Читати книгу - "Хибне щастя, Ліана Меко"

Глава 12

Ліка.

Відбиватися від настирливих залицяльників ставало все складніше. Схоже, хлопці вирішили трохи прискорити процес, а може просто втомилися від гри. Особисто я втомилася від неї. Я відставала у навчанні і мені не вистачало часу на всі ці нескінченні проекти, курсові та доповіді, якими було забито під зав'язку кінець курсу.

У притулку справи йшли геть погано. Нічого не складалося. Ми створили сторінку притулку в соціальних мережах, хотіли зібрати трохи пожертв для покупки ліків, але все стало лише гірше. Варто було нам заявити про місце розташування притулку, як у нього почали приводити все більше і більше тварин, і тепер уже не тільки собак. Приносили і кішок, і навіть лисицю. Лисицю, уявляєте?! Якийсь любитель екзотики додумався завести в квартирі ручну лисицю, але награвшись просто викинув звірятко на смітник.

Жалісливий дядько Коля нікому не відмовляв, просто не міг, йому довелося потіснити собак, щоб вмістити нових, переобладнати один із сараїв, щоб розмістити там лисеня, та забрати котів до себе у квартиру.

Пожертв ми так і не дочекалися. Тимур, як і обіцяв, сплатив консультацію ветеринара, але лікувати тварин було нема на що. Просити в нього грошей ще й на ліки мені забракло совісті.

Я не знала куди бігти, що робити, за що хапатися. Настрій був ні до біса, і все валилося з рук. Грати в ігри більше не хотілося, але мої залицяльники постійно плуталися під ногами, дошкуляли, вимагали уваги, дзвінків, побачень. Я просто не знала, як від них відбитися.

І тут допомога прийшла, звідки не чекали. Я захворіла. Злягла з температурою під сорок і виснажливим кашлем. Не знаю, чи мені дійсно вирішив допомогти мій організм, чи вся справа в тому, що засранець викупав мене в крижаній воді, але бронхіт у мене був справжнісінький, що збивав з ніг у буквальному сенсі.

Я провалялася в ліжку цілий тиждень, майже не встаючи. Благо, хлопці зжалилися і не стали мене якось надто дошкуляти. Кілька разів зазирнув Льоша, приніс фрукти, Тимур більше просто дзвонив, справлявся про здоров'я.

Тільки Сашко виявився найнахабнішим за двох інших суперників: прийшовши на третій день, під приводом провідати хвору, він уже через п'ять хвилин поліз із поцілунками. Це було дуже неприємно, недоречно і, я навіть сказала б, непристойно з його боку. Сил на опір у моєму ослабленому організмі не було, і хто знає, до чого готовий був дійти Сашко, але врятував мене від зухвальця, як не дивно, напад кашлю. Думаю, це було дуже несексуально - гавкаючий кашель, хлюпаючий ніс і піт струмком, - тож навіть рішуче налаштованому на перемогу хлопцю, моя хвороба збила настрій.

Після цього інциденту мені захотілося якнайшвидше згорнути цей дурний фарс, і я твердо вирішила позбутися настирливих залицяльників, як тільки прийду до тями.

Я навіть не роздумувала над цим. Відмахнулась. Мене займали інші думки.

Валяючись цілими днями в ліжку, я розважалася тим, що по колу програвала у своїй голові сцену на площі. Кадр за кадром, відкидаючи непотрібне, доповнюючи деякими штрихами, переграваючи все таким чином, у якому я виглядала б більш виграшно.

У своїй уяві я хапала засранця за грудки і тягла за собою, тримала його голову під водою, доки він не починав задихатися, борсатися, доки його не починали бити судоми.

Іншим разом я з розгону кидалася на негідника, роздряпувала його, буцала ногами і виривала шматки рудого волосся.

У третій – просто вихоплювала пляшку з рук Льоші та розбивала її об голову засранця.

Цікаво, з яким звуком розбилася б пляшка об його голову? Гучний був би тріск? А крові було б багато?..

У будь-якому з варіантів я йшла з перемогою, з гордо піднятою головою, а не повзала приниженою, облізлою дворнягою.

Я ніколи не вважала себе жорстокою, але те, з якою насолодою я прокручувала в голові свої кровожерливі фантазії, змушувало трохи переглянути ставлення до себе. Засранець вивернув мене на виворіт. Це все його провина. Я ніколи не відчувала такої злості та ненависті, але до нього – навчилася.

Це яким же треба бути неврівноваженим, аморальним козлом, щоб за просте, навіть не лайливе слово, занурити людину у воду. У квітні, за +8! Це ж яким треба бути моральним виродком!

Гад. Псих. Сволота. Наркоман!

Так, наркоман він і є - неадекватний і втративший зв'язок з реальністю.

Хіба нормальна людина стала б таке витворяти?

Але я теж молодець. Варто було прислухатися до його слів та відкритих погроз. Не можна було бути такою самовпевненою. Не можна було бачити в ньому нормальну людину. Він не був нормальним. Він більше не був тим хлопчиком, якого я знала у школі. Тепер він був справжнісіньким мудаком.

Все це безглузда віра в людей. Коли ж я перестану бачити і шукати в людях,  зокрема в чоловіках, тільки хороше? Коли перестану наділяти їх якостями, які вони не мають? Коли піде ця моя дурна наївність та довірливість?

Невже я не позбудуся цього навіть тепер, після цієї жахливої ганьби і приниження на площі? Після того, як на мене посперечалися троє негідників, поспорили, як на річ?

І куди ж це я, власне, вся така простодушна, лізу? Навіщо вплутуюсь у спори, ігри, з яких мені навряд чи пощастить вибратися цілою? Мені не по зубах троє хлопців. Мені не по зубах навіть один єдиний засранець. І про що я думала, залазячи на все це? Чому вважала себе сильнішою, ніж я є?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍