Читати книгу - "Таємниця Чорного Дракона. Світ Білого дракона, Аманді Хоуп"

Глава 27

Мене в жар кинуло! Повітря в кімнаті не вистачало.

- Це просто такий вислів, - спробувала пояснити матуся. - Означає, що ви хочете, щоб Світлана стала вашою дружиною.

– Я так і сказав! - вклонився Ванькін друг.

- Світлано, я нічого не розумію, - обернулася вона до мене з нещасним виглядом. - Що тут відбувається?

- Мамуль, нічого такого! - вліз у розмову від чогось щасливого братик. - Просто у Свєтки два кавалери, і обоє зібралися на ній одружитися!

Видавши свою версію, Ванька вальяжно розвалився на дивані. Але вловивши вбивчий погляд свого друга, що не віщував йому нічого доброго, несподівано підхопився:

- Вибачте, Ваша високість! - швидко брякнув і сів, склавши ручки на коліна, як зразковий школяр.

- Мамо, йдемо на кухню, я все тобі поясню! - вирішила я взяти справу в свої руки, втомившись бути стороннім спостерігачем.

- Ні! - несподівано вступив у нашу дивну розмову батько. - Ми маємо з'ясувати все тут і зараз!

Заявив це він так безапеляційно, що всі подивилися на татка, як на останню інстанцію, яка може у всьому розібратися.

- Ви, юначе, встаньте! - заявив батько і вказав рукою на місце навпроти себе. - Давайте сядемо і спокійно поговоримо.

Інтурист підвівся і сів на стілець з таким незалежним виглядом, начебто був господарем становища.

- Ви хочете одружитися з моєю дочкою? - спитав батько суворо, дивуючи мене владним тоном. Зазвичай він з мамою погоджувався, характеру ніколи не проявляючи.

- Так, - відповів гість, кивнувши велично, наче й справді принц.

- А ви знаєте, що вона вже має нареченого? - запитав батько і ми дружно перевели погляди на «Його високість».

- Так, я вирішу це питання, - категорично видав той.

– Ну, знаєте! - підскочила я. - Це вже переходить усі межі.

- Світлано, не поспішай! - зупинив мене тато, жестом вказавши на місце, і знову звернувся до іноземця: - Хто ви такий, юначе? Звідки? Ми нічого про вас не знаємо.

- Зачекайте! - тепер перебила мама. - Ми не повинні бути такими категоричними, треба спочатку вислухати хлопчика! Мені здається, він дуже щирий.

І вона посміхнулася Ванькиному другові кокетливо.

Я заплющила очі долонею і застогнала вголос. "Коли ж цей бедлам у нашому домі закінчиться?"

Інтурист коротко розповів ту саму історію, що й мені розповіли напередодні разом із братиком, що він принц якоїсь там імперії тощо.

Звучало все настільки безглуздо, що я навіть не сумнівалася в реакції батьків. Просто стежила за обличчями предків – цікаво, як швидко вони зберуться відправити «принца» в дурню?

Нині вони слухали з однаково приголомшеними виразами облич.

Але коли він закінчив словами, що забере мене з собою, і тому важливо отримати благословення батьків, я вибухнула.

- Ну досить! - видала різко і повернулася до інтуриста. - Перш ніж просити у батьків дозволу, напевно, треба запитати, а чи хочу я?!

- Ти зараз не в тому стані, щоб зробити правильний вибір, - Ванькін друг теж підвівся, ставши навпроти мене.

- Я сама розберуся! - промовила холодно.

- Я не дозволю тобі зробити помилку! – заявив він твердо.

- Думаю, дітям треба поговорити, - підвівся зі свого місця тато, і потягнув маму за руку. - Люба, тобі не треба допомогти на кухні?

- Не треба, - відповіла матуся, чинячи опір своєму видворенню з кімнати, але батько її не слухав, дуже акуратно, але твердо повів до виходу.

Ванька хмикнув, і пішов слідом за батьками, а ми з його другом так і стояли, свердлячи один одного недобрими поглядами. Вірніше, недобрий був тільки в мене, він дивився на мене якось сумно.

- Навіщо ви засмутили моїх рідних? Такі питання спочатку вирішують із потенційною нареченою, а вже після…

- То ти згодна бути моєю нареченою? - усміхнувся іноземець, спіймавши мене на слові.

- Ні! - я й оком не моргнула, розлючена його добродушністю і продовжила, виділяючи кожне слово: - Цієї суботи я вийду заміж за Сергія. А ви можете бути на весіллі як гість, за умови, що не станете перешкоджати урочистості.

Очі його, здається, ще сильніше почорніли, блиснувши гнівом, усмішка зійшла з лиця. Але лише на секунду, а наступної він узяв себе в руки і знову посміхнувся.

У мене по тілу пробігло тремтіння, до того перетворення було хвилюючим.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍