Читати книгу - "Хибне щастя, Ліана Меко"

- Буде тобі уроком, Азіє. Наступного разу не будеш такою самовпевненою. - криво усміхаючись, я склав руки на грудях і з самовдоволеним виглядом спостерігав за дівчиною. - У погрози чоловіків вірніше буде вірити.

Вона знову пирхнула, не знаю, чи на “чоловіків”, чи на “погрози”. Опустила погляд, припинивши знищувати мене очима-лазерами, і стягнула мокру шкіряну куртку.

А потім, зовсім для мене несподівано, почала стягувати через голову промоклий тонкий светр, знову починаючи обсипати мене прокльонами, але цього разу не вигукуючи їх, а тихо бурмочучи собі під ніс.

Мій подих збився. Посмішка сповзла з обличчя.

- Що… що ти робиш? - Голосом, аж ніяк не схожим на мій звичайний голос - швидше на кректання старої, що спіткнулася на рівному місці, запитав я, дивлячись на напівголу дівчину, що вичавлює воду зі светра. Вона і джинси зніматиме? - промайнула до болі недоречна думка, від якої всередині одразу ж прокотилася спекотна хвиля. Мозок сам домалював бажану картину, і я мимоволі стиснув кулаки. Тяжко проковтнув.

- Спокушую тебе, хіба не зрозуміло?! - гаркнула дівчина, вдаривши в мене ненависним поглядом, як шаровим катком.

Оу. Ну якщо так… то в тебе виходить, дівчинко.

Я не міг поворухнутися. Стояв стовпом і пожирав поглядом тонку талію, плаский живіт, округлі груди: тонка промокла матерія простого бавовняного топу, зовсім не залишала простору для уяви. Хоч вона і намагалася прикритися, відвернутися, я бачив все, що мене цікавило. 

У моєму організмі все миттєво відгукнулося її словами та діям. Миттєвий інтерес – цілком зрозумілий, інстинктивний, чоловічий.

Лише один відчутний внутрішній поштовх, один погляд на оголені плечі, груди, що просвічують під мокрою тканиною  - і я дивлюся на неї вже зовсім іншими очима.

Хочеться труснути головою, ляснути себе по щоці, щоб зняти це дивне заціпеніння.

Та прокинься ти, ідіот. Це ж вона, це Азія!

Але в голові пливе і затьмарюється, і все всередині скручується в тугий вузол.

От лайно! Як невдало. Чому саме вона?

Ця дівчина... вона занадто... складна. А я не люблю складнощі з дівчатами. З чим завгодно, але не з дівчатами. У цьому ділі має бути легко. А з нею так не буде. Та чорт... навіть міркувати про це якось не дуже... Потяг до неї - найгірший із можливих сценаріїв...

- Охрініти! Що трапилося?! - Вирвав мене з думок крик Льохи, що з'явився з нізвідки. Він дивився то на мене, то на Ліку очманілими очима, і, стискаючи в кулаку пляшку вина, тупцював на місці, не знаючи, що робити. Ліка натягла на голе тіло куртку і закинувши мокрий светр на плече, зло кинула:

- Нічого. У фонтан упала. Прямо-таки подвійний дебют, так? - Уїдливо простягла дівчина, - Святкування скасовується. - заявила Олексію і гордо пройшла повз нього, а вже через пару секунд зникла за поворотом.

-           Що це було? - незрозуміло ляскаючи очима, спитав Льоха, проводжаючи дівчину поглядом. Потім з сумом глянув на пляшку вина в руці і зітхнув. Його вечір та плани на Ліку були безнадійно зіпсовані.

- Впала у фонтан. Ти ж чув... Нічого особливого. - знизав я плечима, так і не відводячи очей від повороту, за яким зникла дівчина. І все всередині мене чинило опір цій дурній брехні.

Нічого особливого? - Ну так звичайно. Це не ти щойно пускав слини на ледве прикриті цицьки дівчини, до якої до цього ставився мало не з бридливістю.

Це не ти за весь вечір пережив більше емоцій, ніж за все своє довбане життя.

Так, певно, нічого особливого. Просто твій світ щойно з гуркотом перекинувся... і не став на місце.