Читати книгу - "Мій супер сусід, Аріна Вільде"

Глава 13. Кіра

Я прийняла ванну, натерла себе кокосовим маслом так, що запах на шкірі, мабуть, протримається ще цілий тиждень. Зробила укладк волосся, підвела олівцем очі, вибрала найкоротший халатик (чорний, шовковий, з мереживами), сіла в крісло навпроти дзеркала і почала чекати на Влада.

І ні, я не збираюся спокушати його, як радила Лінка. Просто я хочу... хочу... підняти свою самооцінку. Довести, що можу справді сподобатися чоловікові, тим більше такому, як Влад. Хочу знову відчути себе бажаною і побачити погляд, що оцінює моє тіло. Ну і подразнити сусіда, звісно ж.

Подивлюся на час і намагаюся зрозуміти, що для Влада означає слово «вечір». Це коли на годиннику п'ята? Шоста? Восьма?

Я встигла випити кілька чашок чаю, погортати новини в соціальних мережах, помітити, що Вова видалив мене з друзів. Вирахувала, що він додав у друзі якусь Оленку Небесну, відрубила до дідька телефон, розлютилася на весь світ, а сусіда все ще не було.

О дев'ятій вечора вирішила, що настав час йти на розвідку. Навшпиньки прослизаю на балкон, прислухаюся, намагаючись вловити хоч якісь звуки з сусідньої квартири, але у відповідь лише тиша.

Нетерпляче крокую з однієї кімнати в іншу, поглядаю на годинник і вирішую, що настав час піти і нагадати комусь про обіцянки, які слід стримувати.

Тільки заношу руку до замку, щоб повернути клямку, як чую шум і голоси на сходовому майданчику.

- Ой, мені так незручно. Дякую, що допоміг мамі з краном. Давай я на знак подяки приготую тобі щось? Ти сам живеш, так? Готувати – це не чоловіча справа.- Цей голос я можу впізнати із тисячі. Як і дико дратівливий сміх.

Христина. Дочка тітки Каті. Незаміжня, до слова, дочка, бо їх у неї дві.

Ну тепер зрозуміло, чому Владу за бурхливу діяльність у квартирі ще не винесли двері. Прилаштувати Христю в добрі руки вирішила, і лише на два поверхи вище.

Поглядаю на те, що відбувається через вічко, а всередині все кипить від злості. Проміняв мене на цю курку!

- Не варто морочитися, мені було нескладно. Ну, ще побачимось. - Він дістає з кишені ключі та вставляє у замок. Я видихаю і розслаблююсь. Майже...

- Може, вип'ємо кави? Тут біля будинку є чудова кав'ярня, ну, або в тебе можемо це зробити.

І «можемо це зробити» прозвучало так двозначно, що Влад завмер із ключами в руках. Ну ні! Я, взагалі-то, тут чекаю, коли мені полагодять домофон і включать електрику в коридорі!

Швидко відчиняю всі замки і різко відчиняю двері, ледь не прибивши солодку парочку.

- О, привіт, Владе, а ти зай... - договорити не змогла, бо все всередині мене наповнилося радістю та здивуванням.

Жорж! Жоржик! Жорженятко моє! Знайшовся!

Декілька тижнів тому я забула закрити кришку тераріуму і Жорж - він же павук-птахоїд - виповз на волю і зник. Очевидно, він якось втік із квартири. Напевно, коли я залишала відчинені двері, зустрічаючи біля ліфта подругу.

А тепер Жорж повзе по Христині, і я не знаю, як повідомити їй цю новину, щоб не травмувати психіку мого улюбленця.

- Христина, тільки без різких рухів та криків. Замри! - вирішую зіграти на її страху.

- Знову твої безглузді жарти? - Як же я не люблю цю хамку.

- Ні, цього разу я серйозно. У тебе на плечі величезний отрутний павук, і раджу не рухатися, - говорю пошепки, спостерігаючи, як Жорж повільно дістається її шиї. Добре, що вона накинула на плечі шаль і не відчуває рухів його лапок.

- Це не... Мамочки, а-а-а-а-а-а-а! - Христина не слухає моєї поради, починає стрибати і намагається струсити з себе тарантула.

- Стій, стій, стій, - кидаюся до неї, намагаючись урятувати друга.

- Влад, убий його, убий! - верещать вона.

- Влад, я уб'ю тебе, якщо ти хоч пальцем торкнешся Жоржика! — Він окидає мене дивним поглядом, потім переводить погляд на Христину, що верещить наче навіжена, на павука, який, швидше за все, вже встиг оглухнути, і в його очах починають танцювати пустотливі іскри.

- Христино, не рухайся, Кіра права: він може вкусити тебе. Ти ж не хочеш, щоб від його отрути на шкірі залишилися величезні пухирі? - Дивлюся на нього, не розуміючи, що за нісенітницю він несе. Схоже, Влад вирішив поглузувати над нею.

Христина завмирає. Її обличчя перекошує від страху і огиди, погляд спрямований на Жоржа, і я починаю боятся, що вона може заробити косоокість, а павучок - відмову всіх важливих органів та зупинку серця через її жахливу пику.

– Ліпше навіть не дихай, будь-який рух може спровокувати його на агресію, – вирішую підіграти Владу.

Дівчина не рухається, стоїть, немов статуя, благаюче дивиться на чоловіка поруч зі мною. У повній тиші сусід підходить до істерички, простягає руку і знімає Жоржа з її плеча. Ну прямо справжній рятівник!

- Вбий його, вбий! - Граціозною ланню Христина відстрибує назад і тицяє пальцем у бідну комаху.

- Тобі варто піти додому та перевірити тіло на наявність укусів. - Після цих слів дівчина блідне і готова розплакатися. Дідько, почуваюся Містером Зло.

- Так, так, ти маєш рацію, зараз же піду додому. А може, може... може, підемо до тебе, Владе, і оглянеш мене добряче? Після того як уб'єш цю тварюку, звичайно.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍