очі загоряються, як новорічна ялинка. Нахиляюся до його вуха і повільно спеціально пошепки говорю: 

  

  - Тримай свого жеребця в стійлі, а то він зараз вистрибне.  - Трохи відходжу і насолоджуюся видовищем.  Але це триває буквально пару секунд, він бере себе в руки та відрізає: 

  

  - Ох, Лисенятко, це неможливо! Як тільки згадую тебе на колінах, просячи мій жезл, як він відразу готовий виконати твоє бажання.  Я, звичайно, не джин, але одне твоє бажання точно скоро виконаю! — Він мені підморгує і відкриває переді мною двері. 

  

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍