Читати книгу - "Сміттяр, Мар'яна Доля"

18

Коли таксі загальмувало поруч із будинком Теда, на табло висвітився напис "Поїздку оплачено. На все добре!"

Ерік вийшов із салону і тут же побачив Поллі. Вона стояла в затінку вигадливо підстриженого самшитового куща  та щось читала у смартфоні.

 - Привіт! - він наблизився до неї, намагаючись виглядати якомога невимушено.

 - О, це ти! - Поллі сховала телефон, піднялася навшпиньки і  поцілувала його в щоку. - Треба дотримуватися конспірації, - відповіла пошепки, спіймавши його збентежений погляд.

Ерік дістав з кишені ключі і під керівництвом Поллі відчинив двері під'їзду, на яких стояв кодовий замок, потім дівчина привіталася з поважного вигляду консьєржкою:

 - Добрий день, місіс Сміт!

Ерік зробив те ж саме, після чого дівчина взяла його під руку , і вони попрямували до ліфта. Далі був інструктаж, як відчинити двері квартири, а коли вони опинилися всередині, Поллі провела його по всіх усюдах, демонструючи, як користуватися побутовою технікою та де лежать ті чи інші речі. Було видно, що все тут їй добре знайоме.

Коли усі закутки квартири було обійдено, Поллі запропонувала випити кави, і вони примостилися за кухонним столом ( вірніше. це був не стіл, а щось на зразок барної стійки), очікуючи, поки кавоварка приготує напій.

 - Якщо хочеш, я завтра уранці зайду до тебе, й підемо до універу разом, - сказала дівчина. - Проведу міні-екскурсію, я добре там орієнтуюся. У мене старша сестра уже на третьому курсі, а я сама ходила на підготовчі заняття.

 - А на якому факультеті ти будеш навчатися? - спитав Ерік.

 Дівчина зневажливо зморщила носик:

 - Та, -  то така фігня... На мистецтвознавчому...

 - Чому фігня? Напевно, цікава професія.

 - Ну я ж кажу, на підготовчі курси півроку проходила, мені це мистецтво набридло страшенно. Це така нудьга... Але треба диплом отримати, а там -  вийду за Теда заміж, поїдемо кудись за кордон, стану дружиною дипломата, а їм працювати не обов'язково. Буду різні світські заходи відвідувати, благодійністю займатися і все таке...

 У її словах чомусь не було особливого ентузіазму. Здавалося, що їй уже заздалегідь усе набридло і було нецікаво.

- Це, мабуть, круто - бути дипломатом, - сказав Ерік, просто аби не мовчати.

 - Ага, - дівчина взяла чашки з кавою і поставила на столик, підсунула одну до себе, відсьорбнула. - Як любиш солодку, то клади собі сам, ось цукорниця.

Ерік кивнув і поклав до мініатюрної порцелянової чашечки ложку цукру. Кава була дуже міцна, аж гірка, він до такої не звик. Вдома вони пили розчинну, а частіше чай.

 - Якщо чесно, - раптом сказала Поллі, - я взагалі хотіла б бути візажистом. Ну от така була в мене мрія з дитинства. Знаєш, хто це?

 - Щось типу гримера?

 - Ну, десь так. У мене навіть блог свій є на Ютубі, я там демонструю різні види макіяжу. Вгадай, скільки в мене підписників? Майже мільйон!  Всі кажуть, що в мене дуже класно виходить!

 - А як знайти твій блог? Я теж хочу підписатися, - посміхнувся Ерік.

 - Ти серйозно? Я думала, хлопцям таке нецікаво!

 - Мені все цікаво, - Ерік закінчив фразу подумки "...що стосується тебе".

 - Та без проблем! Тільки в тебе зараз Тедів смартфон, то заходитимеш з його профіля, він підписаний. Але я зараз і тебе справжнього додам, мені ще один підписник не завадить... До речі, якщо щось буде потрібно - не соромся, телефонуй, мій номер в тебе є, я живу в сусідньому будинку.

 - А чому ти не пішла вчитися на цього... візажиста, якщо тобі так подобається професія?

 - Ну ти що, мені батьки ніколи б не дозволили. - здивувалася його нездогадливості Поллі. - Це б я потрапила до класу "О" з таким фахом! Ні, на жаль, візаж так і залишиться моїм хоббі. Хоча батькам, між іншим, на мене наплювати, вони більше переймаються кар'єрою сестри. У мене мама - колишня оперна співачка, досить знаменита. А потім, після мого народження, в неї щось трапилося з голосом, кар'єру довелося полишити. Тож вона вирішила прикласти всі зусилля, щоб хоч одна з дочок пішла по її стопах. У мене ні голосу, ні слуху, я вся в батечка. А от сестра моя співає гарно, її мама з трьох років водить по різних конкурсах, талант-шоу, пропихає на сцену всіма правдами й неправдами.  Але для опери вона слабкувата, довелося піти навчатися на естрадну артистку. А це для еліти теж трішки... не те. Ну уяви, щоб ще й мені заманулося стати візажистом, матінка б такого не витримала. Тому піду гризти граніт мистецтвознавства.

Ерік слухав її з великою цікавістю. Поряд із цією дівчиною йому було легко і весело. Ні, все-таки Тед молодець, що попросив свою подругу підтримати його.

 - Ну добре, мені пора, - Поллі встала зі стільця. - Відпочивай, почувайся, як удома! До завтра!

 - До завтра! Дякую за теплий прийом!

Вона ще раз посміхнулася та вийшла, а Ерік дістав смартфон Теда й почав розбиратися, як той працює. Бо раптом хтось зателефонує, а він навіть не допетрає, яким чином відповісти на дзвінок.

Телефон задзвонив прямо у нього в руках. На екрані висвітився напис "Ерік".

 - Що, старий, ти вже вдома? - почув він у слухавці життєрадісний голос Теда. - Все гаразд?

 - Так, освоююся потихеньку. А ти як там?

 - Нормально! Кімната в общазі, правда, страшнувата, але сусід прикольний попався. І дівчата гарні є.

 - Ти, донжуане, не псуй мені імідж. - застеріг Ерік. - Бо потім всі ті дівчата мені відбою не даватимуть замість тебе...

 - А що, це так погано? - зареготав Тед.

 - До речі, про дівчат. Поллі тобі привіт передавала!

 - А, добре, - байдуже промовив Тед. - Вона тобі все показала, розповіла, як я й просив?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍