Читати книжки он-лайн » Любовне фентезі 🧝‍♀️💘🗡️ » Таємниця Чорного Дракона. Світ Білого дракона, Аманді Хоуп

Читати книгу - "Таємниця Чорного Дракона. Світ Білого дракона, Аманді Хоуп"

165
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 26 27 28 ... 113
Перейти на сторінку:
Глава 26

Чи це через зілля, чи все далеко не так просто, як вони розповідають, але у мене немає до нього почуття у відповідь.

- А я? - спитала, а в самої чомусь перехопило подих, тому довелося глибоко зітхнути, щоб продовжити: - А я любила вас у тому світі?

Чоловік завмер на мить, а потім подивився на мене так, ніби зараз вирішувалася його доля.

- Я дуже сподіваюся, що ти теж мене кохала... любиш, - виправився він. - Інакше я стану найнещаснішим чоловіком у світі, бо знайшов свою єдину, а вона мене не пам'ятає.

Усередині все перевернулося від його слів, таких відвертих, що дух захоплювало.

Він сумно посміхнувся, продовжуючи вдивлятися в мене, наче хотів щось побачити.

Зробилося ніяково, і я поспішила відійти від гостя, вдаючи, що зацікавилася різко чайником на плиті.

- Здається, я сьогодні нічого не їла, - промовила у простір. - Треба хоч чаю попити.

Почала наповнювати чайник водою, на інтуриста намагалася навіть не дивитися.

- Те, що сталося на пустирі, не піддається жодному поясненню, але не думайте, що я ось так з ходу повірю у ваш світ, - заговорила, щоб уникнути незручних запитань і відповідей, шкодуючи про те, що взагалі затіяла цю розмову.

- Я покажу тобі наш світ! - iнтурист нечутно підійшов ззаду і обійняв мене за плечі. - Це тепер і твій світ.

- Не могли б ви… - ухилилася я і відійшла від нього подалі, - не торкатися до мене, я не люблю, коли сторонні чоловіки…

Договорити я не змогла, бо Ванькін друг просто таки загарчав, почувши останні слова. У мене мурашки побігли по шкірі від цього хижого звуку. У кухню заглянув Ванька, окинувши нас оцінюючим поглядом, досить видав:

- Ви тут нічим таким не займаєтесь?

- Що? - простягла обурено. - "На що цей стурбований підліток натякає?"

- А давайте винця хряпнемо? - продовжив він, невинно поплескавши очима у відповідь на мій гнівний погляд. - Нам би всім не заважало зняти стрес.

Вперше братик сказав щось вартісне. Ми з його другом відразу погодилися, і подальша частина цього тривожного дня пройшла в мирній атмосфері. До інших світів ми більше не поверталися.

На ніч все ж таки інтурист подався в готель. Хоч я вже змінила гнів на милість, він вирішив, що так буде краще для всіх.

Повечерявши, чоловіки пішли. Ванька повів гостя влаштовуватися на нічліг. Вперше мій безглуздий братик про когось дбав, а не просиджував дні під комп'ютером. І за це я була іноземцю дуже вдячна.

Але все інше викликало лише питання.

Наступного дня, ближче до обіду, з'явилися батьки, веселі та радісні. Шум у нашій невеликій квартирі під час їхньої зустрічі стояв такий, що сусіди по черзі забігали запитати, чи все в нас гаразд.

Бедлам створювала в основному моя матуся, у цьому вона була фахівцем. У такі моменти я намагалася забитися кудись у кут і перечекати.

Коли емоції вщухли, і ми почали, нарешті, спокійно спілкуватися, у двері зателефонували. Прийшов Ванькін друг.

Обличчя у нього було стурбоване. Вони з братиком пошепталися про щось у коридорі, а потім Іван представив його батькам.

Мама, побачивши інтуриста, залилася солов'єм, голосячи, як вона рада тому, що в Івана такий чудовий друг. Я лише похмуро за всім спостерігала. Батьки ніколи не приділяли уваги не те, що друзям братика, а й самому Ваньці, а тут прямо не відходила від гостя.

Зрештою, спільними зусиллями її вдалося заспокоїти. Тільки я збиралася полегшено видихнути, як цей дивний товариш примудрився довести всіх до шокового стану.

Вийшовши на середину, він урочисто схилив одне коліно, як чоловік у середньовіччі, що посвячувався в лицарі, і видав на повному серйозі:

- Я, Асгард Чорний Дракон, принц Ілідаської імперії, прошу вас віддати мені вашу дочку за дружину!

Повисла гробова тиша.

У мене всередині все похололо. "Що він творить? А мене запитати не треба? І взагалі..."

Тільки я зібралася вибухнути гнівною тирадою, як прийшла до себе мама, перехопивши ініціативу.

- Вибачте, юначе, - почала вона на подив збентежено і злегка заїкаючись. - Як, ви сказали, вас звуть?

- Асгард! - коротко відповів той, не змінюючи пози.

- Ви зараз просите руки нашої Свєточки? - очі у мами стали круглими та зляканими.

- Ні! - несподівано видав інтурист, і ми навіть трохи з місць повставали. - Руки мені буде замало, я її всю хочу!

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 26 27 28 ... 113
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Таємниця Чорного Дракона. Світ Білого дракона, Аманді Хоуп», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Таємниця Чорного Дракона. Світ Білого дракона, Аманді Хоуп"