Читати книгу - "Закоłот. Невимовні культи"

це пам’ятав? За підсумком тієї війни раби та хазяї помінялися місцями, а невдовзі людство розпочало Реконкісту, звільнивши вже й Марс та змусивши грибів забиратися геть за астероїдний пояс. Венеріанський інцидент був певним переходом від Реконкісти до протистояння значно ширшого, в якому земляни перебували й досі… Чи варто говорити, що часу «наводити красу» на материнських кораблях, головних робочих конячках війни, так і не знайшлося?

Житловий відсік ауксиларіїв був схожий на продовгасту вузьку кишку, напівтемну та позбавлену магнітної палуби. Спальні відділення були значно меншими, ніж в основного матроського складу. Погляди, що зблискували в сутіні тих відділень, були настороженими і непривітними. Глухе бурмотіння здіймалося за спинами жінок. Слухові імплантати старанно фільтрували, чистили та розподіляли той гомін, водночас проганяючи крізь хмарні сервіси для виявлення крамоли, єресі та агресії. Це відбувалося десь на тлі свідомого сприйняття, і пакети узагальненої інформації Бріджит сприймала радше як емоційно-інтуїтивний фон, ніж як конкретні показники. Модифіковане тіло проводило лише поверхневий аналіз цього масиву даних і, налаштоване на певний пороговий рівень тривоги, у разі його перевищення активувалося, тільки тоді виділяючи його конкретні джерела і вираховуючи протидії.

— Тут, — вказала лейтенант Боген, певне, аби тільки щось сказати. Мовчанка, в якій вони пройшли увесь шлях, вочевидь гнітила її.

«Ці кофіни не лише малі й тісні, а ще й спільні», — відзначила для себе Брідж. Загорнутий у спальний мішок, у ніші спав якийсь широкоплечий хлопчина. Не марнуючи часу на делікатність, інспекторка штовхнула його.

— Прокидайся, матросе. Нумо, швидше!

Той завовтузився, вибрався з мішка і виплив у прохід. Шкіра темна, в глибоких зморшках, погляд з-під низьких брів — затінений, тьмяний. «Боцман Мілош Вукмір, особистий ідентифікатор С12/42А-ТС-1813, старший механік-ауксиларій…» послужливо біжать на периферії зору рядки досьє. Компресійна білизна обтягує хирляве, висушене слабкою гравітацією тіло, надаючи йому дещиці естетичності. Відкриті передпліччя рясно помережані татуюванням — геометричними патернами, надто характерними, щоб не впізнати. Так само як і не помітити заледве не триметрового зросту.

«Ще один марсіянин, — відзначає Брідж. — Цікаво, вони все казематне дно ними заповнили, чи є тут вилупки і з Землі? Хоча, якщо навіть адмірал, за чутками, походить з Марса, то чи варто дивуватися засиллю марсіян серед матросів?»

Насправді, з її боку це був певний шовінізм. Марсіани, що поколінням жили під гравітацію ледь не в третину земної, мали значні переваги порівняно з іншими матросами через слабку штучну гравітацію суден, навіть таких великих, як «Сінано». З другого боку, людське населення Марса було надто вже нечисленним, щоб становити значну частину флотських екіпажів.

Вона ігнорує боцмана, оглядаючи спальне місце. Шухляда з особистими речами зовсім маленька — принаймні вдвічі менша, ніж у молодших окульт-техніків і втричі — ніж її власна. Замок на відбитку пальця — щось із прадавніх часів, такий собі артефакт Темних віків. Нині й половина екіпажу не мала відбитків — протези, синтетична шкіра, маніпулятори, спеціальні покриття… Цікаво, скільки ще подібних реліктів лишається в глибинах корабля? Чи хтось насправді розмірковував над глобальною модернізацією сього левіафана? Напевне, через свій велетенський розмір він мав такі застарілі елементи ще від моменту, як зійшов зі стапелів корабельні.

Система заблокувала замок точно в той момент, коли була зафіксована смерть Богена. Тепер, на запит О'Шонессі, доступ був відновлений — і з легким клацанням дверцята відчинилися. За ними — один кубічний фут простору, майже по вінця напханого всіляким мотлохом. Інспекторка на якусь мить застигла, роздивляючись цю огидну мішанину: темно-червона шкарпетка, не стрійна, добряче поношена і розпарована; електретний пароінгалятор, який, вочевидь, давно вийшов з ладу; лялька чоловіка в зеленому трико з двома парами передпліч, що виростали просто з ліктьових суглобів. Лялька зроблена з пінополімеру на пласталевому каркасі, мала гнучкі суглоби і, певне, була колекційним предметом, а не дитячою іграшкою. Нині ж, стара, потерта й пошарпана, цілком вписувалася в контент шухлядки. Вона лежала на чомусь схожому на невеличку пласку плитку, загорнуту в зужиту антисептичну серветку. Не без відрази Брідж потягнулася до неї…

Струмінь полум’я вирвався з шухлядки, охопивши руку Бріджит. Вогонь ревів і вирував, розідране жаром повітря клубочилося і закручувалось у химерні вихори. Їдкий дим через ніздрі проник до горлянки, впившись у неї тисячею закручених гвинтами зубів. Крик, що миттю наповнив легені, застряг, не здатний подолати стиснуті у болісному спазмі щелепи. А потім… потім Брідж зрозуміла, що полум’я не шкодить їй. Рука, яка застигла, занурившись у нього, відчувала лише приємне, ніжне тепло, що повільними хвилями розливалося по всьому тілу. Діставшись до голови, воно миттю розчинило пульсуючий біль — геть повністю, без залишку чи спогаду, як ніколи до того… Ані алкоголь, ані ліки…

— Інспекторко?

Ламкий, огидний голос грубо висмикнув її з теплих обіймів, разом повернувши сморід житла ауксиларіїв, задушливу напівтемряву й біль у потилиці, що тепер став гострим, наче в череп розмірено забивали довгого іржавого цвяха. Удар за ударом.

Пальці зімкнулися на чомусь твердому. Засліплена болем і майже нетямуща, Брідж потягла предмет до себе. Коли в очах розвиднилося, а гупання в голові трохи ущухло, вона нарешті зрозуміла, що то було.

У стару серветку був загорнутий записник. Невеличкий, з долоню завбільшки, в палець завтовшки. Палітурка пожолоблена. Краї аркушів потріпані й брудні.

Інспекторка мовчки втупилася в маленьку книжечку. Не те щоб це було чимось надзвичайним — такі записники вже потрапляли їй на очі. Абсорбуючий синтетичний полімер сторінок з алотропною сіткою, вплетеною в поверхню. Невеличкий модем у корінці, записи зчитуються й пересилаються на зовнішній сервер…

Тільки тут корінця було вирвано. Павутинки-проводи висіли розпатланим пасмом. Бріджит, що збиралася вже розгорнути записник, застигла, дивлячись на нього, наче на пастку. Вона не розгорне цієї книжечки. Не тут. Не зараз. Тому… тому що…

Тому що якась частина її, безпосередньо пов’язана з болем, який випалював потилицю… впізнала цей записник.

Відвівши очі від сірої обкладинки, Брідж зустрілася поглядом із боцманом Вукміром. Хлопчина невідривно дивився на неї — але в цьому погляді не вгадувалося жодних емоцій. Ані страху, ані цікавості, ані гніву чи підозри. Тільки… спокійне очікування.

Брідж струснула головою і поклала записник у контейнер на стегні комбінезона.

— Чого вирячився, боцмане? — просичала вона, відчуваючи, як на напруження голосових зв’язок радо відгукується болісне пульсування в потилиці.

Мілош опустив погляд.

— Перепрошую, пані інспекторко, — голос його звучав спокійно, навіть сонно.

Раптом голова О’Шонессі вибухнула жаром. Він потік шиєю, заповнив розпеченою в’язкою лавою груди… Захрипівши, вона з розмаху копнула боцманові чоботом у пах. Удар був не надто сильним, вона просто відштовхнула чоловіка, але той у